Чи надихнули б сучасні Низи Петра Чайковського?

Де народжувалася музика

Любов Коген, науковий співробітник Сумського обласного краєзнавчого музею, часткою якого є і постійно діюча виставка «Чайковський і Україна» в Низах, показує садибу. Вона тут — ангел–охоронець і, попри холоднечу та занедбаність стін, випромінює тепло й гостинність.

...Коли сюди 10 липня 1871 року вперше приїхав Петро Чайковський, маєток був великим і доглянутим. Поміщицький будинок оточував парк. Навпроти центрального фасаду милували очі кругла клумба та фонтан із фігурою Амура. Одна з алей парку вела до оранжереї, де вирощували цитрусові й навіть ананаси.

Тильним боком будинок виходив на берег Псла. На відкритій веранді, де збиралися пити чай, навіть улітку відчувалася прохолода річки. А через неї на острівець навпроти перебігав підвісний міст. Чомусь той острівець тодішні мешканці називали островом Любові. А ще над річкою стояла альтанка, де подобалося відпочивати Чайковському.

Маєток, куди запросили композитора, належав Кондратьєвим. Саме тим, чий родоначальник, отаман Герасим Кондратьєв, заснував місто Суми. Слідом, за двадцять кілометрів від Сум, були заселені й Низи. Тоді, кажуть, село називали просто Низ — від місцевості, де воно розташовувалося.

Тогочасний господар Микола Кондратьєв, ліберальний поміщик, предводитель дворянства Сумського повіту, поставився до гостя приязно. Чайковського поселили у невеликому флігелі, поставили там рояль. Того першого літа він закінчив оркестровку дії опери «Опричники» і написав відому серед музикантів книгу «Керівництво до практичного вивчення гармонії», не раз перевидану в Росії та за кордоном.

А потім приїздив практично щороку, завжди — на Петра й Павла, на свої іменини. 1874 року приїхав раніше — поспішив у Низи на початку червня. Тоді Російське музичне товариство оголосило конкурс на створення опери за сюжетом Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом». Мабуть, допомагала композитору дивовижна українська природа, бо «Коваль Вакула» (інша назва — «Черевички») став однією з небагатьох опер, створених композитором дуже швидко...

Загалом Низи — батьківщина майже тридцяти творів композитора. Серед них, зокрема, три вальси. «Вальс–бєздєлушка» був подарований доньці господаря Надії; «Салонний вальс» — присвятив дружині Кондратьєва Марії Сергіївні; а «Сентиментальний вальс» створив на честь гувернантки Емми Жентон, із якою у Чайковського склалися теплі стосунки. Миколі Кондратьєву композитор присвятив п’єсу для фортепіано «Вечірні мрії». Дружба їх продовжувалася довгі роки, навіть після того, як збанкрутілий поміщик 1880 року продав свій маєток і поїздки композитора до Низів припинилися.

Як знищити пам’ять

Флігель, де мешкав Чайковський, був знесений наступним господарем садиби, поміщиком Дмитром Сухановим у ході реконструкції. Рояль, на якому працював композитор, зник у вирі воєн. У садибі розташовувалися і дитячий будинок, і загальноосвітня та музична школи, і бібліотека... Тепер тут «живуть» лише кімнати, орендовані музеєм у власника — сільради.

Музична школа, як і бібліотека, переведені до інших приміщень. Хоча, здавалося б, де їм і бути, як не в цих стінах? Та припинилося опалення, через дірявий дах у деяких приміщеннях згнила підлога... «Але загалом подивіться: у кімнатах, що не протекли, як зберігся паркет, — показує голова Благодійного фонду «Слобожанський» Надія Запорожець. — Скільки не топлять, а приміщення — сухі! Цьому дому зносу не було б».

Утім, аби щось зберігати, потрібні кошти. А бюджет у села складний, каже сільський голова Тетяна Коваленко. Половина тутешніх земель — ліси, ріллі мало. З підприємств практично діє лише ТОВ «Агрофірма «Низи».

Раніше тут усе звично трималося на цукрозаводі. А цукроваріння Кондратьєви заснували ще в першій половині позаминулого століття. Перебудовуючись та вдосконалюючись, підприємство проіснувало тут до часів незалежної України. На ньому трималося село, воно утримувало і садибу — як клуб чи школу.

Та в дев’яностих почалася руйнація. Замість підтримувати виробництво — легше було демонтувати і продати, не думаючи про майбутнє тих, хто тут живе. Починав цю неблагородну справу, пригадують, «Євротрейд», закінчував «Кірамітекс». Між ними ще був хтось... Імен власників або не знають, або ж не хочуть називати, окрім одного, яке згадують без вдячності, — колишнього «губернатора» Володимира Щербаня.

«Розвалили все до фундаменту, — каже Тетяна Коваленко. — Навіть труби із землі повикопували. Залишилося звалище — хоч фільми жахів знімай. Очистити б територію, але ж на це теж потрібні кошти».

Ми підходимо до заводських руїн iз Любов’ю Коген, і вона розповідає, де що розташовувалося колись. Нині великий майданчик справді нагадує місце бомбардування. Та й хіба не війна була? Битва за швидке здобуття брудного приватного капіталу. Жертви в ній — і економіка країни, і мешканці села, і навіть композитор Чайковський, збереженням пам’яті про якого «бізнесмени» не переймалися...

Утiм проблема не лише в тих «варягах». До парку («Влітку, коли зелено, коли цвітуть бузок і жасмин, тут усе одно дуже гарно!») місцеві мешканці, прибравши біля своїх господарств, позносили купи осіннього листя... На облущених стінах — сліди від дощових патьоків: місцеві алкаші позривали дощові линви... Так, охорони немає, але чому сiльчанам не соромно, що єдине історично й культурно вартісне місце у їхньому селі отак занепадає? А вони, замість бодай не чіпати, допомагають цьому занепаду... «Та дивіться, скільки тут дворів, — каже Надія Запорожець. — Якби по одному листу шиферу з кожного дали, то вже б двічі весь дах перекрили!» Так. Але хіба ж можна змусити людину бути патріотом? Тим більше якщо довгі роки її навчали любити не щось конкретне, а ідею, якої не наздогнати. Проте чи може це бути виправданням?

Як відродити пам’ять?

Першими забили тривогу екскурсоводи — групи туристів усе ж приїздять сюди в теплу пору. До них приєдналися музиканти. Зокрема, викладачі факультету мистецтв Сумського педуніверситету, відомі мисткині сестри Валентина і Людмила Макарови заснували фестиваль–конкурс юних музикантів «Пролісок». Він привернув увагу до садиби, але нині переїхав до більш облаштованого Тростянця, де теж бував Чайковський.

Стає традиційним iще один фестиваль — «Іменини Чайковського», започаткований до 140–річчя першого приїзду композитора до Низів.

Надія Запорожець написала проект відродження садиби, створено координаційний комітет. Проте ні суботники, ні збирання благодійних коштів не можуть кардинально вирішити проблеми. Бо нині на реконструкцію потрібні мільйони. Натомість накопичуються лише листи–прохання про допомогу.

Колись у коридорах влади народилася ідея створення у Низах музею історії музичної культури Сумщини, та це було ще до руйнування цукрозаводу. Тепер про те хіба згадують.

І виходить, що всі розуміють проблему, та допомогти, за великим рахунком, не можуть. «Ми якось проводили благодійний аукціон «Низи — відродження» перед сесією обласної ради, — розповідає Надія Запорожець. — Продавали картини, листівки... За підсумками я сказала керівникові області, що депутати люблять Чайковського аж на двадцять гривень».

«Два роки тому ми розробили програму створення Центру культурно–історичного розвитку на базі садиби, — розповідає Тетяна Коваленко. — Отримали на умовах співфінансування грант від Фонду місцевого самоврядування, сто тисяч гривень. Але цього вистачило б лише на заміну вікон».

Утім і вікон, які вже зроблені та лежать в одній із кімнат, сільрада наразі проплатити не може. Кошти від Фонду надійшли на рахунок тільки 31 грудня й через півгодини... зникли. Як пояснили сільській голові у казначействі, проплати здійснюються тільки до 27 грудня. Як їх можна було здійснити з неотриманих коштів — не пояснюють. І чи отримає ці гроші село цього року — задачка з багатьма невідомими. Нічого не дали і з обласного бюджету.

Проте Тетяна Коваленко каже й про досягнення. Парк є пам’яткою садово–паркового мистецтва місцевого значення. І нині нарешті вирішено земельні питання, документально закріплені межі парку — шість гектарів є власністю сільської громади. І вже ніхто не зможе претендувати на цю землю. А там, можливо, відбудеться проект із утримання парку, буде затверджено посаду доглядача. Дивись, потроху все оживе...