«Коли не може говорити психіка, говорить тіло»

      Відомо, що майже всі хвороби мають не тільки біологічну причину, а й психологічну. Інакше як пояснити той факт, що при інших рівних умовах одна людина стає жертвою такого «сезонного» захворювання як грип, а інша — ні? Є навіть і такі види захворювань, які називають соматоформними розладами, коли в людини болить, наприклад, серце, а всі фізичні показники — в нормі, що  показує і електрокардіограма... Але ж людині болить! Що робити? Таких хворих після всіх аналізів у соматичній клініці направляють до психотерапевта. І він шукає психічні травми, заховані глибоко у підсвідомості, через які в організмі виникають не тільки нібито безпричинні болі, а й такі банальні нібито захворювання типу виразкової хвороби шлунка, бронхіальної астми чи цукрового діабету.

      — Олегу Созонтовичу, я зустрічала такі дані, що психологічними причинами обумовлене виникнення близько п'ятдесяти відсотків всіх соматичних (тобто тілесних. — Авт.) захворювань. Ця цифра підтверджується вашим досвідом?

      — Я вважаю, так виникають усі вісімдесят відсотків хвороб! Згідно із дослідженнями британських психіатрів, 50 відсотків — це мінімальна цифра, а от 80-85 — більш реальна. Чому це так? Бо ми живемо у дуже складному світі. Я вам наведу один приклад. У наші часи все частіше  проявляється «маскована» депресія, яку ще називають депресією, що посміхається. Назвали її так тому, що хворий з такою депресією візуально сприймається як людина, що постійно посміхається, але який підсвідомо пред'являє масу якихось скарг сам до себе, до свого оточення. І ці скарги проявляються на тілесному рівні. Коли психіка не може говорити, говорить тіло людини. Це проявляється перш за все у перманентній втомі. Якщо людина весь час втомлюється, то що вона буде говорити? Що в неї багато роботи, що вона замучена. Начебто нічого особливого, чи не так?  Власне, людина і сама відчуває, що втомилась, щось не так, але каже собі: я ж багато заробляю, колектив чудовий, у чому річ? Уперед, о шостій — підйом і побігла на роботу! В результаті з'являються хвороби, яким нібито і взятись нізвідки. Коли вони виникають, тоді ми й починаємо аналізувати причини, знаходити ті психологічні травми, які призвели до хвороби. Неусвідомлена психотравма часто буває причиною захворювання. Травма, яка є настільки значущою, настільки входить у конфлікт з мораллю пацієнта, що дуже швидко витискається у позасвідоме або, можна сказати, забувається.

      Як ви знаєте, у структурі людської свідомості є три рівні. Перший — свідомий: я знаю, хто я, що я заробляю, яка в мене сім'я, де я живу, рівень «я хочу» — «я не хочу». Другий — поняття під-  або позасвідомості. Це інстинктивні наші бажання. Сюди й витискається все, що виходить за межі свідомості, і, як правило, те, що є емоційно неприйнятним для особистості. Наприклад: я вас побачив, ви красива дівчина, а я чоловік, і хочу вами оволодіти, щоб у мене з'явилась більша кількість дітей. Цілком логічно — самець, який накидається на самку. Та я не можу цього зробити, тому що я людина, яка живе в якихось етичних рамках, обмежена певними вимогами моральності власної і суспільства. Отже, це інстинктивне почуття витискається, придушується. Хоча підсвідоме теж інколи ніби виходить назовні у вигляді якихось обмовок. Або снів. Є й третій рівень — супер-его або моралізація. Надбудова, функцією якої є ніби говорити людині: не можна, забороняю! Всі три рівні постійно між собою взаємодіють.

      Так виходить, що ми проходимо протягом життя через якісь психологічно складні речі. Ну, наприклад, проходячи вулицею, ви бачите, що валяється чоловік, очевидячки п'яний. Ви підійдете до нього? Ні. І це для вас уже деякою мірою фрустраційна ситуація, тому що все-таки ви не напевно знаєте, що це п'яний, а може, ця людина хвора, серцевий напад абощо? А ви ж пройшли повз. А якщо я ще намалюю і таку картинку: раптом цей чоловік нагадує вам якогось знайомого або близьку людину і ви все одно проходите повз? Припустимо, цього чоловіка на тротуарі ви через десять хвилин уже забудете, тому що яскрава реклама передвиборчої кампанії вас «перемкне» на інше, але оцей негативний емоційний заряд до вас може дійти у сні: а що там з моїми рідними, батьками? Так на нас впливає підсвідоме: ви вже не пам'ятаєте, що з вами трапилось, але все одно це на вас діє...

      І при певних обставинах така психотравма може активізуватися, що й стає причиною хвороби. Наприклад, у дитинстві дівчина злякалася чоловіка з чорною бородою. Нічого такого, просто йшла ввечері додому і раптом з-за рогу налетів чоловік із чорною бородою та ще й хотів щось спитати. Дівчинка як сахнеться од нього з криком-плачем! Примчала додому перелякана, батьки ледве заспокоїли. Через день вона вже не пам'ятала про того чоловіка, все стало добре, тим більше їй подарували нову ляльку. Пройшло двадцять років — який чоловік, яка чорна борода, вже нічого немає у пам'яті, стерильно! Ця дівчина приходить на нову престижну роботу, добре працює — і починає хворіти. Ну як напасть пішла — то одне, то друге, то третє, то четверте. Хоча робота її повністю задовольняє: і час, і тривалість, і колектив. І начальник, наче добрий, тільки чого в нього така чорна борода? Чого він її запустив?  Йому було б набагато краще без цієї чорної бороди.... Ви розумієте, до чого я? І тоді доводиться вступати у справу нам, психотерапевтам. Це рідко хто компенсує такі неусвідомлені психотравми самостійно. Це можуть бути видатні митці. Щоразу, як людина створює щось геніальне, вона компенсує якусь приховану психологічну травму. Але це трапляється нечасто. Як правило, до нас приходять уже після того, як лікувались у всіх можливих лікарів. Ми починаємо «витягувати» з підсвідомості — яка ж психотравма спричиняє хвороби. Це справа не одного дня і навіть місяця. Не хірургія — вирізав і забув. У нас є спеціально розроблені анкети, які треба заповнювати щонайменше цілий день, і так ми поступово знаходимо причину.

      — Олегу Созонтовичу, ми знаємо, що через психологічні травми такого типу може виникнути псоріаз або виразка шлунка. Але як щодо найбільш простого і «популярного» захворювання типу грипу? Яка тут може бути психосоматика?

      — Ви навели такий банальний приклад, проти якого важко заперечити. Ну давайте поговоримо про застуду і вірус грипу. Отже, кожного року весь світ охоплює епідемія грипу. Та чи інша форма — А , Б. Хворіють всі без винятку... Ви згодні? Я наведу вам приклад: є такий німецький психіатр Ханнес Ліндеман, який відомий своїми працями з аутогенного тренування. Він якось проаналізував статистичні дані щодо захворюваності у Німеччині і виявив наступне: у листопаді-грудні, у той час, коли всі німці хворіють грипом, є така категорія працівників, які не хворіють, або, якщо говорити статистично достовірно, хворіють значно менше. Хто б, ви думали? Поштарі! Отже, ми маємо цікавий факт: німецькі поштарі, люди найбільш контактної професії, які відкривають двері і яким назустріч одразу чхають і кашляють, а вони дають газету, телеграму чи ще щось — хворіють значно менше. Або взагалі не хворіють. Для них час хвороби приходить у лютому, коли вся Німеччина уже здорова. Запитання: що відбувається? Це ж той самий грип, від якого ліків фактично не існує, тому що щороку приходить новий вірус і начебто хворіти мають усі. Так я вам кажу: це чистої води психосоматика. А про надзвичайну стійкість до грипу німецьких поштарів — то відповідь тут банально проста. Коли вони розносять свою пошту, випадають найбільш великі свята. Це ті свята, які об'єднують сім'ї. Треба врахувати менталітет саме сім'ї на Заході, коли дітей швидко виштовхують з родини і вони проживають окремо, що є ніби добробутом...Так, німці настільки всі зайняті і відокремлені, що об'єднуються тільки під час цього свята з усіма його атрибутами, починаючи  з різдвяних листівок і так далі. І поштарик, який їх розносить і на якого інтенсивно кашляють носії вірусу, — не має права захворіти. Зате всі відсвяткували — і він зліг з типовою формою грипу. Психосоматика! Причому, я впевнений, що в Італії цього не відбувається і що поштарі там хворіють, як усі нормальні люди, у грудні і січні! А чому? Італійські сім'ї нагадують наші, у них дуже великі родини, вони часто проживають усі разом. Нема кого вітати! Я б вам міг ще розповідати...

      Є набагато складніші приклади американських онкологів, які показують, що оптимізм пацієнта підвищує ймовірність одужати після операції на десятки відсотків. І навпаки — страх, пригніченість, депресія на ті ж десять відсотків знижують можливість одуження після важкої онкологічної операції.

      — Олегу Созонтовичу, серед причин з'яви такої великої кількості неврозів, фобій і депресій, які сьогодні вникають дуже часто, називають економічну нестабільність, соціальну тривогу. Які фактори виділили б ви як психіатр?

      — Я вважаю, існує дуже багато факторів — екологічних, економічних і психологічних. Мабуть, має значення і те, що людина змінюється як біологічний вид. А можливо, річ у високому розвитку діагностики. І тому ми тепер виявляємо в людей таку величезну кількість фобій, неврозів, які раніше маскувалися під що завгодно. Я також схиляюсь до тієї думки, що дуже впливає візуальна екологія — це те, у що щодня впирається ваш погляд. У нас погляд дуже закритий, немає погляду вдалину...  Навколишня одноманітність страшно пригнічує психіку. А ще — надзвичайно жорсткі стереотипи, стереотипи життя. Це коли пролітає рік і немає подій, які б зачепилися в пам'яті. Ну що за цей рік відбулось нового? А нічого. І так якщо деталізувати ці події, дні проминають надзвичайно швидко і щодня — одне  і те саме, одне і те саме. Оця беземоційність життя, або емоційна ненаповненість також провокує чимало розладів.

       Ну й, звичайно, психологічні травми, про які ми з вами говорили. Або часто причиною як суто психологічних захворювань, так і соматичних, є те, що на підсвідомому рівні не хоче жити, є аутоагресивною по відношенню до себе...

      — Як визначити, що людина позасвідомо не хоче жити, якщо ви кажете, що позасвідоме — це той рівень, який нам недосяжний, якого ми просто не пам'ятаємо?

      — Є деякі ознаки, які іноді вказують на те, що людина, можливо, підсвідомо бажає собі смерті. Скажіть, ви палите? Ні? От ви хочете жити. І позасвідомо, і свідомо. А якщо людина починає раптом без будь-яких видимих причин інтенсивно палити, ризиковано водити автомобіль, займатися екстремальними видами спорту, причому не заради задоволення, а заради того, щоб постійно ризикувати своїм життям, то вже можна зробити припущення, що позасвідомо вона не хоче жити.  Або якщо носиться з ідеєю записатися у ряди миротворців і відправитися у гарячі точки планети...Або починає ризикувати у бізнесі, влазити у сумнівні операції — можна перераховувати десятки таких речей, які вказуватимуть на те, що людина плекає по відношенню до самої себе агресію. Тоді організм і дарує людині цей спосіб покінчити рахунки з життям. Начебто каже — дивись, у тебе є виразка шлунку, ти можеш будь-якої миті померти від кровотечі...

      — Даруйте за провокативний висновок, але складається враження, що якщо всі хвороби мають психологічне коріння, то тоді, виходить,  терапевти нам ні до чого...

      — Дійсно, може скластись таке враження, що терапевти займаються не своєю справою, лікуючи виразкову хворобу чи бронхіальну астму. Це не так, це глибока помилка, і ми завжди співпрацюємо з терапевтами, гінекологами, онкологами тощо. Просто ми можемо вплинути на протікання захворювання ще й зі свого боку. Інколи просте покращення якості життя пацієнта для нього надзвичайно важливе.

      Саме зараз ми займаємось лікуванням цукрового діабету за допомогою психотерапії, і в цьому співпрацюємо з Інститутом ендокринології, включившись у національну програму «Цукровий діабет». Здавалося б, при чому тут ми до такого важкого захворювання? Чиста ендокринопатія, важка ендокринологічна хвороба, особливо інсулінозалежний діабет, коли людина не може обійтись без інсуліну, і раптом — влізли ми. Так от ми займаємось саме у плані психосоматичного підходу, виявляємо ті моменти, які можуть змінити якість життя пацієнта. Якщо поміняти його ставлення до самої хвороби, до умов проживання... як ви вважаєте, чи може важко хвора людина бути щасливою? Так? І я вважаю, що може бути! Але уявіть собі, з чого складається життя такого хворого. Дієти, інвалідизація, нікому не потрібний на роботі, важкi проблеми з сім'єю, ритуали ін'єкцій, які підкреслюють ще раз — ти хворий, ти важкохворий, ти невиліковно хворий... Тобто життя такої людини починає бути глибоко ущербним. Так, ми не можемо вплинути на саму ендокринопатію, на бета- клітини і таке інше. Але ми можемо впливати психотерапевтично, міняти ставлення людини до її власного життя за допомогою групової психотерапії, арт- терапії, гештальт-терапії, тілесно- орієнтованої психотерапії. Взагалі-то наше ноу-хау — безперервна психотерапія, коли людина переходить від одного методу терапії до іншого. І вона буде по-іншому дивитись  на свою хворобу, на всіх оточуючих, активно включатися в життя. Це дуже важливо, що вона буде отримувати насолоду від життя. І це неминуче вплине психологічно на біологічний рівень. І рівень цукру в крові нормалізується, у нас були і  такі випадки, повірте!