Фасад стадіону «Динамо» ім. Лобановського в Києві. Після зборів акціонерів клубу 19 серпня все це може стати ще більш приватним, ніж зараз. (Фото Олексiя IВАНОВА.)
Поняття «національна гордість», зокрема «національна спортивна гордість», властиве громадянам будь-якої країни світу. Це надбання всієї країни, яке вирізняє її з-поміж інших держав, а відтак воно перебуває під пильною увагою громадськості, ним опікується держава. Важко уявити, щоб, скажімо, знамениті лондонський «Арсенал» чи мюнхенська «Баварія» шукали сумнівні фінансові схеми або брали участь у політичних махінаціях. Хоча це й не державні клуби, але вони уособлюють Велику Британію та Німеччину, а тому питання репутації для них — справа загальнодержавна. В Україні ж склалися інші етичні стандарти. Йдеться, зокрема, про донедавна національну гордість України — футбольний клуб «Динамо» (Київ), який несподівано для вболівальників став закритим акціонерним товариством. Його нові власники — компанії відомих вітчизняних олігархів, зареєстровані в офшорній зоні на Британських Віргінських островах.
«Динамо» вже не є спортивною візиткою України. Більше того, клуб став знаряддям для фінансових оборудок. Адже згадані острови — притулок для ділків, які перекачують туди величезні кошти, сплачуючи за це мізерні відсотки. Відтак найулюбленіша українська народна команда перетворилася на пересічний клуб Британських Віргінських островів...
«Динамо» було засновано 1927 року як команда Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо». Клуб швидко став улюбленцем не лише киян, а й України та радянських республік. Мільйони українців регулярно сплачували членські внески у динамівську касу, тому клуб став справді народною командою. Її утримували за рахунок цих коштів, а також бюджетних асигнувань. З 1993 року ситуація кардинально змінилася. В результаті складних інтриг клуб перейшов до рук братів Суркісів, Віктора Медведчука, Богдана Губського та ще кількох київських бізнесменів із так званої «великої сімки». Вони усунули попереднє керівництво на чолі з Віктором Безверхим та заволоділи контрольним пакетом акцій. Капіталізація народної команди та зміна юридичного статусу відбувалася без будь-яких конкурсів чи тендерів. Фактично її прибрали до рук ті, хто опинився в потрібний час у потрібному місці і виявив при цьому неабияку спритність.
Народна команда стала іменуватися ЗАТ «Футбольний клуб «Динамо» Київ». 90 відсотків її акцій поділили між собою Промислово-фінансовий концерн «Славутич» та невідома фірма «Ньюпорт менеджмент лімітед» з острова Тортола (Британські Віргінські острови). Представникові держави і водночас історичному засновнику — фізкультурно-спортивному товариству «Динамо» — нові власники лишили тільки 10 відсотків.
Нова редакція статуту ЗАТ «Футбольний клуб «Динамо» Київ» від 17 січня 2000 року варта того, щоб навести деякі її фрагменти. Окрім декларацій про створення футбольної команди міжнародного рівня, у документі зазначено більш приземлені завдання. Предметом діяльності ЗАТ є виробництво будівельних матеріалів, відкриття цехів із переробки м'яса та виготовлення консервів, будівництво цегельних заводів та вироблення цегли, нафтовий бізнес, виробництво мінеральних добрив, організація та експлуатація казино та інших гральних закладів.
Навіть пересічній людині, не пов'язаній із бізнесом, зрозуміло, що згадана фінансово-господарська діяльності «футболістів» має приносити величезні прибутки. Адже, окрім цього, фінансово-промислова група, пов'язана з «Динамо», викачує на Закарпатті мінеральні води, валить ліс, контролює багато санаторно-курортних закладів по всій країні... А якщо додати ще й продаж футболістів, то можна тільки уявити справжні прибутки «динамівців». Тільки за офіційними даними «Динамо» в 1999 році продало свого найкращого форварда нових часів — Андрія Шевченка — за 25 мільйонів доларів, нападника Сергія Реброва у 2000-му — за 11 мільйонів фунтів стерлінгів (близько 20 мільйонів доларів), грузинського захисника Каху Каладзе — за 15 мільйонів «зелених». Крім того, за участь у двох останніх розіграшах Ліги чемпіонів «Динамо» отримало від УЄФА 9,5 млн. євро.
Те, що засновниками «Славутича» є Ігор і Григорій Суркіси, а також Віктор Медведчук та інші особи з цієї когорти, було відомо давно. Натомість таємницю віргінської фірми «Ньюпорт...», документи якої підписувала літня жінка Шона Луїза Уайт, було розкрито нещодавно. Схоже, що ця фірма, створена для викачування за кордон грошей з України, і до неї причетна все та ж київська «сімка». Народний депутат трьох скликань Дмитро Чобіт на прес-конференції показував журналістам доручення, видане на ім'я Медведчука, за яким той наділявся повноваженнями здійснювати практично всі фінансово-господарські операції та укладати контракти та угоди від імені цієї фірми без будь-яких обмежень та в будь-якій частині земної кулі. Таким правом навряд чи може похвалитися хтось, окрім власника.
Бурхливою діяльністю голови Адміністрації Президента і його колег зацікавилися навіть у Верховній Раді, де народні депутати Червоній, Олексіюк, Яворівський та інші зареєстрували проект постанови про створення Тимчасової слідчої комісії i для перевірки діяльності Медведчука. У пояснювальній записці до документа йдеться, що «концерн «Славутич» охоплював 12 відсотків ринку нафтопродуктів України». «При цьому він звільнявся від сплати податків та інших платежів до бюджету як підприємство з іноземними інвестиціями. Таким чином концерн одержував щорічно сотні мільйонів доларів прибутку. 75 відсотків цих сум щорічно викачувалися з України й осідали на рахунках «Ньюпорт менеджмент...», — йдеться у записці. Оприлюднивши ці матеріали, Дмитро Чобіт зробив повідомлення про злочин і поставив перед судом питання про порушення проти Медведчука кримінальної справи.
Утім виявилося, що клуб, попри бурхливу фінансову діяльність, є збитковим підприємством. У це важко повірити, але цей факт підтвердила Державна податкова адміністрація. Заступник голови ДПА Юрій Гриб у відповідь на депутатський запит народного депутата Миколи Томенка про суму сплачених ФК «Динамо» Київ» податків, зазначив, що за 11 місяців 2003 року це підприємство зазнало збитки на 20776,2 тис. гривень. Тобто власники «Динамо», якщо вірити офіційній особі, є патологічно нездатними до ефективного господарювання.
Водночас їхня практична діяльність свідчить про зворотне з огляду на наявність у них величезних ресурсів. Скажімо, Віктор Медведчук побудував «дачку» у заповідних лісах на Закарпатті, брати Суркіси накупили на десятки мільйонів доларів іноземних футболістів та розпочали у парковій зоні Республіканського стадіону грандіозне будівництво Дому футболу...
Прикметно, що впродовж десятиліть, коли «Динамо» було народною командою і займалося основною своєю справою — грало у футбол, ніколи не доводилося чути про фінансові негаразди «біло-блакитних». Тоді були результати. А зараз у динамівців кепські справи і зі спортивними досягненнями. Відтоді, як нові власники урізноманітнили футбольну діяльність нафтовим та гральним бізнесом, «Динамо» не мало гучних успіхів на міжнародній арені. Всі останні роки «Динамо» демонструє неспроможність гідно виступати в Європі, хоча здебільшого й виграє ослаблений національний чемпіонат.
Цікаво, що власники команди не виконали навіть умов свого статуту. Адже, згідно з ним, головним завданням ЗАТ є створення футбольної команди міжнародного рівня та підготовка висококваліфікованих гравців для збірних команд України. А сьогодні тільки 12 з 31 футболіста, що становлять «основу» команди, мають українське громадянство. З них п'ятеро — вчорашні юніори, яким ще треба виборювати місце в основному складі. Натомість у стартовому складі у формі «Динамо» виходить, як правило, лише від двох до п'яти українців. Інші футболісти представляють Бразилію, Латвію, Марокко, Румунію, Болгарію, Білорусь, Узбекистан та інші країни. Нині, на відміну від 1970—1990-х років, базовою командою збірної є дніпропетровський «Дніпро».
Згідно з установчими документами, статутний фонд новоствореного ЗАТ, який складає мільйон гривень, розподілено на тисячу іменних акцій. Його формування цікаве передусім з огляду на участь у ньому товариства «Динамо», яке, нагадаємо, є представником держави, а відтак — мільйонів українських громадян. Так от, згідно з установчим договором, Центральна рада товариства передала у статутний фонд ЗАТ «Футбольний клуб «Динамо» Київ» обладнання, споруди та інші матеріальні цінності тренувальних баз «Конча-Заспа», «Нивки», а також стадіону «Динамо» з адміністративними корпусами та службовими приміщеннями, плавальний басейн «Динамо», іншу нерухомість, обладнання та грошові кошти. За все це майно Товариство отримало аж... 100 акцій на 100 тисяч гривень. Фактично державу в результаті цієї оборудки жорстоко пограбували, адже 100 тисяч гривень у Києві зараз коштує хіба однокімнатна «хрущовка», та й то на околиці. Натомість ідеться про десятки гектарів цінної території стадіону «Динамо» в самому центрі столиці, між Кабміном і Верховною Радою, про бази в курортних передмістях, будівлі, устаткування тощо. Загальна вартість цього багатства визначається сотнями мільйонів доларів.
Однак наразі остаточну «приватизацію» «Динамо» не завершено. Суркіс і Медведчук усвідомлюють, що в листопаді в Україні буде новий Президент. Вони також розуміють, що найреальніші шанси виграти вибори має Віктор Ющенко. Прихід його команди не обіцяє нічого доброго для нинішніх власників ФК «Динамо».
Тому вони задумали чергову комбінацію, яка має остаточно позбавити державу її майна, укладеного в статутний фонд. На 19 серпня оголошено збір акціонерів ФК «Динамо». На порядку денному основне питання — додаткова емісія. Сьогодні компанії Суркіса і Медведчука контролюють 72 відсотків акцій клубу і через збільшення їх кількості прагнуть збільшити свою частку. Адже 10 відсотків держави та 18 відсотків, які контролює фірма Pacific International Sport Clubs Ltd, що перебуває поза зоною впливу згаданих діячів, є блокуючим пакетом, і він може зупинити стратегічні рішення акціонерів, зокрема про емісію. Натомість, якщо цей проект вдасться, Медведчук і Суркіси зможуть робити з «Динамо» все, що завгодно, навіть заявити його у чемпіонат Віргінських островів.
Після ймовірної емісії державна частка у статутному фонді «Динамо» стане ще меншою, а відтак громадянам годі буде й мріяти про повернення свого надбання. А нова влада зможе примусово повернути хіба що незначну частину державного майна. Все інше буде конвертовано у гроші й розтане на офшорних банківських рахунках.
На сьогодні є висока ймовірність, що згадана фірма Pacific International Sport Clubs Ltd не підтримає емісію, спрямовану проти себе та держави. Втім є великі сумніви у патріотичній позиції товариства «Динамо». Адже з якого дива воно раніше віддало Суркісам та Медведчуку майно, яке впродовж 77 років створювалося на членські внески мільйонів українців? Це риторичне запитання, так само, як і те, куди дивилися в цей час держава та численні правоохоронні органи. В сьогоднішній Україні саме згадані діячі і уособлюють державу й підминають під себе не лише динамівських та інших спортивних чиновників, а й керівництво районів, областей, міністрів, фракції в парламенті тощо. Президент Кучма впродовж усього часу заплющував очі на те, як «команда молодості нашої» позбавляла українців улюбленої команди.
Сьогоднішній Прем'єр, який приміряється у президенти, — Віктор Янукович — також спокійно спостерігає, як у держави відбирають національне надбання. Адже він досі не втрутився у ситуацію і не наказав підлеглому міністру внутрішніх справ, котрий за посадою опікується товариством «Динамо», дати по руках спритникам... Ця позиція свідчить, що для Януковича підтримка таких людей, як Суркіс і Медведчук, важливіша за національні інтереси. До речі, можливо, саме індиферентна позиція Прем'єра щодо приватизації народної команди і є умовою того, що згадані персони підтримують у президентських перегонах саме його, а не Кучму чи самого Медведчука.
Сьогодні справи «Динамо» зайшли у глухий кут. Адже в результаті діяльності нинішніх власників клуб став надбанням бабусі з Віргінських островів, зазнав фінансових збитків, втратив позиції у Європі, перестав постачати футболістів рівня Шевченка до збірної. На думку багатьох експертів, єдиним правильним рішенням, яке дозволить Україні врятувати свою спортивну гордість, є націоналізація клубу. Вже зібрано близько десятка підписів народних депутатів з різних фракцій, які підтримують проект Закону «Про націоналізацію ФК «Динамо» Київ».
До речі, після націоналізації «Динамо» може постати аналогічне питання і щодо близького серцю Януковича «Шахтаря». Втім це вже питання для іншого розслідування.
Британські Віргінські острови (БВО) — архіпелаг у Вест-Індії, у складi Малих Антильських; складаються з 60 островів і рифів загальною площею 150 кв. км. Вони розташовані на північ від Віргінських островів США й відмежовані від них каналом завширшки 5 км. На заході найближчий сусід БВО — Пуерто-Ріко. Населення БВО — 17 тис. чоловік, головне місто — Роуд-Сіті. Відкриті Христофором Колумбом, вони отримали початкову назву Острови Цнотливиць. У наші часи ця колонія Великої Британії зі стабільною економікою відома насамперед простим і зручним офшорним механізмом, запровадженим у 1984 році. Іноземним компаніям тут надають винятковий пільговий режим ведення бізнесу. Свого часу БВО перебували у «чорному» списку FATF, але з часом дещо виправили свій імідж.
Раніше територія стадіону «Динамо» була таким самим улюбленим місцем прогулянок киян, як і прилеглий Центральний (Маріїнський) парк. Але після «прихватизації» динамівської арени разом із її розкішною, дуже немалою територією змінилися й порядки на «Динамо». Минулого року двоє журналістів «УМ» були змушені провести тривалий час у «застінках» (іншого слова й не підбереш) будівлі, де розташувався підрозділ воєнізованої охорони стадіону. Хлопці-«сек'юріті» лякали непроханих для Григорія Суркіса (а саме на нього «записано» стадіон) гостей злим собакою і змусили писати пояснювальну записку. Мовляв, що ви хочете: територія — приватна власність, і до «порушників кордону» ставлення відповідне. Не полізли б же ви, мовляв, на чужу дачу? А якби розбили нове табло, що коштує мільйон доларів, як би розплачувалися? А що тут іноді грає у футбол команда й приходять глядачі, так то лише іноді, в установлений час, за гроші.
Така от «дача» у розкішному трикутнику між Кабінетом Міністрів, парламентською бібліотекою й Верховною Радою. Щоправда, вивісок «Стій! Приватна власність. Можливі укуси злого пса й стрільба на ураження!» на воротах та парканах динамівської арени не видно. Як і законних підстав приватизації спритними ділками величезного клаптя землі в заповідному центрі столиці. Бо ж чи дозволяє таке Земельний кодекс?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
