Володимир Лановий зараз — знаний економіст «без портфеля», доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ. Варто пригадати, що саме він був розробником Закону «Про економічну самостійність України», у 1991—1992 роках обіймав посади держміністра з питань власності й підприємництва УРСР, міністра економіки, віце-прем'єр-міністра. У 1994 році Володимир Лановий, тоді просто народний депутат з іміджем «молодого реформатора», балотувався в президенти і посів почесне четверте місце, зібравши 2 483 986 (9,8%) голосів. Згодом був і радником Президента Кучми, і в.о. голови Фонду держмайна, і представником Президента в Кабміні (Прем'єра Ющенка). Зараз 52-річний політик — в опозиції, член Народного руху України.

Поняття «національна гордість», зокрема «національна спортивна гордість», властиве громадянам будь-якої країни світу. Це надбання всієї країни, яке вирізняє її з-поміж інших держав, а відтак воно перебуває під пильною увагою громадськості, ним опікується держава. Важко уявити, щоб, скажімо, знамениті лондонський «Арсенал» чи мюнхенська «Баварія» шукали сумнівні фінансові схеми або брали участь у політичних махінаціях. Хоча це й не державні клуби, але вони уособлюють Велику Британію та Німеччину, а тому питання репутації для них — справа загальнодержавна. В Україні ж склалися інші етичні стандарти. Йдеться, зокрема, про донедавна національну гордість України — футбольний клуб «Динамо» (Київ), який несподівано для вболівальників став закритим акціонерним товариством. Його нові власники — компанії відомих вітчизняних олігархів, зареєстровані в офшорній зоні на Британських Віргінських островах.
«Динамо» вже не є спортивною візиткою України. Більше того, клуб став знаряддям для фінансових оборудок. Адже згадані острови — притулок для ділків, які перекачують туди величезні кошти, сплачуючи за це мізерні відсотки. Відтак найулюбленіша українська народна команда перетворилася на пересічний клуб Британських Віргінських островів...