Ігор Мосійчук у залі суду. (УНІАН.)
— Пане Ігоре, шість років ув’язнення — чималий термін. Утім прокуратура має намір добиватися ще й збільшення покарання...
— Проти нас немає жодного прямого доказу. Немає навіть протоколу огляду «бомби», яку інкримінують. Був лише протокол огляду «чорного пакета», в якому нібито була «бомба» і який у рукавичках виносив експерт. Тобто поняті оглядали пакет, але не його вміст. Як це визнали речовим доказом — в голові не вкладається. Ніхто, крім цього так званого експерта, причетного до СБУ, «вибуховий пристрій» не бачив.
Вдумайтеся, вони витягли «бомбу» і винесли її голими руками, повезли на полігон, а по дорозі експерт її нібито досліджував.
Потім гідравлічним руйнатором роздовбав. Аж раптом усі зрозуміли — «какую глупость сдєлалі», бо, виявляється, треба було експертизу провести! Тому цьому ж експерту доручають експертизу і — о диво! — він... відновлює «бомбу». Та ще й так, що вона збіглася з нібито вилученими на носіях схемами! Ось так виглядали докази нашої вини. Уявляєте, який вправний експерт? Як можна було її відновити?! Це цілковитий абсурд.
Вони кажуть, що були гайки і цвяхи, то чому про них немає жодного слова в жодному матер’іалі суду, окрім заяви СБУ? Є все, що завгодно, — аж до розбитого годинника, але самої «бомби» не бачили ні поняті, ні слідчі, ні суддя, ні прокурор — її взагалі ніхто не бачив, окрім експерта Устименка.
Друга експертиза, на яку посилалося обвинувачення, — мовна. Вона зроблена на підставі вилучених листівок людиною, яка не володіє українською мовою! Коли цитата Міхновського входить у вирок і порівнюється з Гітлером... Міхновський (класик українського націоналізму. — Ред.) виголосив її в 1900 році. Перепрошую, але Гітлер у цей час «бомжував» у Відні.
Ця справа абсурдна. На судових засіданнях були присутні представники омбудсмана, які знають про всі фальсифікації.
— Попри критику державного обвинувачення, прокуратура, схоже, високо оцінила роботу Костянтина Кулаковського й зробила його юристом 1–го класу...
— Так, у нас є фото й відео, які свідчать, що під час виголошення вироку прокурор мав на погонах три зірочки, а коли давав інтерв’ю — вже чотири. Його старання не пройшли марно. Хоча ця дитина, яка з відкритим ротом слухала вирок, навіть не володіє матеріалами справи. На дебатах Кулаковський не відповів на жодне запитання! Я можу поставити два десятки запитань, вказавши сторінки справи, і доведу — він не знає, що там. Хай пояснить як прокурор і представник установи, яка стежить за дотриманням законності, чому немає протоколу огляду і не оглядався предмет? Може, ми не так розуміємо норму КПК про візуальний огляд? То нехай прокурор пояснить, як розуміє її він.
— Ви вже подали апеляцію?
— Через госпіталізацію судді Бурбели досі не можемо отримати вирок. А без цього — й подати апеляцію. Якщо це триватиме і далі, проситимемо про допомогу Майдан, звертатимемося до омбудсмана Лутковської.
— Якщо справа замовна — кому це потрібно, на вашу думку?
— Одразу після арешту я казав: у мене таке враження, що потрапив у 37–й рік. За два з половиною роки ув’язнення це враження переросло у впевненість. Ті українці, які нині не помічають, скоро відчують це — на собі, своїх близьких чи рідних. Нині судочинство в Україні поставлене на службу інтересам верхівки влади. А тому не йдеться лише суто про так звані «політичні» справи. Маса людей, що сюди потрапили (за ґрати. — Ред.), втратили бізнес, який у них відібрали, просто «віджали». Тобто «закривається» людина, створюються відповідні умови, за цей час у неї відбирають бізнес, «викачують» кошти. А далі, в кращому випадку, її виправдовують і відпускають, або вона потрапляє під амністію — і радіє й цьому!
Це система, яка, на жаль, нині працює на повну. Хоча створювалася не за Януковича, а починаючи з радянських часів — і впродовж практично всього періоду незалежності держави. Вона виховувалася і росла за взірцем сталінської. Як наслідок, маємо такого монстра.
А при Президенті Януковичу цей монстр став лише більш хижим стосовно опонентів. Наша справа стала прикладом, як ця система може працювати проти людей, проти громадян, незалежно від поглядів, які вони сповідують, — праві, ліві, ліберальні, центристські. Якщо людина в той чи інший спосіб не згідна з режимом, робить якісь вчинки, що суперечать волі режиму, вона потрапить за ґрати. Ми мусимо пройти тотальну люстрацію правоохоронних органів і суддів.
— Була надія, що очищенню України, оздоровленню правоохоронної системи може посприяти Майдан. Однак, схоже, час найбільших мітингів уже позаду, протестна активність іде на спад...
— Я порадив би більше самоорганізовуватися й менше звертати уваги на політичні чвари, а йти до мети. Мені дуже сумно, що Майдан перетворюється на якусь таку «Чорну раду». Але водночас там є багато здорових сил, незалежно від політичної приналежності, які роблять дуже багато користі.
— Важко щось змінити, не маючи реальних важелів впливу у владі...
— Так, але якщо брати Київ, то єдиною легітимною владою можна вважати лише обраних киянами депутатів–мажоритарників. Рокіровка Попова на Голубченка свідчить не лише про протистояння кланів усередині режиму, а й про спробу режиму підібрати ключик до Києва, який дозволив би провести вибори. Вони не готові до них і в 2015 році. Вони не контролюють столицю, а тому завозять сюди людей. Якщо завтра Київ встане, заблокує в’їзд–виїзд — вони літатимуть на вертольотах. І їм допомагатиме «Беркут». А його кількість — обмежена. Під Києво–Святошинським судом стояло шість автобусів із «Беркутом», якому протистояла купка людей. А що ця влада б робила, якби таких «гарячих точок» одночасно утворилося шість чи вісім у різних місцях?..
Повірте, середня ланка правоохоронців настільки втомлена тим, що відбувається, що готова вже послати куди подалі і Януковича, і режим...
Центральна Україна — не їхня. Межа проходить між Полтавщиною й Харківщиною. І опозиції треба було б переглянути свої погляди, спрямувавши їх на Схід. Бо шляхи революції ведуть туди. Якщо опозиція завоює Харків — режим упаде. По–перше, там сидить купа людей, ув’язнених за політичні погляди. Там сидить «головний» в’язень. І, зрештою, там при владі два одіозних «парня».
Вони виграЮть вибори з масовими фальсифікаціями — а опозиція легітимізує цю владу, звертаючись до правоохоронних органів із заявами про порушення їхніх прав. Як можна це робити, водночас вимагаючи відставки міністра Захарченка? У цьому сенсі молодець Луценко, який після побиття сказав, що не писатиме заяву на «беркутів». Бо який сенс — все одно скажуть, що його вдома побила жінка.
Пишучи заяви, подаючи до суду — вони цей режим легітимізують. Українське правосуддя не тільки не має нічого спільного з правосуддям, а й зі здоровим глуздом. Наш вирок («васильківських терористів». — Ред.) — це продовження плану режиму, коли нібито терористичні акти були здійснені у Дніпропетровську. І я дуже боюся, щоб зараз на Майдані не з’явилася випадково така сама «бімба».
— Якщо не буде порозуміння, розкол суспільства стане ще глибшим. Деякі провладні політики вже закликають ізолювати окремі західні області...
— Найбільше ця публіка боїться втратити свої статки. А для цього їм потрібна соборна держава, в якій вони за рахунок населення й далі зароблятимуть мільярди. І будь–який сепаратизм призведе до їхніх колосальних фінансових втрат. Ви вірите, що вони це допустять?
— Але фахівці кажуть, що, взявши мільярдні кредити від Росії, Україна з часом і так втратить економічну незалежність...
— Вони намагаються і там «зіграти», і тут не пропустити. Так, Янукович іде на зближення з Росією, але що він стане васалом на кшталт Лукашенка — маю великий сумнів. Хто сказав, що цей кредит віддадуть? Ви, думаєте, Москва прийде його забирати з танками? Ця публіка не віддала б цю позику Європі, не віддасть і Росії. Віктор Янукович вже «обпалився» із так званими харківськими угодами.
Мосійчук Ігор Володимирович
Журналіст, політичний активіст націоналістичного, ультраправого спрямування
Народився 5 травня 1972 р. у Лубнах Полтавської обл.
У 1990 р., під час служби в лавах Радянської армії на Далекому Сході, створив гурток української націоналістичної молоді. Восени 1993 р. брав участь у відновленні видання на Полтавщині газети «Хлібороб», яка була першою україномовною газетою в Російській імперії, згодом редагував газети «Наше слово», «Наш край».
Був активістом УНА–УНСО та Соціал–націоналістичної партії (попередня назва ВО «Свобода»).
У липні 1995 р., під час похорону Патріарха УПЦ КП Володимира біля Софійського собору, брав активну участь у бійці між «унсовцями» та бійцями спецпідрозділу «Беркут», які перешкоджали похованню. Через декілька днів разом із двома іншими членами організації внаслідок провокації затриманий правоохоронцями на станції Гребінки. До січня 1996 р. перебував на нелегальному становищі, заарештований у Полтаві. Отримав рік позбавлення волі, але після втручання відомих політиків за півроку звільнений.
Був помічником–консультантом народного депутата від УНА Юрія Тими. На початку 2000–х років активно співпрацював зі Спілкою офіцерів України.
Останнім часом був головним редактором газети «Вечірній Васильків» (Київська обл.), активістом Соціал–націоналістичної асамблеї та головою прес–служби СНА. Із 2010 р. — депутат Васильківської міськради.
Разом із двома соратниками заарештований за обвинуваченням у причетності до «тероризму» в серпні 2011 р. У січні 2014 р. засуджений до шести років позбавлення волі.
Одружений, має дочку.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
