Принаймні формально печерські вожді намагалися продемонструвати: УРСР — не колонія Кремля, а вони — не сатрапи кремлівських стариганів...
Тож діяли тоді — на Хрещатику знаменита «Варенична», в приміщенні Спілки письменників (на сучасній Банковій, 2) — кафе «Еней». Оздоблені були «Варенична» — прекрасними мозаїками в народному стилі, «Еней» — геніальними розписами Анатолія Базилевича*. Кияни, гості столиці бодай на кулінарному рівні мали можливість відчути українськість міста Кия в «Києві», «Дніпрі», «Млині», «Вітряку», інших закладах громадського харчування.
Що ж може відчути у своїй столиці українець сьогодні, на 23–му році відновленої Незалежності?
Прибулому залізницею в очі одразу кидаються харчівні «Дрова», «Варенична*я Катюша». Дует, підозрюємо, підібрано не випадково. Однаковим у написанні мовою та язиком «Дровам» наголос виставляє захутірмихайлівська «Катюша». Вона ж зухвало випхалася на Хрещатик, Володимирську перед фасадом Національної опери**...
В яких іще знакових місцях столиці, міст Лівобережжя, Півдня (з дровами чи без них) вигуцує бариню приблудна «дєвушка»? Чи вже застовбила майданчик для «варєнічной» у підстоличному житловому масиві «Уюткино»***, сповістити не беремося...
Натомість безпомильно можемо констатувати: кремлівські ідеологи хліб задурно не їдять. За які заслуги проїдають кошти українського бюджету їхні печерські «колеги», сказати складніше. Мо’, за те, що не встигли до Майдану в приміщеннях Київської міської, районних адміністрацій, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, адміністрації Президента організувати заклади української національної кухні «Пельменна*я Хрюша»?..
* За нищення яких до ганебного стовпа слід припнути колишнього очільника НСПУ, довічного нардепа Володимира Яворівського. Абись кожен українець міг торкнутися різкою недоторканної дупи депутатської...
** Хто давав офіційні дозволи на чужомовні рекламу, назвиська, розповзанню гундяєвських церквиць територією прадавньої столиці нашої, мусимо розібратись незабарно.
*** «Ах, какоє красівоє ісконнорусскоє названіє!» — розпливеться в усмішці котрийсь «москвоязичник». «Окстітєсь», шановний! Відповідник нашому «Затишку» ваш покруч злампічений із позиченого латиського кореня «Juts» (дах, сиріч).
Батьківське плекай
Засмічують щодня яйцеголові
Джерела та струмки у рідній мові,
Виспівують на західний мотив:
Он–лайн, блок–бастер, дискурс,
креатив...
А лайнюки із–під Мокви–ріки
Везуть до нас огидні матюки...
На тих і тих уваги не звертай,
Своє правічне, батьківське плекай,
Не зраджуй ані звичаю, ні мові,
Не будь рабом Гундяєву, Єгові!
Сергій КОВАЛЬ