Гроші у довгій шухляді

Українська Феміда знову втрутилася у непростий, місцями навіть запеклий діалог між вітчизняними фінансовими установами та їх клієнтами. Цього разу Верховний Суд України постановив, що вкладники можуть вимагати від банків компенсацію, якщо ті невчасно повернуть їм депозитний вклад. Згідно з рішенням суддів, клієнт у такій ситуації може вимагати інфляційні витрати плюс 3% річних.

Як відомо, будь–який банк має повернути клієнтові гроші за його першою ж вимогою, день у день. Єдиний виняток, якщо у невеличкому відділенні на цей момент фізично немає такої кількості грошей. У такому випадку банк замовляє необхідну суму і клієнт отримує свої кревні наступного дня.

Утім деякі фінустанови, аби подовше користуватися грішми клієнтів, йшли на хитрощі. Формально вони погоджувалися видати вкладникові всю суму, але запроваджували хитрий механізм — виплачували депозит із його ж поточного рахунку. «Фішка» у тому, що гроші з такого рахунку клієнт може отримувати упродовж кількох тижнів або навіть місяців. Таким чином, формально банк виконував те, що від нього вимагали, але кредитор не тільки не бачив своїх грошей, а й навіть не отримував за них відсотки: адже сума на поточному рахунку не підпадала під умови депозитної угоди.

До недавнього часу така практика була доволі популярною і приносила фінустановам додатковий, хоча й не зовсім справедливий зиск. Нині, щоправда, на подібні маніпуляції банкіри наважуються нечасто: пік кризи у цьому секторі минув, населення активно поповнює свої депозити і гострої проблеми із ліквідністю у банків уже не спостерігається. «У період із 2008 до середини 2010 року практично всі банки користувалися механізмом, який дозволяв їм користуватися грішми клієнтів без виплати відсотків, — каже юрист Денис Дьомін. — Після 2010 року така схема використовувалася рідше».

Тож аналітики констатують: те, що Верховний Суд таки зобов’язав банкірів платити своїм клієнтам за кожен день користування їхніми коштами, можна тільки вітати. Але цього кроку від нього чекали ще три–п’ять років тому. Нині клієнт — у випадку конфліктної ситуації — може сміливо вимагати цього у працівника банку. Якщо ж представник фінустанови раптом відмовиться, вкладник має підстави звертатися до суду. «Достатньо послатися на рішення Верховного Суду як на встановлену практику», — пояснив юрист Іван Герасименко.

Думки юристів з приводу масовості подібних позик розділилися. Одні вважають, що подібних позовів буде багато, інші — що у наших умовах ініціатива суддів зможе приструнити тільки дрібні фінустанови, які не цураються дрібного піратства. Інші, серйозніші банки, вже давно використовують значно вишуканіші схеми обману. Якщо клієнт, звичайно, неуважно читає умови угоди. Як, наприклад, розповсюджена схема, коли обіцяна висока відсоткова ставка діє лише упродовж першого місяця депозитної угоди, але сказати про це вкладнику делікатно забувають. Протидіяти подібним ноу–хау суди, звичайно, безсилі.