Після Ткача — «правопохоронці»

Із приводу цього довгоочікуваного вироку Марганецького міського суду, що на Дніпропетровщині, здавалося б, варто зітхнути полегшено — мовляв, нарешті справедливість восторжествувала. Все ж засуджено відразу п’ятьох колишніх «правопохоронців» у Пологівському районі Запорізької області — слідчого прокуратури і співробітників міліції, що фальсифікували кримінальні справи злагоджено, як і має бути в «згуртованій команді». Усі п’ятеро отримали від п’яти до семи років позбавлення волі за тортури, службове підроблення і зловживання владою під час досудового розслідування за фактами зґвалтувань, скоєних пологівським маніяком Сергієм Ткачем. Утім за злочини нелюда вже «відсиділи» чималі терміни ні в чому не винні люди, яких кати у погонах змусили підписати явку з повинною.

«Треба узяти провину на себе, бо вб’ють»

Як повідомляє прес–служба прокуратури Дніпропетровської області, встановлено, що співробітники міліції з метою штучного розкриття зґвалтування малолітньої дівчини із застосуванням сили затримали жителя с. Чапаївка Миколу Демчука, якого незаконно позбавили волі й утримували в непристосованому приміщенні ізолятора тимчасового утримування Пологівського райвідділу, застосували до нього фізичне насильство з вимогою написати явку з повинною. Нещасний таких знущань не витримав, погодившись на все, що вимагали міліціянти. Слідчий допитав чоловіка без адвоката, протоколи допитів потерпілої і свідків були сфальсифіковані.

17 серпня 2003 року міліція забрала Дем­чука просто з роботи. У райвідділі змусили написати, як провів той день, коли сталося зґвалтування маленької дівчинки у Чапаївці. Спершу відпустили. Отож жодних задніх думок у Миколи не виникло, оскільки той день, що справді сколихнув Чапаївку, він провів удома, з рідними. Але наступного дня чоловіка забрали знову. Тепер уже били, вимагаючи потрібні свідчення.

Покази, які не вписувалися до загальної схеми, слідчим відверто ігнорувалися, і насамперед те, що сама потерпіла Миколу не впізнала. Як потім розповість Микола, він зрозумів, що треба взяти провину на себе, бо вб’ють. Адже його пристебнули до батареї і завдавали страшних ударів ногами. Зрештою, зламали ногу, пошкодили ребро. Але лікаря не викликали. Навіть гіпс на зламану ногу не наклали — так вона сама і зрослася. Тільки пригрозили, що коли сильно кульгатиме, то ще добавлять. Так і протримали в одиночці ізолятора в жахливих умовах, щоб нікому нічого не розповів. За цей час вивезли тільки один раз на місце відтворення події. Перед цим детально пояснили, як і що говорити. Якщо ж помилявся, оперативник смикав за пристебнуті наручники.

Рідний Пологівський суд у такі тонкощі не вникав. До того ж сам підсудний, продовжуючи боятись міліції, тут теж про все розповів так, як написав у явці з повинною. Суддя ж нічого уточнювати чи з’ясовувати навіть не збирався. Отож обійшлися одним(!) засіданням, яке зайняло 30–40 хвилин. І ні в чому не винна людина отримала 10 років позбавлення волі, з яких відбула шість. Засудили Демчука за ч. 4 ст. 152 КК, яка передбачає відповідальність за зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки, а також скоєне стосовно малолітньої чи малолітнього. Отож потрапив до найнижчої касти ув’язнених — і били часто, і морально пригнічували. До кінця строку дожити навіть не мріяв. Лише й сподівався, що затримають маніяка. І таке диво сталося. У 2005 році цього самого пологівського маніяка Сергія Ткача нарешті затримали. Про вбивство 9–річної Ілони, яке навісили на Демчука, він теж усе розповів і був за це засуджений. Однак Микола вийшов на волю тільки у 2009 році.

Інший приклад: спритний слідчий прокуратури сфальсифікував протоколи допитів потерпілої і свідків в аналогічній кримінальній справі. Щоправда, цього разу злочин «повісили» на чоловіка з відхиленнями психіки і, зрештою, постановою суду до нього застосовано заходи медичного характеру. Отож людина цілих три роки провела у психлікарні. Аж доки суд свою ж постанову не скасував. Бо й цей злочин знову виявився на совісті маніяка Сергія Ткача.

А судді ж де?

Нагадаємо, що, за даними Генпрокуратури, загалом за фальсифікування справ стосовно завідомо невинних людей за злочини маніяка Ткача притягнуто до кримінальної відповідальності 19 колишніх прокурорів і слідчих. Але це, погодьмося, крапля в морі. А де ж усі судді — вершина злочинного ланцюжка?

Тим паче, не всім пощастило, як Миколі Демчуку, дочекатися затримання маніяка справжнього. Павлоградець Світличний, звинувачений у вбивстві рідної дочки, звів рахунки з життям просто у міліцейській камері. Інший павлоградець, Ігор Рижков, і взагалі був засуджений до розстрілу — начебто за два вбивства і низку зґвалтувань. Чоловік залишився живим тільки дивом. А тепер за ці злочини знову ж засуджено Сергія Ткача.

Але на Дніпропетровщині дотепер не притягнуто до кримінальної відповідальності жодного «правопохоронця» за цей справді замах на вбивство ні в чому не винної людини. Немов недоторканні... Адже всі вищезгадані 19 «колишніх» свої діяння скоювали на території Запорізької області. Але ж і на Дніпропетровщині Ткач «наслідив» чимало, до того ж саме у Павлограді фактично розпочинав свій кривавий шлях. Але прокуратура області урочисто рапортує про суд над бузувірами з області сусідньої, а у своїй їх немовби й не було.

Чи стане вирок марганецького суду гірким уроком на майбутнє? Чи, може, позначить видимість хоча б якоїсь діяльності? Адже ніщо не заважає хоча б до «теми Ткача» підійти системно — назвати поіменно всіх засуджених і убієнних за злочини кривавого маніяка, а поряд із ними — імена всіх душогубів, завершуючи суддями найвищої судової інстанції. Тільки тоді Україна справді зробить хоча б якийсь крок до статусу держави європейської, про що нині так багато говориться.

Коли ж скоєно злочин тяжкий — вбивство, то для його розкриття потрібен професіоналізм. А його немає й близько. Значно простіше «повісити» його на когось... Так і з’являються сфальсифіковані справи Демчука, Світличного, Рижкова та інших...