На півночі, де ялинки ростуть

Як посіяти дерево

Поруч iз трасою, що проходить Ямпільщиною, напроти приміщення Олинського лісництва державного підприємства «Свеський лісгосп», ошатний ялинковий ярмарок з’явився ще за місяць до Нового року. Чи не рано, — запитую, — до свята далеченько. Ні, пояснюють мені, якщо сосонку тримати в холодному місці, вона спокійно дочекається свого часу. Та й що зволікати, якщо покупці є, — запастися казковим деревом із Донеччини приїхали ще в останні дні листопада. «А взагалі наші ялинки можна купити в Харкові, Дніпропетровську, Києві, звичайно, у Сумах» — розповідає головний Олинський лісничий Сергій Донік.

Директор лісгоспу Олег Закусило працює тут трохи менше півроку. Але на прохання визначити, чим господарство відрізняється від інших, відповідає без вагань: тут найліпше розвинений досвід вирощування ялинки природним шляхом. І головний у цій справі — саме Сергій Донік.

«Коли я ще молодим займався першою інвентаризацією лісових культур — скільки посадили, скільки вижило, — звернув увагу: те, що виростає природним шляхом, приживається значно швидше, ніж висаджене штучно, — розповідає Сергій Іванович. — Почав замислюватися, для чого ж саджати сім дерев, якщо є шістдесят, які висіялися самі?»

Навчався, читав про досвід інших і зрозумів, що саме такий шлях є більш правильним. По–перше, вчені доводять, що природні ліси потужніші, стійкіші до хвороб і шкідників. По–друге, природне поновлення вигідніше для господарства, бо є дешевшим. Судіть самі, пояснюють лісівники, аби посадити дерево, треба зібрати шишки, виростити з них саджанці у розпліднику, потім висадити їх на плантації. Додайте необхідний догляд на кожному етапі. Якщо ж користуватися природним шляхом, потрібно нарізати смугу землі й чекати, доки природа сама «посадить» на ній дерева. Розкриє сонечком у потрібний момент шишки, випустить на волю насіння, воно приземлиться на відведеній ділянці, де й почнуть рости ялинки та сосни. Так просто?! Звичайно, що ні. Для цієї роботи потрібен, окрім природного, ще один потенціал — знання. Треба добре розуміти лісорослинні умови, враховувати вітри, чи врожайний рік передбачається... Власне, як і в кожній справі, треба знати, як її робити. «Згадую, як казав професор, який мене навчав: якщо агроном зробить помилку, то зможе її виправити наступного року; а якщо помилиться лісник, то виправляти це доведеться, може, й десятиліттями».

Мабуть, тому і в Свеському лісгоспі, й у ще віддаленішому на північ Середино–Будському так багато значення приділяють головному — відродженню лісів. У жодному разі кількість вирубок не перебільшує кількості насаджень, — навпаки. «Якщо рубаємо 70 гектарів, то садимо 100, — пояснює директор Середино–Будського лісгоспу Олександр Плужников. — За рахунок рубок, за рахунок земель, що вийшли із сільгоспкористування, за останні роки ми посадити тисячі гектарів нового лісу».

Європейські стандарти сумського лісу

«Ліс — це життя, — переконаний Олександр Плужников. — У нашому найпівнічнішому районі ліс здавна був основою діяльності. До нього завжди ставилися з особливою повагою. Адже ліс і нагодує, і напоїть, і обігріє, і захистить... Там, де є лісництво, є робота».

Останнє твердження для невеличкої Середино–Буди — незаперечний факт. Бо, власне, роботу тут знайти сьогодні непросто: лісгосп чи не єдине підприємство, що працює і працює стабільно. Тому, зрозуміло, про плин кадрів тут не йдеться. Але важливо інше: структура не просто працює, а працює добре — за підсумками трьох кварталів лісгосп зайняв першість серед підрозділів Державного лісогосподарського об’єднання «Сумиліс». За десять місяців тут випущено продукції більш ніж на 6,5 мільйона гривень, а середня платня працівника — 3600. «У нашій північній глибинці це досить–таки непогано!» — зауважує Олександр Плужников.

Основою того, що лісове господарство зберегло свій потенціал, успішно працює і розвивається, Плужников називає найважливіше: галузь залишилася у державному секторі. Звичайно, можна говорити про корисність приватизації, але щодо стратегічних галузей, то вони мають керуватися державою, — переконаний директор. Скажімо, чи зміг би приватник закупити таке обладнання, як тут, аби працювати по–сучасному і бути конкурентним на ринку — і внутрішньому, і зовнішньому? Чи витратився б на дві вишки відеоспостережень, які разом із обладнанням коштують до 400 тисяч гривень? Висотою 45 і 50 метрів заввишки, вони своїми цифровими камерами оглядають усю площу господарства. Дані спостережень за 30 секунд уже є на моніторі. Якщо раптом десь задимлення, програма відразу встановлює його координати, і заходів можна вжити якнайшвидше. «Це ж не те, що раніше: сів лісник на коня і поїхав об’їжджати тисячу гектарів лісу!» — каже Олександр Плужников. Для боротьби з браконьєрами дві рейдові бригади використовують машину з GPS–навігатором... «Ми вводимо всі інновації, як у Європі».

Суттєвим аргументом того, що лісова галузь має бути в державному підпорядкуванні, є й приклад сусідів. У Росії керування лісами через аукціон перейшло до приватників. І який результат? Недалека Суземка — це ж відомі Брянські ліси, більші, ніж з українського боку — сьогодні має просто–таки розвалене лісове господарство. «Розруха», — пояснюють мені: ніякої планової роботи, ніхто не працює над відновленням, над посадкою.

...Оглядаємо доглянуте подвір’я лісгоспу — справді європейська картинка! На ще не оброблених колодах мені показують електронні бирочки. Їх чіпляють на кожне зрубане дерево, дані відразу заносять до комп’ютера і вже за секунди в Києві відомо, яка деревина з якими характеристиками надійде у виробництво. Це і гарантія від крадіжок, а ще — можливість прогнозувати, як буде використана сировина.

Бирки зі штрих–кодами до кожної ялинки та сосонки чіпляв на Олинському ялинковому ярмарку і Сергій Донік: «Ось із ярличків буде видно, що дерево не браконьєрське, а поставлене законним шляхом».

А як без любові?

«Ліс треба любити», — пояснювали свої успіхи у Середино–Буді. «З лісом пов’язане практично все моє життя», — розповідав Олег Закусило. Справді, свою професію він успадкував. На рідній Житомирщині працював лісівником його батько, працює брат. У Сергія Доніка фах лісівника отримує син. Улітку на канікулах допомагає батькові, «кожну доріжку, кожну сосну знає». То у вас — цілі династії, кажу їм. «Це раніше були династії, а тепер це називається корупція», — трохи сумно жартують лісівники. За новим законом, син Сергія Івановича не зможе працювати в одному лісництві з батьком — це буде «зловживанням». Що ж, закони теж складаються людьми; можливо, й справді, династії тепер збережуться тільки в політиці? Тато, скажімо, в уряді, син — у Верховній Раді. Чи навпаки...

...Крокуємо до юних насаджень. На тлі віддаленої ділянки дорослих дерев молоденькі сосонки та ялинки виглядають дитинно зворушливо. Якщо врахувати, що стигла сосна — це вже столітнє дерево, то в наші домівки ці лісові красуні потрапляють ще немовлятами. «Не шкода, що так багато дерев зрубується?» — запитую у головного лісничого Середино–Будського лісгоспу Івана Степаненка. Але у нього до питання інший підхід: святкові дерева для цього й насаджуються. У їхньому господарстві під ці плантації відведено понад чотири гектари. «Ростуть вони до продажу п’ять років, — показує лісничий посадки різного зросту. — Отак сходиночками, — старші, молодші. Новонасаджені треба доглянути, прополоти не рідше, ніж городину. Ті дерева, що досягли п’ятиріччя, зрубуємо, а потім розорюємо плантацію і знову насаджуємо нові».

Сам він більше любить ялинку. А що вона ніби осипається швидше, ніж сосна, то на це Іван Васильович має добру пораду: «Вдома є труба, запаяна з одного боку, в неї, як у вазу, ставлю ялинку. Наливаю води, а щоб довше стояла, додаю цукру. Повірте — до Водохреща тримається».

Вісім тисяч ялинок приготували до Нового року для українців лише ці два лісгоспи. Хай дихання цих дерев стане святковим оберегом для наших домів, а нам усім додасть у душу бодай крихітку добра. Та віри, що, як у казці, хороше перемагає.