Як нащадок хана Мамая татар розбив

На узліссі на березі річки Уж, або, як її тут називають, Уша, на межі «зони відчуження і безумовного відселення» в Поліському районі Київщини, зберігся масивний кам’яний хрест. На ньому ще можна розібрати вибиту дату — 1503 — та залишки напису. Це — братська могила загиблих тут у битві, про яку в «Хроніці польській–литовській–жмудській і всієї Русі» Матвія Стрийковського, виданій в Кенігсберзі 1582 року, вказано: «тієї ж осені 1503 на ріці Уші князь Федір Іванович Ярославович і князь Юрій Іванович Дубровицький і князь Григорій Глинський, староста Овруцький, сточили битву з татарами перекопськими, і там за допуском Божим, уражене було військо литовське від татар і убитий князь Григорій Глинський і при нім Горностай». Отож під тим кам’яним хрестом разом з іншими, ймовірно, упокоївся і князь Григорій Глинський. 510 років тому на переправі через річку Ушу, неподалік села Тараси, відбулася кривава битва між військом перекопських татар, які перед тим знищили містечко Вовчків, і об’єднаним польсько–литовсько–руським військом.

Я вперше побував на місці забутої битви в день Чорнобильської катастрофи в квітні 1986–го, вдруге аж через 27 років, пізньої осені 2013–го. За ці роки узлісся заросло й місцина здичавіла, а хрест вгруз у землю десь на півметра. Розташований на узвишші заболоченої заплави та ще й на насипному кургані, він помітно вирізняється на місцевості. От тільки рушників на ньому не було — мабуть, повмирали вже дві сестри — полячки з лісового хутора, котрі доглядали за могилою і щораз на Великдень пов’язували рушники. Тож ми привезли рушники з собою. Ми — це невеличка імпровізована народознавча експедиція Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського. За провідника був місцевий краєзнавець Олександр Солодар.

Рід Глинських (Мамаєвичів, Лексад) залишив слід в історії. Особливо ж князь Михайло Львович. Їх досі пам’ятає давнє містечко Глинськ над Сулою, неподалік Ромен на Сумщині, звідки вони вирушили у широкий світ. Один iз них, Григорій, як ми вже знаємо, загинув за Україну в бою з татарами. Другий, черкаський намісник князь Богдан Глинський, 1498 року зі своїми «козаками» — а саме так назвав його воїнів ще татарський хан, напав на татарську фортецю Езі (Очаків)... Та чи не найяскравішою постаттю серед них був князь Михайло Глинський, про якого Микола Аркас у своїй «Історії України–Русі» писав: «...Глинський розбив татар дощенту і здобувши собі великої слави та відчуваючи в собі силу, задумав одірвати Україну... од Польщі й самому зробитися Великим князем українським». Тож, як продовжує цю ж думку Богдан Сушинський, «у повстанні, яке він підняв 1508 року, намагаючись від’єднати українські землі від Литви, а відтак від Польщі, брали участь загони козаків... Князь віднаходить спільників серед місцевих українських аристократів і починає збирати військо. Метою повстання було, на першому етапі, створення великого князівства київського, навколо якого згодом можна було б збирати землі, що входили свого часу до складу Русі–України». Це чи не перше українське повстання за створення української держави. Через зраду начебто союзників Глинського воно зазнало поразки, хоча спочатку повстанці здобули низку серйозних перемог.

Хто ж він, Михайло Глинський? Походив iз давнього татарсько–українського роду, нащадок хана Мамая, один із синів якого прийняв християнство і загніздився в містечку Глинськ. Звідси й походить назва роду — Глинські. Михайло Львович Глинський виховувався при дворі німецького імператора Максиміліана, здобув блискучу європейську освіту. Згодом служив польському королю Альбрехту Саксонському. Після поразки повстання 1508 року поселився в Москві. Завжди був заможною людиною. 1526 року його племінниця Олена Глинська вийшла заміж за великого князя московського Василя ІІІ і стала матір’ю царя Івана IV, відомого як Іван Грозний. Чи не найосвіченіша людина при дворі московського царя, він був одним iз найвпливовіших політичних діячів того часу. Командував московськими військами у війні з Литвою і Польщею. Та давня мрія про створення незалежної української держави не полишала його. Він починає таємні перемовини з польським королем Сигізмундом. 1534 року за участь у змові при московському дворі був заарештований і невдовзі, 64–річним, помер у московській тюрмі. Дружина ж його брата Василя Анна Глинська, донька сербського воєводи Стефана, мати Олени Глинської, бабуся царя Івана IV, пережила чоловіка на тридцять років. Вона стала черницею і померла літа 1553...

...Ми попрощалися з хрестом до наступної весни, коли плануємо повернутись сюди знову для ретельнішого обстеження цієї історичної пам’ятки і створення телевізійного фільму.

Данило КУЛИНЯК,
письменник, заслужений журналіст України