Козацька Січ на Майдані?

— Пане Тарасе, що ви як історик найперше бачите, перебуваючи на Євромайдані?

— На мою думку, ми зараз стоїмо на порозі зміни системи влади, а ширше — політичного устрою України. Буде це зроблено мирним шляхом чи збройним, поки що не відомо. Насамперед такий процес залежатиме від того, як реагуватиме на сучасні події нинішня влада. Ми бачимо, що радянський тоталітарний тип влади та державного устрою, що був нав’язаний українському народові майже 80 років тому, вже не спрацьовує в межах юридично незалежної України. Утім фактично, як ми бачимо, на сьогодні Україна є залежною, бо навіть не може вступити в Євросоюз чи будь–яку іншу міжнародну спілку без згоди на те третьої держави, Російської Федерації. А люди прагнуть справжньої незалежності, адже українці два десятиліття жили не у своїй державі, а у своєрідному відламку Радянського Союзу. У нас продовжувала існувати «Українська Радянська Соціалістична Республіка» на чолі з першими секретарями, яких стали називати президентами, і Верховною Радою, по суті, наскрізь прокомуністичною та проросійською. Система залишилася та ж сама, тільки червоний прапор замінили синьо–жовтим, а зірку — тризубом. Бачимо, що зазвичай до Верховної Ради потрапляють люди «потрібні» цій посттоталітарній системі. А якщо й обираються через народне волевиявлення, — як ми знаємо, інколи більшість у ВР усе ж таки набиралася демократична, то багатьох система переманювала на свій бік або ж «ламала».

— А якою є питомо українська модель влади?

— Зараз можна говорити про швидке відродження не тільки генетичної та історичної пам’яті, архетипів поведінки і політичної культури, але навіть і елементів воєнного мистецтва українського народу. На сучасному Євромайдані, по–суті, збудована така собі модерна міні–Січ, яку люди називають, я чув, Майданська або ж Київська Січ. Тільки–но починає ламатися нав’язана ззовні українцям політична система — відразу у них починає грати козацька кров. І зараз на часі замислитися, якою була політична культура українського народу упродовж багатьох віків. Свого часу навіть князя давньої Русі–України обирали або ж затверджували на народному віче. На козацькій раді запорожці обирали кошового отамана, а на гетьманській Україні — гетьмана. Влада була не тільки виборною, а й підконтрольною та підзвітною громаді. Очільник звітувався перед товариством кожен рік. І якщо робив щось таке, з чим запорозька громада не погоджувалася, — його в кращому випадку переобирали, а в гіршому — відрубували голову або ж топили у Дніпрі.

— І що, справді так чинили?

— Таких випадків чимало в українській історії. У 1769 році проти нього піднялося велике повстання запорожців, і він ледве втік від громади. Ми знаємо, як закінчив життя гетьман Іван Брюховецький, який одночасно був кошовим отаманом Запорозької Січі. У 1668 році на раді козаки відрубали йому голову за те, що він підписував угоди з Москвою, називався боярином та взяв собі жінку–росіянку. Очевидно, що козацькі традиції не обірвалися назавжди у 1775 році, коли цариця Катерина «скасувала» Запорозьку Січ. Адже коли на початку ХХ століття в Україні розпочалися революційні події, то відродилися і давні козацькі методи ведення боротьби та державотворення. Паралелі очевидні й сьогодні.

— Чи були випадки, щоб гетьман, аби зберегти свою владу, зібрав своє військо і пішов на власний народ, який проти нього виступив?

— Було й таке. Відомо, як проти законно обраного гетьмана Івана Виговського виступили Мартин Пушкар, Яків Барабаш, Іван Безпалий, яких підтримувало Московське царство. Іван Безпалий за допомогою московського війська був поставлений наказним гетьманом супроти Виговського. У результаті тієї громадянської війни переміг останній, однак на довгі роки в Україні встановився період «Руїни», коли постійна присутність військ іноземної держави заважала діяльності легітимно обраного гетьманського уряду.

Цікаво, що Січ постійно змінювала місце свого розташування. Упродовж української історії відомі 9 січей, починаючи від Хортицької і завершуючи Задунайською, що діяла на теренах Османської імперії. Адже козаки не погодилися з політикою цариці Катерини ІІ та зі знищенням Запорозької Січі і переселилися до Туреччини. І тут можна порівняти з сучасністю: тільки–но незаконно побили студентів та розігнали Майдан 30 листопада, він перемістився на Михайлівську площу. І це сигнал до ниніш­ньої влади: якщо знову будуть розганяти Євромайдан, він виникне на будь–якій іншій площі Києва і твердо стоятиме як сучасна козацька Січ, поки не буде задоволена основна вимога мітингуючих: Україна має жити в колі європейських народів!