Роман Чайка, ведучий аналітичної програми «Час.
Підсумки дня» («5–й канал»):
— Думаю, найбільша перемога українців у ХХІ столітті була у ніч із 10 на 11 грудня — мирна, без застосування сили протидія мітингувальників «беркутівцям» і Внутрішнім військам у центрі Києва. Це було щось неймовірне. Був із 1.30 до 11–ї ранку на барикаді біля Будинку профспілок, яка диміла, яку дві «беркутівські» колони брали у «кліщі», втім силовиків iз центру Майдану вдалося вдвічі меншими силами відтіснити до парапетів. По суті, влада стала військовою хунтою і оголосила війну українському народу з надією, що українського народу як такого немає. Але саме у ніч із 10 на 11 грудня народилася українська політична нація.
Редакція нашої програми разом iз редакцією новин «5–го каналу» впродовж двох останніх тижнів день і ніч розповідають в ефірі про Євромайдан та реакцію світу на події, які відбуваються в Україні. На майдані Незалежності, «на свіжому повітрі», чергують навіть ті, хто донедавна вважалися офісними працівниками. Вдень працюють наші журналістки, а вночі, в основному, журналісти. Із минулого понеділка — всі в онлайн–режимі.
Третя за роки незалежності революція в Україні відбувається абсолютно в іншій ситуації, ніж дві попередні. Одна із суттєвих відмінностей: люди спілкуються й миттєво поширюють інформацію у соцмережах в iнтернеті. Перекрити ці канали комунікації влада не може. Блокувати можуть лише окремі сайти. Є спеціальні технології передачі через ютюбівські канали ефірів телемовників. Тому можна відключити телеканал у кабельних мережах, але для iнтернет–користувачів він залишається доступним. Події ночі із 10 на 11 грудня у центрі Києва наживо показували «5–й канал», «Канал 24», ТВі, Hromadske.tv. Джерел достовірної інформації, щоб на ранок увесь світ знав про те, що Янукович і Захарченко брешуть своїми заявами, було предостатньо. Досить об’єктивно висвітлюють теми Євромайдану навіть великі канали: «1+1», «Інтер». Хочеться вірити, що і медіа–власники усвідомили, що країна не може жити у режимі хунти, яка запроваджує диктаторське правління і терор.
Думаю, за будь–яких обставин сила iнтернет–спільноти зможе протистояти цензурі у традиційних електронних ЗМІ. Глядачі нам активно телефонують і розповідають, що «5–й канал» викинули з ефіру у різних регіонах України. Але правдиву інформацію люди отримали. Владі не допоможе ні скуповування медіа–активів Курченком, ні вимкнення з ефіру непідконтрольних телеканалів.
Віталій Портніков, ведучий Еspreso.tv та «Радіо «Свобода»:
— Ті, хто ухвалює рішення, продовжують демонструвати свою неадекватність. У ніч з 10 на 11 грудня влада знову силою намагалася розігнати Майдан. Коли застосовують спеціальні загони, газ, автозаки, коли підпалюють містечко мітингувальників — це все називається силовий розгін. Я був у Москві у 1993 році, коли танки розстрілювали «Білий дім». Там було страшно. Це правда. Але тоді не було такого відчуття «міста в облозі», як у Києві. Події у Москві розгорталися фактично лише у парламентському кварталі. У нас силовики взяли в облогу практично весь столичний центр, спеціально заблокували всі дороги, мирних демонстрантів намагалися загнати у пастку. У цій ситуації, коли не застосовувалася зброя, я почувався гірше, ніж тоді, коли лежав під кулями на Камєнному мосту в жовтні 1993 року.
Ми всі — суспільство, журналісти, медіа–власники — починаємо дорослішати й усвідомлювати, що насправді відбувається у країні. Упевнений, що в Україні в будь–якому разі будуть суттєві зміни.
Ольга Червакова, репортер каналу «Інтер»:
— Як влада не намагається дискредитувати масштабне мирне зібрання у Києві — діями провокаторів і «тітушків» — однак усім зрозуміло, що протест — мирний; мітингувальники співають Гімн України або українські пісні і не б’ють «беркутівців».
У вівторок я стала свідком цікавого спілкування мого колеги і хлопців–мітингувальників із правоохоронцями, які сиділи в автобусі. Обмінювалися інформацією з допомогою мобільних телефонів: набирали текст як для есемесок і показували для прочитання через віконне скло. Ті, кого змушують виступати проти мітингувальників, написали, що у них закінчилися цигарки і вони хочуть їсти. Їм принесли бутерброди, цигарки, поклали під автобус і відійшли, щоб правоохоронці могли все те якось непомітно забрати. Тобто на людському рівні протистояння між мітингувальниками й міліцією, військовиками немає. Відбувається адекватне спілкування. Бо й люди у «беркутівських» шоломах розуміють, що навпроти стоять їхні брати і сестри. Мені хочеться вірити, що навіть якщо, бува, віддадуть черговий злочинний наказ розігнати мітингувальників, правоохоронці згадають, що вони приймали присягу на вірність українському народові, а не командиру взводу чи міністрові МВС Віталію Захарченку.
Взагалі, вважаю, що силовий розгін мирних демонстрантів не може повторитися. Бо навіть те, що вже відбулося, — це занадто. І для влади немає ніякого сенсу ще більше загострювати протистояння і радикалізувати його. Тому що вже зараз зрозуміло, що Майдан неможливо зламати, його не можна залякати. Будь–яке нове силове протистояння збирає на Майдан у 3–4 рази більше людей, ніж було раніше, — це доведений факт.
Коли «беркутівці» почали штурмувати барикади мітингувальників з 10 на 11 грудня, на Майдан я приїхала десь о першій годині ночі. Людей було, кого могла побачити, 3–4 тисячі. Коли почалися сутички і зі сцени залунали слова: «Києве, прокидайся! Києве, вставай!», незважаючи на те, що людей намагався не пускати «Беркут», на Майдані через годину кількість мітингувальників збільшилася у рази — ніде було яблуку впасти. Це означає, що люди не бояться, коли проти них ставлять силовиків, а ще масовіше виходять захищати себе.
Ще один дуже важливий момент. Коли відбувалося протистояння на вулиці Інститутській, ми бачили, як міліція, «Беркут», як завжди, вихоплювали людей із натовпу і відтягували в автозаки. В якийсь момент в оточенні величезної кількості мітингувальників опинилося кілька «беркутівців», 10 чи 20. Натовп міг би просто «поглинути» силовиків. Але натовп, для якого цей «Беркут» неначе б мав бути ворогом №1, бо постає проти мирного протесту, ніякої агресії не проявив. Мітингувальники просто розступилися і випустили хлопців.
Хтось назвав нинішні події «революцією здорового глузду». Вважаю, що це найкраще визначення всього того, що відбувається на вулицях Києва.
Хочу нагадати, що Євромайдан розпочався 21 листопада зi спілкування журналістів у Фейсбуці, серед яких була і я. Ми відгукнулися на заклик Мустафи Найєма зібратися на майдані Незалежності, у такий спосiб демонструючи незгоду з одноосібним рішенням Кабміну припинити євроінтеграційні процеси. Мені здається, зараз велику роль відіграє саме громадянська позиція журналістів, які по один бік барикад iз мітингувальниками. Ми, як і інші громадяни, не хочемо, щоб у нас забрали майбутнє. Ми за те, щоб в Україні звичайні люди могли реалізувати свої права. Право на достовірну інформацію — одне з них.
Андрій Куликов, ведучий ток–шоу «Свобода слова» (ICTV) та «Громадського радіо»:
— Я був свідком багатьох подій останніх трьох тижнів. Вражень дуже багато. Якщо говорити про ніч із 29 на 30 листопада, вважаю, силу застосовували невиправдано. Я розмовляв зі своїми колишніми студентами — у мене немає підстав не вірити цим молодим людям — вони зазнали жорстокого побиття, непотрібного і невиправданого.
Я завжди намагався коригувати твердження про те, що на телебаченні всі показують усе не так, як воно є насправді. На різних каналах, у різних новинах ступінь об’єктивності різний, але всюди можна було знайти окремі правдиві сюжети чи програми. Нові умови, що створилися, потреба повідомляти про новини оперативно — це підштовхнуло більшість мовників давати повну інформацію про Євромайдан. У глядачів з’явився запит на «революційну» інформацію — ті, хто виробляє цей телепродукт, його задовольняють. Мене не дивує, що робить «5–й канал», ICTV. Найбільше враження на мене справив репортаж про події у ніч із 29 на 30 листопада на телеканалі «Інтер». Молодий журналіст Кирило Євсєєв, як на мене, об’єктивно показав те, що відбувалося. Кажу це як глядач. Бо як журналіст був тієї ночі на Майдані до 2 години 17 хвилин. Пішов звідти, бо ніщо не віщувало драматичного розвитку подій.
Навіть якщо при владі залишаться ті самі люди, що керують державою зараз, медіа намагатимуться бути вільними. Ступінь свободи залежатиме від того, на скільки журналісти і редактори готові будуть брати відповідальність за те, що вони роблять.
Лідія Таран, ведуча «ТСН» (1+1):
— Журналістська і громадянська оцінки подій, що відбуваються, збiгаються. Бо багато друзів і колег, родичів знаходяться по цей бік від міліцейських щитів. Я не хочу жити у країні, де вночі кийками б’ють студентів, які приїхали на центральну площу столиці висловити своє прагнення бути у Євросоюзі, і трощать камери та голови журналістів, які хочуть показати справжній Євромайдан і звірства «беркутівців». Якщо йдеться про те, щоб розколоти нас на дві частини, чи на три, чи чотири; коли йдеться про бажання певних політиків зруйнувати незалежне державне утворення (а влада прагне зробити саме це) — я проти цього.
По–моєму, жодна людина, яка має здоровий глузд, не може зрозуміти, що насправді відбувається у головах провладних сил. На небагатолюдному антиєвропейському мітингу розповідають про нібито наколотих мітингувальників і обзивають їх тарганами; на людей нападають уночі і маскують усе загальними словами про турботу про людей. Не зрозуміло, яка стратегія влади, що почала війну з власним народом і продовжує бойові дії. Якщо ще тиждень тому Україна була за крок до громадянської війни, то зараз уже залишилося півкроку.
Правдиве висвітлення подій на телебаченні — це демонстрація здорового глузду. Очевидно, що позиція і власників тієї частини медіа, які не маніпулюють інформацією, є більш європейською, ніж у тих людей, які реалізують владний сценарій. Кожна країна проходить різні періоди розвитку. Але зараз той поворотний момент, коли журналісти просто зобов’язані казати правду. Ми, журналісти «1+1», це робимо.
Я не хочу думати про те, що після усіх подій останніх трьох тижнів в Україні буде влада, яка зробила стільки помилок; де я буду жити, що робити; вільними чи ні будуть медіа. Наразі йдеться про мирний протест і про те, щоб знову не пролилася кров. Усі хочуть змін. Бо діалогу немає. Влада вже показала своє справжнє обличчя.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
