Тягар «чорного золота»

Ніхто не хотів починати

Незалежні експерти називають кілька причин зриву «енної» спроби вугільної приватизації. Насамперед, українські копальні продовжують продукувати помітно більше вугілля, ніж того потребує ринок. Зокрема, як повідомило днями галузеве міністерство, попереднього місяця було видобуто 2,205 млн. тонн вугілля, що становить 103,7 % плану. Порадів ударній праці шахтарів i конституційний гарант, підкресливши в одному з останніх телеінтерв’ю: «Якщо 2010 року ми видобували 69 мільйонів тонн вугілля, то цього року буде вже 86 мільйонів».

«Озвучені» цифри мали б вселяти оптимізм — за умови, що промисловий комплекс країни (в першу чергу металургія та енергетика) стрімко нарощували б темпи виробництва. Але українська економіка переживає стагнацію, виробничі показники погіршуються багато місяців поспіль. Відповідно, велетенські купи піднятого на–гора, але нецікавого споживачами вугілля аж ніяк не меншають на шахтних складах. Ну а купувати підприємство, яке виробляє нікому не потрібний товар — це занадто навіть для вітчизняних реалій.

Варто пригадати, що нарощувати видобуток вугілля українські шахтарі почали, відгукнувшись на заклик влади перевести вітчизняні ТЕС та комунальні котельні з дорогого російського газу на традиційний вітчизняний енергоносій. Проте масштабні програми модернізації теплового та енергетичного господарства, анонсовані чиновниками з Кабміну, так і залишились на папері, без належного фінансування. Що також вплинуло на довіру до урядової програми вугільної приватизації.

Куди пливемо? Нікуди?

Далася взнаки й невизначеність стратегічного курсу України останнім часом. Якщо наша держава таки уклала б договір про асоціацію з Європейським Союзом, то вітчизняному вуглепрому довелося думати про перехід на західні показники якості продукції. Зокрема, стандарти ЄС встановлюють максимальний вміст сірки в енергетичному вугіллі в 1% (середній показник українських копалень 3%). Вітчизняні вимоги до теплотворної здатності вугілля такі ліберальні, що породили масове явище «бодяження» продукції на шахтах (коли до видобутого палива свідомо додається пуста порода з відвалів, аби збільшити обсяги відвантаженої продукції). На Заході такі номери, звичайно ж, не проходять.

Ба більше, в Європі сьогодні популярна так звана стратегія декарбонізації економіки, яка заохочує перехід до «чистих» та «зелених» джерел енергії, з паралельним скороченням використання природних копалин. «Країни–сусіди, зокрема Україна, мають врахувати це у своїй енергетичній політиці», — попередив на недавній міжнародній конференції у Відні відомий еколог, очільник департаменту European Climate Foundation Метт Філліпс.

Інша картина вимальовується в разі, якщо Україна таки пристане на пропозицію вступити до Митного союзу. Жаданою «цукеркою» в такому разі стане зниження ціни на російський газ. Проголошена ж державою підтримка розвитку вітчизняного вуглепрому втратить актуальність.

Усе вже «прихоплено», до нас...

Безкінечні відтермінування остаточної приватизації вуглепрому не викликають особливої реакції українських промисловців з тiєї простої причини, що стратегічну галузь де–факто давно поділено між кількома вітчизняними бізнес–кланами. Процес прихоплення стартував ще на початку незалежності, коли спритні ділки правдами чи неправдами укладали договори оренди окремих (звичайно, найкращих) очисних лав на державних шахтах. Підняте на–гора паливо йшло на продаж за комерційними цінами, а всі супутні витрати — на електрику, провітрювання, водовідлив, транспортування — перекладалися на бюджет підприємства і зрештою гасилися державою. Пізніше набула поширення схема, коли приватні фірми бартером постачали шахтам гірничу техніку за завищеними цінами, натомість вимагаючи частки в її управлінні та власності.

На сьогодні, як твердять незалежні експерти, «за державою» залишилися копальні, які здебільшого нездатні навіть підтримувати рівень самоокупності. По суті, це насоси для випомповування з казни астрономічних держдотацій, які хутко розходяться по приватних кишенях.

Часто–густо шахти–утриманки не утруднюються навіть власним видобутком, а скуповують вугілля на нелегальних «копанках». Цей кримінальний бізнес на Донбасі процвітає. Нещодавно Донецька обласна держадміністрація відзвітувала про факт ліквідації правоохоронцями чергового незаконного підприємства — потужного кар’єру, де працювала важка техніка і добовий видобуток становив чи не сотні тонн палива. Місцеві ж жителі твердять, що понад рік скаржилися на небезпечне сусідство, але влада закривала очі на діяльність нелегалів.

Не дивно, що нинішня модель приватизації вуглепрому передбачає приватизацію шахт навіть за символічну 1 гривню. Але й за цих умов потенційні власники воліють не поспішати, сподіваючись спочатку максимально модернізувати уподобаний об’єкт державним коштом. Звісно, халява «світить» не всім, а лише тим, хто має доступ до владних важелів на найвищому рівні. Скажімо, галузеві фа­хівці давно упевнено говорять про контроль над потужним виробничим холдингом «Макіїввугілля» з боку угруповання, відомого як «Сім’я». Але з оформленням «стосунків» нові власники тягнуть, чекаючи завершення ліквідації аварії на провідній шахті ім. Бажанова. Там 2011 р. упав залізобетонний під’йомний копер, забравши кілька життів. Відновні роботи зараз у розпалі, вони обійдуться держказні в сотні мільйонів гривень.

Той, що спізнився — платить

Зараз уже ясно, що надії уряду «по швидкому» спекатися збиткової вугільної галузі вкотре не справдилися. Отже, вітчизняний вуглепром і надалі залишається чорною дірою української економіки, де безслідно зникають десятки мільярдів народних коштів. Спочатку держбюджет поточного року виділив на дотації вугільним підприємствам 9,7 млрд грн., у липні парламентарії підкинули галузі ще 5,5 мрд. грн., нині ж міністерські чини говорять, що й цих сум недостатньо.

Але грошей в державній казні катма. Голова Конфедерації незалежних профспілок України Михайло Волинець твердить, що в грудні керівництво Міненерговуглепрому розіслало на державні копальні циркуляр із категоричною вимогою скоротити витрати на видобуток вугілля. «А за рахунок чого скорочувати, якщо ми входимо в зиму? — обурено розмірковує відомий профспілковий діяч. — Платежі за опалення зростають, споживання електроенергії збільшується, отже, залишається звільнення простих шахтарів та зменшення заробітної плати. Першими постраждають підземні робітники, які працюють у надважких умовах. Але ж у жовтні їхня заробітна плата уже зменшувалася за вказівкою зверху, з Кабміну».

М. Волинець вважає: ще трохи — і українські шахтарі зірвуться на протести.

«Незалежна профспілка гірників очолить ці страйки. Ми попереджаємо суспільство, що у шахтарів назріла величезна проблема», — каже він.