Вони наважилися

Ще в суботу влада не демонструвала жодних порухів щодо можливості переговорів. «Незрозуміло, а з ким, власне, вести переговори?» — риторично відповідав Прем’єр Микола Азаров на запитання тележурналіста «1+1». А вже вчора на офіційному сайті Президента України з’явилася новина — Віктор Янукович підтримав ідею екс–президента Леоніда Кравчука про скликання «круглого столу» для пошуку виходу з політичної кризи.

У вівторок, iдеться в короткому повідомленні, відбудеться зустріч iз цього приводу чотирьох президентів — Януковича, Кравчука, Ющенка та Кучми. За результатами цієї розмови і мусить бути скликаний «загальнонаціональний «круглий стіл» для знаходження компромісу в ситуації, що виникла, і запросити до участі в ньому представників і влади, і опозиції». «Віктор Янукович підтримав цю ініціативу, — пише офіційний сайт Президента. — На його переконання, такий «круглий стіл» може стати майданчиком для порозуміння».

Це повідомлення могло б надихати якимись надіями, якби не кілька «але». Як не силкуйся, але погано віриться у переговори будь–якого формату, якщо в табір однієї зі сторін прийшли до зубів озброєні «посланці» іншої сторони. Маю на увазі вчорашні «входини» «Беркута» на Майдан. Якщо влада ладна на переговори, за логікою речей, вона мусила б не робити такого кроку. Вчора вдень уся країна, побачивши на телеканалах «беркутівців» посеред Майдану, обговорювала одну тему: коли почнеться силовий розгін мітингарів — надвечір чи вночі. Словом, iз мечем не приходять на переговори. Друге, що спадає на думку, — чому в такій напруженій ситуації так довго шукають «майданчик для порозуміння», адже за потреби чотири президенти можуть зустрітися, не чекаючи вівторка, — зараз, через годину. Не кажучи вже про час, який буде згаяно для скликання «загальнонаціонального «круглого столу». Третє — чому б Верховному головкому не вести переговори бодай через «третіх осіб» безпосередньо з опозицією, яка взяла на себе всю політичну відповідальність за мітинги?

Ці питання дають підстави сумніватися в тому, що метою заявленої готовності Віктора Януковича є переговори як єдиний інструмент для досягнення хисткого спокою в країні.

Утім хочеться сподіватися. Політолог Вадим Карасьов у розмові з «УМ» також сумнівається. «Я даю 50% на компромісне вирішення конфлікту у форматі «загальнонаціонального «круглого столу». Але 50% я також даю на те, що влада намагатиметься вирішити кризу силовим шляхом і не піти на поступки протестувальникам. Для цього якраз блокують Майдан, щоб призупинити поповнення новими людьми, і, очевидно, чекатимуть сприятливого моменту для того, щоб зробити зачистку Майдану більш–менш обережно, — каже Карасьов. — Зараз усе залежатиме від того, як діятиме державницька еліта — лідери опозиції і громадські діячі, які розуміють, що силовий розгін Майдану означатиме утвердження в Україні реакції. Поки що влада «намацує» різні методи: тут і залякування Майдану, тут і стягування внутрішніх військ до центру Києва, але з іншого боку — імітація діалогу, жести, які свідчать, що влада ніби не виключає мирне розв’язання виходу з кризи, проводить телефонні перемовини з Баррозу, мають приїхати керівники зовнішньополітичного відомства Євросоюзу. Тобто влада поки що маневрує».

Досі парламентська опозиція не зуміла всадовити владу за стіл переговорів. На думку багатьох оглядачів, саме тому, що висувала вимоги, на які Янукович апріорі не піде. За словами очільника «Батьківщини» Олександра Турчинова, передумовою до перемовин є три вимоги: відставка керівника МВС Захарченка, покарання «беркутівців», винних у жорстокому побитті студентів з Євромайдану 30 листопада і пікетників на Банковій 1 грудня, звільнення з–під варти всіх затриманих за сутичку на Банковій. Предметом же власне переговорів мусили стати відставка уряду Азарова та формування «технічного» уряду й позачергові вибори до ВР. Очевидно, висунувши такі жорсткі передумови, опозиція несвідомо відтерміновувала час перемовин iз режимом.

Про те, що в цій патовій ситуації ефекту можна досягнути тільки поставивши перед собою більш реальні цілі, головні «вісники революції» заговорили тільки в останні дні. Так, Юрій Луценко в інтерв’ю «Українській правді» закликав опозицію «обдумано ставитися до висувань вимог до влади». «Євромайдан відрізняється від Майдану–2004, — нагадує Луценко. — Він скептичний і прагматичний. Він не скандує прізвища вождів. Він не зібрався під одного лідера чи якусь партію. Я від людей на Майдані чую дуже тверезі речі. На відміну від того, що часто звучить зі сцени, люди прекрасно розуміють: у нас немає закону про імпічмент». На його думку, в перший же день лідери опозиції занадто завищили планку вимог: «У першій резолюції разiв 10 звучало слово «імпічмент Президента», хоча всі чудово знають, що це неможливо».

Натомість Луценко захоплений ініціативою групи інтелектуалів, яка «стала концентрацією голосів Майдану, який звертається до лідерів: «Не захоплюйтеся і не бійтеся нас. Нам не потрібні штурми, нам не потрібні гасла, нам потрібен процес трансформації країни».