Очищення душі

Українська співачка і музикантка Мар’яна Садовська, яка мешкає у німецькому Кельні, дає слухачеві час за нею посумувати. Останній раз вона приїжджала у Київ із концертом півроку тому. Тоді квитки були розкуплені за кілька місяців до виступу. У театрі Франка був переаншлаг. Четвертого грудня Мар’яна Садовська разом із німецьким мультимузикантом Кристіаном Томе знову завітала до Києва зі своєю найновішою програмою Cut the cord («Розріж мотузку»). Таким було закриття фестивалю «Дні Львова у Києві», який організовувала мистецька агенція «Млин». Сьогодні Мар’яна Садовська відкриватиме фестиваль Jazz Bez у львівському театрі Заньковецької, який присвятили Євромайдану.

Мар’яна від самого початку активно підтримувала українських мітингувальників і за можливості з родиною відвідувала євромайдани по всій Європі. Садовська була однією з організаторок Євромайдану в Кельні. На своїй сторінці у «Фейсбуцi» 24 листопада співачка написала: «Завтра близько 9.30 ранку з мамою та дітьми виїжджаємо в Брюссель на Євромайдан! Маємо одне місце в авто, чи хтось хоче з нами? Мій син сьогодні після пояснень «чому» сказав так: «Мамо, часом треба зрозуміти, що в нас є тільки один шанс!».

Свій шанс Мар’яна використовує на повну. У вівторок, за день до концерту, вона співала на Майдані в Києві. Пояснює: «Мені припала до душі думка американського диригента Леонарда Бернштайна, що «наша відповідь на насилля — творити музику ще інтенсивніше, ще прекрасніше, ще відданіше, ніж будь–коли до цього». І хоча у Театрі Франка на її концерті були вільні місця, та силою своєї музики під час виступу Мар’яна поборола всі режими, очистила людські душі і довела всіх без винятку слухачів до катарсису і сліз.

Після першої пісні Мар’яна Садовська зізналася, що страшенно щаслива бути у ці дні в Києві, та їй трішки незручно виступати у театрі, бо «моєю мрією є співати для людей, які там [на Майдані] мерзнуть». Ці слова Садовської зірвали перші овації. А далі після кожної пісні був суцільний «біс». Концертну програму співачка побудувала як подорож Україною у незнане. Її чоловік, режисер Андре Ерлен, підкинув Мар’яні книгу Ганса Блюменберга «Крах корабля в присутності глядача» (Shipwreck with Spectator: Paradigm of a Metaphor for Existence ). З неї і почалася морська тематика проекту Cut the cord.

Для мисткині море — це нові можливості й люди, котрі наважилися і вирушили в дорогу, і ті, які залишилися й чекають. У пісні про корабель, який тоне, Садовська використала текст Юрія Адруховича про українську міліцію та «Беркут», який вийшов у газеті Suddeutsche Zeitung в той час, коли в Україні і в Польщі відбувалися футбольні змагання. Спершу Мар’яні було страшно співати про корабель, що тоне. Але тоді вона провела паралель із Грецією, де колись жінки співали плачі, щоб своїм голосінням відштовхнути зло і саму смерть, і вирішила на свій манер, у фольклорно–експериментальному жанрі заголосити сумне, щоб прогнати весь негатив, вибудувати собі мур і протекцію.

Практично в кожній пісні Садовської — чи то про еміграцію, чи про створення світу — є море. На Різдво по ­всьому Києві колядники співають давню українську колядку про три голуби «Ой грало Море в Неділю рано». Здавалося б, кожен українець її розпізнає з перших нот. А дзуськи, у виконанні Садовської це був абсолютно новий шедевр під назвою «Благословення». «Сьогодні воно найбільше потрібне», — сказала співачка, коли вийшли на «біс» і ще раз по­просила «Бога, і Отця, і Матір своєму дитяті вік щасливий мати».

Перед тим як Мар’яна у 2001 році виїхала в Америку, а потім у Німеччину, вона їздила по українських селах і записувала народні пісні від бабусь. Перша експедиція юної фольклористки була у село Кричківці Вінницької області. Там вона познайомилася, пила, їла і співала з 81–річною Ганною Левадою. Ця бабуся з дитинства була сиротою, рано овдовіла. І якось поміж піснями Ганна Левада, яка у своєму житті бачила стільки горя, промовила: «Що не кажіть, а найголовніше на світі — це любов». Важко сказати, що співачка відчула у ту мить, але після того, як вона на сцені, розказавши історію про бабусю, зачитала «Перше послання Павла до критян 13, 14» — про те, що «любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» — глядачі у залі пустили першу сльозу, а дехто, взявши одне одного за руку, так і просиділи до кінця концерту.

На закінчення Мар’яна Садовська з Кристіаном Томе достукалися до душі кожного заготовленою імпровізацією, виконавши «Ще не вмерла...» на мелодію гімну Європи — «Оди до радості» Бетховена. Весь зал стояв і, поклавши руку на серце, підспівував Садовській.