Екскурсії давньоукраїнським Олімпом

Утім, коні не винні; книжка І.Ґуревича — хай і не «перша» — доволі добра. Це екскурсія пантеоном слов’янських божеств із намаганням встановити зв’язки та відповідності між їхніми постатями та іменами, які були різними в різних частинах давнього слов’янського світу. Спосіб оповіді — чарівне перенесення польського школяра Борека у прадавні часи. Все починається в польському Щецині, де колись стояв величний храм головного тамтого бога Триглава (в давній Україні відомого як Велес/Волос). Тато–автор веде сина подивитися на залишки прадавнього духовного епіцентру, аж раптом хлопцеві паморочиться в голові від очікування несподіванок — й він отямлюється посеред древнього міста, де невдовзі йому відкриває справжнє обличчя сам Триглав. Бог береться бути Борекові за гіда, знайомить його з братом Святовитом та іншими небожителями Помор’я й незабаром відправляє цікавого школярика до дальньої рідні — київських Богів.

Мандрівка виходить вельми інформативна, і читач разом із Бореком трохи прояснює собі вельми заплутану ієрархію давньослов’янського Олімпу. Дорогою, звичайно, нападають страхи, але здебільшого атмосфера подорожі комфортна, часом навіть весела. Тож вистачає місця й дотепам на кшталт того, що Змій «не поганий, просто полюбляє жарти, що шкодять людям».

Пізніше вийшла друком чергова дорожня карта з міфології для дітвори: Олексій Кононенко, «Військо Даждьбога. Казки та легенди про героїв, богів, духів давніх слов’ян» (К.: АВІАЗ). Тут немає якоїсь наскрізної фабульної нитки (хоча іноді з’являється свій «Борек»): це збірка легенд, переказаних поетом, а відтак маємо симпатичний виклад із такими, наприклад, символічно–імпресіоністичними пасажами, як–от: «Світанок свою справу зробив — слави йому не треба — пішов спочивати, бо ж нелегка робота — нічну ковдру піднімати». Часом автор близький до тональності згаданої книжки С.Плачинди, який сміливо використовував і поетику Старого Заповіту, і стилістику літописів, і ритм кобзарських дум.

А оскільки О. Ко­но­нен­ко ще й журналіст, йому йдеться також про постійний вихід легендарної інформації в сучасні реалії. Насамперед, у тлумаченні географічних назв («іменем Стрибога люди назвали багато річок: Стрий, Істр, Стругва, Стир, Строна, Дністер») та побутового календаря («день бога Волоса — понеділок — початок усіх робіт»). Головна ж дидактична мета книжки — показати, що «в міфології беруть початок культура і мистецтво, філософія, право, релігія — все те, що у сукупності називається державою». Тож, за великим рахунком, «Військо Даждьбога» — така собі поема про «державу» Золотого віку з акцентами на корисності багатьох її морально–етичних чинників для сучасності.

Книжка О.Кононенка побудована за принципом казкового калейдоскопа, тому з неї важче, ніж з розповіді І.Ґуревича, уявити цілісну систему комунікації між усіма дійовими особами світу Богів. Та якщо під рукою інша новинка того ж автора — «Українська міфологія та культурна спадщина» (Х.: Фоліо) — подорож міфічними теренами дістає вичерпного інформаційного забезпечення. Це не лише словник–лексикон божеств, де простежено усі їхні родинні та корпоративні зв’язки, а й широка панорама побуту людей, які у цих персонажів щиро вірили: енциклопедія одягу, реманенту і зброї, харчування та житлових умов, рослинно–тваринного довкілля, обрядового календаря та пісенного дозвілля. Колонтитули цієї великоформатної, на сімсот сторінок книжки прикрашені гаслом «Слов’янський світ» — здається, це навіть точніше відбиває її суть, аніж винесена на палітурку назва.

Олексій Кононенко — виразний прихильник так званої «народної етимології», тобто пояснення назв за фонетичним принципом (це як у Михайла Бриниха, який вживає слово «вулиця» винятково як «гулиця» — від слова «гуляти»). Цей принцип в’юниться із сивих часів (приміром, наведена у «Війську Даждьбога» польська легенда про князя Крака, засновника міста Кракова). Тож — поруч з ретельно обґрунтованими з наукових джерел статтями про відомих Богів — наш автор намагається реконструювати імовірні постаті божеств і духів, виходячи з прислів’їв, приказок, примовлянь. Так з’являються на сторінках «Української міфології» Господар, Зимерзла, Люб і Нелюб, Погода, Суд, Услад, Хворст, за фонетикою–звучанням котрих легко вгадуються їхні функційні характеристики. Ось яскравий приклад подібної етимологічної реконструкції: «Прок — таке божество, яке допомагало людям діловим та метким, підприємцям: мореплавцям і купцям, мисливцям і хліборобам, ковалям і пічникам — усім, хто трудився денно. Це про нього: «Проку немає», а чи: «Буде прок». Інколи Прок допомагав і пройдисвітам та махлюям, але дуже рідко і ніколи не був постійним їхнім покровителям».

Коли стикаєшся з такими мало не карнавальними дефініціями, закрадається навіть думка: чи це не веселий розіграш? От, наприклад, як у статті про Переруга: «Дрібний божок давніх слов’ян, недобрий дух, сварливець. Зла його природа — у самому імені: він хотів усіх пересварити, у сім’ї та компанії внести розбрат… Переказують те, що у святилищі Переруга завжди не вистачало жерців: вони увесь час сварилися один з одним, билися і, врешті–решт, ішли слугувати іншим богам». Утім, я не фахівець з міфології, а припустити існування таких духів — цілком логічно. В будь–якому разі, наявність у книжці, адресованій дітям, таких «неакадемічних», ігрових відхилень — лише на користь. До того ж, експерти Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2013» визнали обидві рецензовані книжки О.Кононенка Лідерами літа в номінації «Дитяче свято».

* * *

Й насамкінець, бібліоповідомлення для тих, хто прагне показати своїм дітям ще ширші міфологічні горизонти — книжки, котрі можна знайти у книгарнях. Передусім, це ще один сьогорічний Лідер літа: Олександр Гаврош. Дідо–Всевідо. — Л.: Видавництво Старого Лева (про цю книжку «УМ» писала в номері від 16.10.2013). А також: Олесь Бердник. Серце Матіоли. Казки та легенди. — К.: Книга; Старовинні українські легенди. — Х.: Ранок; Українські билини. — К.: Веселка.