На кінчику голки

Київський міський центр профілактики і боротьби зі СНІДом розташований у Святошинському районі, майже на околиці міста. Це чи не єдиний в Україні центр СНІДу такого типу, де хворі можуть отримати комплексну допомогу різних фахівців: терапевтів, урологів, психологів. На диспансерному обліку тут перебувають 10 тисяч хворих, iз них 3 тисячі потребують антиретровірусної терапії, тому є частими гостями центру.

Фотокамери тут бояться: ніхто не хоче, аби його фото потрапило на газетні шпальти. Біля маніпуляційного кабінету — черга: потенційні пацієнти готуються здавати кров. Вони ще не знають, чи мають ВІЛ, але обличчя в усіх тривожні. Ми ледь вмовляємо персонал зняти процедуру забору крові, обіцяючи, що облич пацієнтів видно не буде: працівники не хочуть травмувати психіку своїх відвідувачів...

Тут же лікуються і семеро пацієнтів із сумнозвісної Лаврської лікарні. Рiч у тiм, що лікарня на Амосова, куди пообіцяли перевести пацієнтів Лаврської клініки, досі не функціонує. «Усе ще триває паперова тяганина за землю, на якій стоїть будівля. Чиновники обіцяють до кінця року розрулити ситуацію, але якщо цього не буде, домагатимемося звільнення всіх відповідальних осіб. Нині на Амосова перебувають 4 пацієнти, які постійно там ночують, аби справа про запуск лікарні не буксувала. Вдень вони встигають поїхати в інші поліклініки Києва, пройти лікування. Дехто примудряється потрапляти на роботу в Ірпені!» — розповів «УМ» прес–секретар Всеукраїнської мережі ЛЖВ Андрій Андрушків.

Нас ведуть до стаціонару. Його відділення розраховане на 45 ліжок, вільних місць немає. Одразу впадає у вічі, що в коридорах не видно пацієнтів, які розгулюють у капцях та халатах: всюди порожньо, лише час від часу з коридору в коридор бігає медперсонал. Всюди — стерильна чистота: у відділенні лікуються хворі з такими супутніми недугами, як туберкульоз, сифіліс, гепатит С, тому стерильність та безпека тут понад усе. Відчуття не найприємніші: ніби ти потрапив до якоїсь зони відчуження... Спілкуватися з журналістами хворі відмов­ляються навідріз, тому до палат нас не пускають, знімати забороняють. Дозволяють лише швидко зазирнути у віконечка палат, аби побачити, у яких умовах лікуються хворі. Палати невеличкі, розраховані на двох осіб, усе необхідне є, всюди чистенько й світло.

Пацієнти Лаврської лікарні через медичну сестру передали, що умови тут гарні, годують добре, ліками забезпечили, тому вони вдячні, що їх не покинули напризволяще і чекають на нову лікарню. Очікує на нове приміщення і ВІЛ–позитивна Олена, яка нині тимчасово прикріплена до відділення по вул. Галицька, 4: «Добиратися не зовсім зручно, але відвідую лікарню я не так часто, лікуюся амбулаторно, тому сподіваюся, що вже згодом отримуватиму допомогу в комфортабельній клініці».

Головний лікар Київського центру СНІДу Олександр Юрченко пояснив, що хворі не хочуть «світитися» в медіа через хибні стереотипи, які існують у суспільстві. «Не варто сприймати ВІЛ як щось страшне. Це звичайна хронічна хвороба інфекційного типу, яку можна контролювати. Люди бояться осуду, тому приховують інформацію про свій ВІЛ–статус. Часто саме тому соромляться прийти в центр і просто перевіритися. Я особисто маю ВІЛ–позитивних друзів, у нашій лікарні працюють ВІЛ–позитивні працівники (звісно ж, не в маніпуляційних)», — каже він.

За інформацією Державної служби України з питань протидії ВІЛ–інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, за останні роки ситуація з ВІЛ–інфек­цією в Україні стабілізува­ла­ся. «У 2012 році кількість лю­дей, що заразилися ВІЛ–інфекцією, зменшилася на 1,6%. Анти­ретровірусна терапія сього­д­ні охоплює 48% хворих. Ми розробили нову загальнодержавну програму, яка передбачає охоплення 80% таких людей. Ми впевнені, що це дозволить не лише зупинити епідемію в Україні, а й повернути її у зворотний бік», — повідомила керівник відділу медико–соціальної допомоги Держслужби Людмила Старожук. Серед позитивів — зменшення кількості споживачів ін’єкційних наркотиків, загального показника смертності хворих на СНІД, зниження у сім разів ризику передачі ВІЛ–інфекції від матері до дитини.