Кондукторе, прощавай!

Підприємство «Донелектроавтотранс» останнім часом посилено експериментує на городянах, міняючи усталені транспортні схеми, прибираючи з маршрутів «зайві» машини та, відповідно, збільшуючи інтервали руху. Останньою новацією стало поновлення самообслуговування пасажирів з призабутими талонами та компостерами. Міське керівництво твердить, що робиться все це з метою подолати хронічну дотаційність комунального транспорту «шахтарської столиці». Але прості донеччани не поспішають погоджуватися з чиновниками.

Бідні, бо... бідні?

Перше, що спадає на думку: дивно залишатися у фінансовому «мінусі», працюючи в сфері пасажирських перевезень. На привабливий ринок рвуться десятки приватних фірм, пропонуючи малі маршрутні «бусики», легкові таксі або місткі автобуси, і заробітку вистачає всім. Лише «Донелектроавтотранс» (попри те, що міська влада резервує для нього найбільш «хлібні» маршрути) примудряється роками потребувати вливань iз місцевого бюджету. Та все одно — під вікнами донецького «Білого дому» регулярно з’являються пікети водіїв та ремонтників, яким адміністрація цього підприємства черговий раз заборгувала зарплату.

Класичний аргумент комунальних транспортників — вони, мовляв, змушені за «спасибі» возити купу пільговиків, тих же, хто платить за проїзд повну суму, стає все менше. Тут дійсно нема чим крити: якщо не брати до уваги один–два «парадні» маршрути, прокладені по центральних вулицях міста, донеччанам зазвичай пропонують пересуватися старезними, зношеними машинами радянського виробництва, сідати в які гидко, а їздити там — відверто страшно. Неквапливо, з численними непередбачуваними затримками прямують вони від кінцевої до кінцевої зупинки. Природно, що миритися з такими умовами згодні здебільшого «безкоштовні» пенсіонери. Активна ж молодь віддає перевагу іншим варіантам.

Хорошого — потрошку...

Два роки тому, коли Донецьк готувався до футбольного чемпіонату Євро–2012, за рахунок щедрого вливання з держбюджету місто отримало кількадесят новеньких львівських тролейбусів. Та лише міжнародний турнір закінчився, охайних «рогатиків» зі спортивною символікою на вулицях почало стрімко меншати. Частину нових машин напередодні останніх парламентських виборів передали периферійному Слов’янську, де в депутати балотувався син Прем’єра Азарова. Іншу, як переконує дехто з городян, «притримали» до чергового престижного чемпіонату, тепер уже баскетбольного Євро–2015.

Донеччанам довелося знову звикати до виснажливого чекання на зупинках, тисняви та бруду в іржавих салонах. Про результат ми вже казали: комунальний транспорт зробився засобом пересування для пільговиків, на яких прибутків не заробиш.

Забуте старе

 Керівництво «Донелектроавтотрансу» у намаганнях якось зменшити збитки скасувало кондукторів на маршрутах, зобов’язавши водіїв продавати квитки. Експеримент виявився невдалим. На зупинках, аби не проскакували «зайці», пасажирів запускали лише через передні двері, утворюючи довжелезні черги. Самі водії нервували і скаржилися на постійний острах відволіктися від дороги та спричинити ДТП. Зрештою визріло рішення переходити на тотальне самообслуговування.

Пасажири від такого варіанта поки що не в захваті. Кіосків iз продажу талонів по місту створено обмаль (а з холодами, як підказує досвід, і ті позакриваються). Передавати водієві «за проїзд» крупну купюру через переповнений салон дехто небезпідставно побоюється — гроші по дорозі інколи зникають. Та ще й, не дай Боже, переплутати в кишені вчорашній талон із сьогоднішнім. Бо контролери — ось вони.

Враження таке, що всі зекономлені ставки кондукторів віддали цим кремезним та безцеремонним хлопцям. Перевіряючі зацікавлені в максимальному виписуванні штрафів, отже, не визнають ані найменших зволікань з оплатою, ані погано пробитих дірок в талоні чи занадто довгих (як на їхнє розуміння) пошуків талона. В iнтернеті неважко знайти кілька знятих на телефон відео, де розлючені новацією донеччани навкулачки з’ясовують стосунки з новітнім тролейбусним «контролем».

Дехто з городян твердить, що таким чином влада готує ситуацію для чергового підвищення транспортних тарифів. Мовляв, сьогоднішню вартість проїзду в півтори гривні ось–ось збільшать удвічі, пообіцявши за додаткові гроші поліпшити сервіс. А далі — все покотиться звичними рейками.