За тюремними мурами — територія терору

Серед усіх тюрем вибрали пересильну

У листопаді 1941 року на цьому місці німецькою окупаційною владою було створено одне з найбільших ґетто для євреїв, яке проіснувало до червня 1943–го. За весь час існування тут утримували 138 700 євреїв. А щойно до Львова прийшли «визволителі», вони переобладнали на території колишнього ґетто пересильну тюрму. Вона, у свою чергу, проіснувала до 50–х років XX століття.

Щоб вшанувати пам’ять тих, хто загинув за часів двох тоталітарних режимів, та встановити історичну справедливість, у Львові вже кілька років працює проект «Територія терору». Саме він має втілити в життя музей iз такою ж назвою на території колишньої пересильної тюрми № 25. Концепція музею вже продумана до найменших деталей, а міська влада включила об’єкт у список інвестиційних проектів.

«У Львові й справді свого часу було дуже багато тюрем, — коментує «УМ» Тарас Чолій, директор проекту. — Але більшість із них зараз «зайняті», а деякі й досі залишаються в’язницями. Як нам мене, це велика проблема нашого суспільства, коли в приміщенні, де катували і вбивали людей, дотепер утримують в’язнів. До прикладу, тюрма на вулиці Городоцькій, яка називалася «Бригідки».

Тим паче сумно, коли в колишніх катівнях–тюрмах зараз розташовано навчальні заклади. Так, колишня в’язниця «Замарстинівська», де в 90–х роках знайшли чимало людських останків, тепер — приміщення Інституту внутрішніх справ. Чи жіноча тюрма на Кривоноса, де колись тримали жінок і підлітків, змушуючи тяжко працювати... Вона теж зараз належить МВС. І виходить так, що там навчають міліціянтів, які щодня ходять попід мурами, де утримували в нелюдських умовах в’язнів чи навіть розстрілювали людей, а вони дуже часто про це навіть і не знають.

Єдине місце, яке нам підходило, — це частина території, де колись була пересильна тюрма №25. З 1944 року до 1955–го саме в цей пересильний пункт звозили в’язнів, яким уже оголосили вирок, нерідко цілими родинами з усієї Західної України. За ті 10 років через пересильну тюрму могло пройти, за попередніми даними, півмільйона людей. Назвати точну цифру наразі неможливо, адже ймовірні списки — в архівах МВС, які, на відміну від СБУ, свої архіви не розсекречували».

Таємний цвинтар

Свої таємниці пересильна тюрма «заховала» так, що і досі багато з них не розкриті. Більше того, лише зараз учасники проекту, схоже, натрапили на таємний цвинтар, де ховали її в’язнів.

«На території Львова досі є нерозкритті поховання, — розповідає Тарас Чолій. — Так, до прикладу, нещодавно знайшли цілий таємний цвинтар. І ми підозрюємо, що там ховали жертв саме цієї пересильної тюрми. Натрапили на нього випадково: люди почали зводити будинок та проводили земельні роботи, і відкопали кістки. Поки що на тому місці проведені початкові роботи, вже виявлено, що поховань там справді багато. Ми звернулися в СБУ, аби щось з’ясувати там... На початку 90–х частину поховань з тюрми знайшли, рештки жертв перепоховали на Личаківському кладовищі. Але ми знали, що були й інші поховання, і, схоже, тепер натрапили на них».

Віртуальна екскурсія

На сайті майбутнього музею вже можна побачити, який вигляд матиме «Територія терору». Вхід у музей буде виконаний як відкрита площа з обгоро­дженою стіною та пам’ятником репресованим українським родинам. Наразі у віртуальній версії монумент «позичили» з Норильська. Там встановили пам’ятний знак у вигляді колії, що обривається, піднімаючись у небо. А шпали колії мають вигляд хрестів. Його поставила польська сторона на вшанування своїх співвітчизників, яких вивезли в ГУЛАГ. Монумент вражає і не потребує зайвих слів. Такі ж емоції організатори хочуть викликати й у відвідувачів «Території терору», але вже своїм пам’ятником. Навіть конкурс проводили, втім жодна ідея так і не підійшла.

«Ми проводили конкурс на кращий пам’ятник репресованим українським родинам, — продовжує пан Чолій. — До цього долучилися молоді архітектори, пропозицій було понад десять. Проте жодну з них журі так і не вибрало, оскільки композиційно завершених варіантів монумента не було».

Як свідчить віртуальна екскурсія, майбутній музей покаже відвідувачам також карту таборів ГУЛАГу та стіни зі списками тих, кого колись вивезли у нацистські та радянські табори. Буде і символічна колія з товарним вагоном, пристосованим для перевезення в’язнів, а також бараки та сторожові вежі. Антураж майбутнього музею буде схожим на справжню пересильну тюрму, де історія «оживає».

«Це буде не типовий музей, — продовжує директор музею. — Будуватимемо його практично з нуля. Проте звести бараки і відтворити тодішній інтер’єр не так уже й важко і не так дорого. Найдорожчою в ньому буде інфраструктура та облаштування внутрішніх експозицій. Там буде багато сучасної техніки, яка допоможе туристам «побачити» історію. Будуть проектори, мультимедійні екрани, звуки, спецефекти, різноманітні інсталяції... Кожен історичний період, про який розповідатимемо, буде представлений так, щоб людина могла «доторкнутися» до нього. На туриста скеровуватимуть світло і звуки, зображення проектуватиметься на стіни. А з великих екранiв лунатимуть спогади очевидців, і кожен відвідувач зможе самостійно вибрати те, що він хоче послухати».

У музеї також буде алея тоталітаризму, на якій планують зібрати пам’ятники часів СРСР. На думку директора «Території терору», саме в таких музеях їх і треба зберігати. А поруч стоятимуть монументи Третього рейху — їх будуть спеціально виготовляти.

Площа ділянки об’єкта — півгектара. Вже проведені всі необхідні експертизи та виготовлено проект, за яким вартість музею оцінюється в суму, трохи більшу ніж 14 мільйонів гривень. Певна річ, коштів у міському бюджеті на музей нема і не буде. Але міська влада знайшла інший спосіб. Об’єкт внесли в список інвестиційних проектів. Тобто, якщо знайдеться інвестор, який вкладе гроші в будівництво комплексу, він отримає ділянку, майно чи ще якісь преференції від міста для розвитку свого бізнесу.

Поки нема музею, експонати показують у школах

Наразі в музеї вже є свій архів із розповідями очевидців, документами, фотографіями та кіноплівками. Їх працівники проекту збирали по шматочку, співпрацюючи ще з 2009 року з архівами не лише України, а й Польщі, Грузії, Чехії, Словаччини... Вже записані свідчення понад 300 очевидців тих подій.

«З кожним роком їх стає все менше, але ми наразі живемо в унікальний період, коли можемо дізнатися історію з вуст тих, хто її пережив, — каже пан Тарас. — І розповіді очевидців можуть справді розкрити очі дуже багатьом. До речі, мало хто знає, що у Львові живуть дві зв’язкові головнокомандувача УПА Романа Шухевича Ольга Ільків і Дарка Гусяк, особистий охоронець і зв’язковий Любомир Полюга, Ярослава Крижанівська–Гасюк, яка особисто була знайома з «Бурлакою» (Володимиром Щигельським), який керував відділами УПА на Закерзонні».

Працюючи над проектом, його організатори вже зробили кілька виставок на основі знайдених матеріалів та навіть від­зняли два фільми «Золотий вересень» (події в Галичині в 1939—1941 роках) та «Срібна земля» (хроніки Карпатської України 1919—1939 років).

«Один із проектів, які ми робимо вже сьогодні, називається «Уроки пам’яті», — продовжує Тарас Чолій. — Десятикласникам Львова організовуємо кінопокази наших документальних фільмів у кінотеатрах міста. За рік кінострічки переглядають п’ять тисяч учнів». А найцікавіші документи та фотоматеріали, які сформували у кілька експозицій, уже побували у багатьох львівських школах та університетах. На черзі — наступна виставка, яка присвячена репресованим українським родинам.