Не тільки пігулками

Зазвичай ми вважаємо, що більшість недуг пов’язані з фізіологічними чи фізичними відхиленнями. Однак існують так звані соціальні захворювання, які часом узагалі не потребують медикаментозного лікування або така терапія не є головною. Як у випадку з аутизмом — вродженим психічним захворюванням, при якому хворий не здатний взаємодіяти із зовнішнім світом. Людина–аутист занурена в себе, замкнута у своєму світі й адаптувати її до світу зовнішнього можна, лише підібравши ключі до її внутрішнього «я».

Як свідчить статистика, за останні 5 років кількість дітей–аутистів в Україні значно зросла. Якщо раніше такий діагноз виявляли в однієї дитини з 500, то нині — в однієї з 88. Рання діагностика на першому році життя відчутно полегшує роботу з такими дітьми, їх лікування й адаптацію. Однак не всі вітчизняні лікарі готові на належному рівні здійснювати необхідну діагностику. Досі в державі не ­існувало жодного медичного посібника з аутизму. І ось нарешті ситуацію зрушено з місця: Українська медична місія здійснила переклад та адаптувала для українських педіатрів і батьків американський аналог посібника з аутизму.

«Ми надрукували 10 тисяч примірників і розповсюдимо їх по всіх дитячих поліклініках України. Українські педіатри почерпнуть iз книги корисну інформацію щодо правильної діагностики, симптомів, методики лікування хвороби, знайдуть контакти всіх центрів реабілітації, — розповідає президент УММ, педіатр Джеймс Піпон. — Я вже 12 років живу в Україні й розумію, що освіченість моїх тутешніх колег у цьому питанні, на жаль, не завжди на високому рівні. Тому останні 6 років УММ залучає американських фахівців, які приїж­джають в Україну й проводять тут практичні семінари для педіатрів. Голов­не — донести до лікарів істину: від аутизму немає повного зцілення, і єдине, чого від них очікують, — це ранньої і кваліфікованої діагностики».

Але не можна покладатися лише на педіатрів, вважає Вільям Томас Саксон, член правління УММ. «Аутизм — не так медична, як соціальна хвороба. Ми повинні навчити лікарів–педіатрів працювати разом із фізіотерапевтами та соціальними працівниками. Нині в Україні 2,5 тис. дітей–аутистів — це офіційні дані, насправді їх значно більше. Побоюючись нетолерантного ставлення з боку суспільства, батьки часто приховують дітей удома».

За словами засновника фонду «Дитина з майбутнім» Інни Сергієнко, більшість дітей–аутистів справді сидять у чоти­рьох стінах, батьки не випускають їх навіть на вулицю. Як наслідок — дитина ще більше замикається в собі. «Я не заперечую, що сьогодні в Україні існує проблема дискримінації таких дітей, — каже пані Інна. — Тому маємо поширити цей посібник, а також випустити плакати, брошури. Суспільство має знати: це не розумово відсталі діти. Аутистів не варто боятися, а­ ­навпаки — необхідно підтримати».

У 2012 році МОЗ офіційно визнало проблему аутизму в Україні і обіцяло розпочати масштабну інформаційну роботу з поширення буклетів, плакатів для лікарів, батьків. Але все залишилося на рівні обіцянок. Тому плакати надрукували у фонді «Дитина з майбутнім». «Ми постійно організовуємо тури містами України, проводимо семінари для медиків, але цього замало. Сподіваємося, посібник з аутизму стане першою ластівкою на шляху переосмислення цієї хвороби», — зауважує директор Фонду Лариса Рибченко.

Щоправда, торік дер­жава виділила 10 млн. грн. на підтримку хворих з діагнозом «аутизм». Ці кошти пішли на медикаментозне лікування. Та пігулок недостатньо, кажуть експерти. Аби діти–аутисти почувалися комфортно у суспільстві, важливо впровадити інклюзивну освіту (створити для них можливість навчатися у звичайних школах, відвідувати садочки). Але для цього в кожному освітньо­му закладі у таких дітей має бути спеціально навчений асистент. Актуальною є також створення на базі медичних вузів центрів переатестації для лікарів–педіатрів. З такими дітьми має працювати команда з кількох фахівців — педіатра, фізіотерапевта, психолога.