Зіркові красуні Діас та Крус не врятували «Радника».
Учора у вітчизняний прокат вийшла стрічка «Радник», яку точно не оминуть своєю увагою кіномани зі стажем. Режисер — легендарний Рідлі Скотт. Автор сценарію — Кормак Маккартні, один із найвідоміших сучасних письменників Америки. У головних ролях — надпопулярні Майкл Фассбендер, Хав’єр Бардем, Камерон Діаз, Пенелопа Крус, Бред Пітт, топ–зірки, робочі графіки яких розписані на кілька років наперед. Додаткових вістів картині мав додати жанр — гостросюжетний трилер, який, враховуючи творчу біографію режисера, гарантував би глядачам динамічне й інтелектуальне кіно. Після перегляду стрічки доводиться визнати, що на кінцевий результат цей феноменальний набір «козирів» не вплинув. Замість феєричного видовища з філософським підтекстом той самий уважний кіноман змушений буде протягом двох годин перед екраном переконуватися в тому, що гостросюжетний трилер, виявляється, може бути доволі нудним, невиразним, непереконливим… Власне, він, мабуть, про це здогадувався і раніше. Але щоб у виконанні такої зіркової команди…
Хоча починається все дуже навіть багатообіцяюче. Зі сцени у ліжку, відвертої на словах, але не в кадрі: загорнуті у простирадло герої Фассбендера та Крус займаються коханням. Сексуальна тематика взагалі тут представлена дуже активно. Винятково — у вербальному форматі, на екрані — ніяких відвертих «ню». Іноді — навіть з елементами комедії (на розповідь героя Хав’єра Бардема про те, як героїня Камерон Діаз — леді Зло із золотою фіксою — займалася сексом iз його машиною, зал реагує істерикою).
Головному ж героєві, який, за логікою, мав би бути основними рупором фільму, катастрофічно бракувало і виразності, і переконливості. Адвокат, нехай і успішний, але з пісним обличчям, без вогнику в очах і навіть натяку на таку–сяку харизму (на відміну від героїв Бардема та Пітта) — навіть дивно, як у нього закохалася така яскрава жінка, як Лора (Пенелопа Крус). Ну не за слова ж «Життя — це бути з тобою в ліжку, все інше — зачекає». Бо навіть для неофіта, який потрапив на цю картину випадково (до речі, віковий ценз фільму — від 16 років), вони звучать ну дуже по–дитячому. І тому коли життя безжально відкидає адвоката, якому так і не вдалося «зрубати грошенят» на торгівлі наркотиками, у кювет, його не шкода аніскілечки… Мабуть, на таку реакцію і розраховував пан режисер. Але вона була продиктована, швидше, логікою, а не художньою довершеністю фільму.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
