ПадоЛЮКИ

«Люк, ти мене вб’єш чи проковтнеш?» — таке запитання не повинні ставити діти. Але їм доводиться. Ще свіжий у пам’яті спогад про маленького львів’янина, для якого прогулянка на дитячому майданчику закінчилася трагічно. Він упав до відкритого люка, і його тіло знайшли за 1,5 кілометра від місця падіння.

Син Дмитра Булатова, керівника громадської організації «Соціально відповідальне суспільство», на щастя, серйозно не постраждав, коли колесо його велосипеда на ходу провалилося у діру в асфальті. Але цей випадок змусив його батька серйозно перейнятися питаннями існування люків–убивць. Він почав збирати скарги з усієї України, щоб виявити проб­лемні місця. Їх виявилося дуже багато.

«Проблема в тому, що у нас є люки, які числяться за певними відомствами, а є «нічийні», — розповів пан Дмитро. — Ми почали обдзвонювати відповідальні організації. Дзвонили у «Київводоканал», у «Київавтодор», «Київенерго». Реакція була не завжди адекватною. Часто ми отримували формальні відписки. Перший заступник голови КМДА Анатолій Голубченко доручив райдержадміністраціям виявити і закрити небезпечні колектори. І повідомив про чотири зафіксованi випадки провалів у шахти. Насправді ж їх набагато більше, хоча ні у ДСНС, ні у Комісії техногенної безпеки при КМДА точної статистики нам не надали».

Не чекаючи на затяжну реакцію влади, активісти взялися самі закривати люки. Вони розробили власну стратегію. «Ми використовуємо люки зi склопластику. Це новітня технологія, — зазначила Валерія Губренко, одна з активісток. — Така кришка міцна, витримує до 1,5 тонни ваги і температуру від –60 до +300 градусів. До того ж вона не має ніякої цінності. Ніхто не буде її знімати і нести на пункт прийому металу. Під кришками ми встановлюємо захисні ґрати».

Працівники водоканалу стверджують, що це дорога технологія, яка може коштувати від 600 до 1000 грн. за кожен люк. Насправді закрити таким чином шахту коштує всього 300 грн. (100 грн. — ґрати, 200 — кришка), стверджують ініціатори справи. Виробники готові співпрацювати з відомствами, що обслуговують мережі, але той самий водоканал така співпраця не зацікавила.

«Їм невигідно купувати дешево. Немає куди списувати гроші. Зрозумійте, що люди таким чином заробляють. Вони купують люк за три тисячі. Вносять цю суму в розрахунок своїх витрат. Подають цей документ до КМДА й отримують компенсацію», — зазначає економіст Борис Кушнірук. За словами одного з виробників альтернативних люків, є ще одна причина, через яку водоканал не хоче змінювати стандарти і переходити від чавунних люків до склопластикових. У цієї організації є свій ливарний цех, який треба утримувати. Крім того, жодне відомство не несе матеріальної відповідальності за нещасні випадки. А доки не б’є по кишені, доти не цікавить.

Попри це, громадська організація збирається за власні кошти і далі продовжувати закривати небезпечні люки, апелюючи до журналістів та до влади. Але поки ця боротьба з чиновницькою байдужістю нагадує війну з вітряками.