Богдан Строцень.
— Богдане Степановичу, для пересічного читача археологія — це насамперед знахідки. Які найцікавіші і найважливіші з них зробили ваші фахівці?
— Такими вважаю ті, що вносять суттєві корективи в історію чи доповнення до неї. За 9 років роботи «Подільської археології», можна сказати, сенсаційними були знахідки, які, приміром, підтвердили, що наше місто Кременець насправді було заселене на понад два століття раніше, ніж дата першої письмової згадки про нього. Так само значно старшими в результаті наших досліджень стали міста Скалат та Чортків. На території другого, як виявилось, давні слов’яни жили вже в VI столітті нашої ери. Або візьмемо такий популярний серед туристів Кам’янець–Подільський. Торік експедиція нашого підприємства дослідила там більшу площу, ніж за всі попередні роки, разом узяті. На території старого міста було знайдено давньоруські укріплення, які раніше виявляли лише на території самої фортеці. Знайшли там і давньоруське житло. Отже, так звана литовська гіпотеза заснування Кам’янця–Подільського — під великим сумнівом. І не здивуюся, якщо в результаті подальших досліджень буде доведено, що це місто є значно старшим, ніж вважається зараз.
Якщо говорити про найсвіжіші знахідки, то наша експедиція, яка кілька тижнів тому повернулася з Теребовлі, привезла трипільські статуетки, вік яких — приблизно 6 тисяч років, знайдені на подвір’ї звичайного житлового будинку. Якщо ж брати весь період досліджень, то серед основних результатів — розкопки кургану епохи бронзи біля села Городище Козівського району, дослідження поля Зборівської битви, території Скалатського замку, численних поселень періодів трипільської, липицької, черняхівської, висоцької та інших культур, різночасових некрополів.
Специфіка археологічних досліджень на Тернопільщині в тому, що, внаслідок низки сприятливих природно–кліматичних факторів вона в усі часи була дуже густонаселеною навіть у порівнянні iз сусідніми Хмельниччиною чи Рівненщиною, відповідно так само густо розташовані тут і пам’ятки археології. Ось красномовна статистика: якщо в 2000 році на обліку в області була 461 пам’ятка археології, то на початку 2010–го — уже 1584, а на кінець жовтня 2013–го — 1766! Отже, за 13 останніх років було знайдено втричі більше, ніж за 100 попередніх!
— Але з чим пов’язане таке справді вражаюче збільшення? Адже, здавалося б, чим більше часу минає, тим менша ймовірність знайти під землею щось цінне.
— Щоб відповісти, треба спочатку дещо пояснити і зробити невеличкий екскурс у сучасну історію. В археології є дві групи досліджень — планові і охоронні. Планові — це коли вивчається якась конкретна наукова тема і дослідник сам визначає, де йому треба копати і яку інформацію потрібно знайти. Охоронні — це коли розкопки проводяться на тих пам’ятках, які можуть бути зруйновані будівництвом, земляними роботами. Перший вид домінував у радянські часи і в 90–ті роки вже незалежної України. Коли ж у 2000–му було прийнято новий Закон «Про охорону культурної спадщини», він вніс зміни і до Земельного кодексу, відтак стало обов’язковим погоджувати будь–яке виділення земель з органами охорони культурної спадщини. А стаття 37–ма цього закону також затвердила, що будь–які земляні, будівельні, меліоративні чи інші роботи можуть проводитися на території пам’ятки археології лише після повного її дослідження. Це й дало потужний поштовх розвитку охоронної археології. А в 2004–му було прийнято ще й Закон «Про охорону археологічної спадщини», не менш важливий для галузі. Саме на виконання тих законів при Інституті археології НАН України і було створене державне підприємство Науково–дослідний центр «Охоронно–археологічна служба України». Очолювана мною «Подільська археологія» — дочірнє госпрозрахункове підприємство цієї структури — розпочала свою діяльність на Тернопільщині у 2004–му, а з 2008 року розповсюдила її і на Хмельниччину.
До кінця минулого року обов’язково потрiбно було погоджувати виділення земельних ділянок з органами охорони пам’яток культурної спадщини. Адже в Україні археологи ніколи не проводили суцільного обстеження території (не було не тільки фінансування, а й відповідних програм, як, наприклад, у сусідній Польщі), тож не відомо, де на необстежених землях є стародавні поселення, кургани, городища тощо. Тому ми обстежували ділянки на предмет того, чи є там археологія, а на основі цього охоронні органи робили висновок про те, чи належить або не належить та чи інша ділянка до земель історико–культурного призначення, чи можна її забудовувати або приватизовувати (згідно з чинним законодавством пам’ятки археології не можуть перебувати в приватній власності). І якщо в 2001–му таких ділянок було обстежено лише 135, то в 2010–му — 2537, і це ще при тому, що час від часу суб’єктам діяльності на землі, на жаль, удавалося уникати наших експертиз. Усього ж за 9 років наші фахівці обстежили понад 12,5 тисячi ділянок, провели рятівні розкопки кількох десятків пам’яток.
Крім рятівних досліджень, працівники «Подільської археології» займаються і плановими темами, які охопили майже всі періоди — від кам’яного віку і до пізнього середньовіччя. Є в нашому доробку і співпраця із зарубіжними науковими установами, зокрема з Німецьким археологічним інститутом.
— Богдане Степановичу, на допомогу сучасним археологам уже прийшла сучасна техніка?
— Он бачите лопати в кутку — оце і є основна техніка. Правда, для землекопів, яких наймаємо, бо власне археолог бере лопату до рук дуже рідко — він працює головою, фіксуючи, оцінюючи ситуацію, приймаючи рішення. Так, зараз є вже і сканери, і георадари, й інші винаходи техніки. Але, по–перше, це дуже дороге задоволення. По–друге, їхні результати не завжди нас влаштовують і не завжди збiгаються з результатами традиційних досліджень. Для геології це добре, а археологія має свою специфіку. Якщо йдеться про пошук поховань чи великих об’єктів — то це ефективно. Коли ж справа стосується дрібних деталей і предметів — то ефект є не завжди. Якщо порівнювати з медициною, то важливість аналізів і рентгену, звичайно, не заперечиш. Але це все одно не замінить досвіду, очей і рук лікаря. Так і в нашій професії.
— Як відомо, на Тернопільщині розташована третина всіх замків України і унікальні гіпсові печери, під багатьма містами розташовані підземні ходи. Напевне, все це теж дуже цікаве поле діяльності для археологів?
— Почну з підземних ходів, але моя відповідь вас явно розчарує. Бо їх просто нема! Це лише цікава байка, якій люди чомусь хочуть вірити, незважаючи на аргументи науковців. А те, що провалюється на території старих частин міста, — це не що інше як давні підвали, які іноді мають і по два поверхи. Можуть бути невеликі підземні переходи під давніми укріпленнями міста. Їх існування пов’язане з потребою наших предків ефективно використовувати кожний метр дорогої землі, мати природні холодильники. Але ходи через усе місто, під річками і тим більше між містами — це захоплюючі фантазії. Такі великі підземні ходи неможливо було прокласти технічно. Через необхідність укріплення, вентиляції, захисту від підземних вод. А хтось задумувався, як позбавлятися в ході риття такого чималого ходу великої маси ґрунту і як зберегти ці роботи у таємниці?
Щодо печер, то ними займаються спелеологи. В деяких печерах трапляються важливі археологічні знахідки, як от у відомій печері Вертеба на півдні області, де виявлено багато цінного матеріалу часів трипільської культури. Однак на цій темі у нас спеціалізуються знавці спелеології та археології Борщівського обласного краєзнавчого музею, з якими ми співпрацюємо.
Щодо замків, то приступати до розкопок більшості з них ми наразі не маємо можливості: це вимагає паралельної консервації і реставрації залишків стародавніх споруд, на що потрібні чималі кошти.
Строцень Богдан Степанович —
археолог, історик, краєзнавець,
кандидат історичних наук
Багато років пропрацював у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. У 2000–му очолив обласну інспекцію охорони пам’яток історії та культури. З 2004–го — директор дочірнього підприємства «Подільська археологія» ДП Науково–дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України. Кар’єру археолога розпочав у 1973–му землекопом на розкопках могильника черняхівської культури. Кандидатську дисертацію «Черняхівська культура Західного Поділля» захистив у 2006 р. Член Спілки археологів України. За результатами минулого року увійшов в десятку кращих фахівців своєї галузі.
— А що археологів хвилює сьогодні найбільше?
— Найбільші проблеми виникли на законодавчому рівні. В липні цього року Верховною Радою ухвалено закон №1208–1, який доповнює ст. 186–1 частиною 7. Ці доповнення ставлять поза законом попередні археологічні дослідження. Закріплена у ст. 37 Закону «Про охорону культурної спадщини» необхідність охорони ще невиявлених археологічних об’єктів повністю заперечується, а охорона вже відомих пам’яток буде надзвичайно ускладненою, адже у більшості випадків розташування і межі цих пам’яток не визначені на місцевості, на земельних картах. Можна сказати, що Законом № 1208–1 проігноровано всі без винятку суспільні потреби щодо охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок і порушуються взяті на себе Україною міжнародні зобов’язання щодо встановлення наукових і адміністративних наглядових процедур у сфері охорони археологічної спадщини. Таким чином здійснено всі можливі дії для зосередження абсолютної влади з розпорядження землями в одних руках. Зважаючи на те, що ні в кадастрі, ні у працівників Держземагентства немає повної і достовірної інформації про землі історико–культурного призначення та природно–заповідного фонду, вказані території будуть безперешкодно передаватись у власність і, як наслідок, знищуватись.
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
