Чи всі дороги ведуть до храму?

Невелика зелена оаза посеред залізобетонного центру Харкова може невдовзі зникнути через забаганку чиновників звести саме у цьому затишному куточку найбільший храм міста. Харків’яни автоматично опинилися перед тупиковою дилемою: з одного боку, протестувати проти зведення церкви якось не по–Божому, а з іншого — вкрай не хочеться розпрощатися з тінистими алеями і зручними для відпочинку лавочками. Більше того, саме тут уже майже 70 років розташована альтанка «Дзеркальний струмінь», що стала найбільш впізнаним символом Харкова. А також алея героїв–комсомольців, імена яких залишаються знаковими для вітчизняної військової історії. Тепер же, після появи храму, альтанка тут явно загубиться, ставши непримітною, а бронзовим погруддям восьми героїв доведеться шукати нове місце під протестні марші ветеранів та комуністів. Останні вже обурювалися з цього приводу п’ять років тому, коли влада вперше заявила про свої плани. Але тоді йшлося всього лише про невелику капличку.

Новий проект, що недавно був затверджений містобудівним комітетом, навпаки, вражає помпезністю і небаченим розмахом. Храм Жінок–мироносиць матиме 9 куполів і зрівняється своєю 45–метровою висотою з першим харківським «хмарочосом» Держпромом, розташованим неподалік. Аби церква вмістилася у сквері разом iз підземною парковкою для ста автомобілів, під неї відвели півгектара землі, дозволили зрубати кілька десятків старих каштанів та кленів і знести дванадцять гаражів у дворі житлового будинку, вікна якого замалим не впиратимуться у стіни новобудови.

На захист дерев днями виступила громадська організація «Зелений фронт», надіславши листа до Верховної Ради з проханням захистити харківський сквер від неминучого знищення. Та й архітектори, які не числяться у списку наближених до влади, не надто вітають подібну ідею. «Якщо будувати так, як це пропонують, то храм нізвідки не буде видно — ні зі сторони вулиці Сумської, ні з бокових вулиць­ — Раднаркомівської та Скрипника. А позаду буде на три четверті загороджений сусіднім житловим будинком, — каже авторитетний у Харкові зодчий Вадим Васильєв. — Споруда не впишеться в існуючий ансамбль скверу. Більше того, на її тлi загубиться один із символів міста «Дзеркальний струмінь».

У авторів ідеї — свої аргументи. Вони переконані, що нова церква відновить історичну справедливість, бо територію теперішнього скверу до революції займало міське кладовище, де ще у XVIII столітті була збудована Мироносицька церква. Її знищили в 30–х роках минулого століття більшовики. Той аргумент, що зруйнований храм не йде в жодне порівняння за масштабом з тим, що запланований, не сприймається всерйоз. Мовляв, тоді навколо стояли харківські мазанки, на тлi яких скромна церква мала пристойний вигляд. Зараз у центрі міста — суцільні багатоповерхівки, тому й храм мусить бути помітним. Правда, масштаб новобудови трохи лякає і самих будівничих. Автор проекту, архітектор Павло Чичельницький, каже, що храм зводитимуть з цегли, і оскільки робота повинна бути завершена неодмінно у 2015 році, свіжа кладка може не влягтися й почне руйнуватися. Тому перед будівельниками він ставитиме завдання класти акуратно цеглинку до цеглинки, щоб уникнути зайвих ризиків.

Навіщо взагалі перетворювати культову споруду на ударне будівництво, наразі не відомо. Церков хоч і не буває багато, але помолитися у Харкові є де. Особливо у його центральній частині. Тож не виключено, що «нову візитку міста і гордість українського зодчества» чиновники готують авральними темпами як піар для провладного кандидата на чергових президентських виборах. Принаймні така версія, враховуючи вітчизняні політичні традиції, має право на життя.