Олександр Сайко: Ми більше не караючий орган

В основі — права людини

— Олександре Йосиповичу, отже, в процесі реформування кримінально–виконавчої служби змінилася лише назва чи все ж таки і зміст?

— Тільки сліпий не побачить позитивних змін, які відбуваються в пенітенціарній службі. Так, наша служба була кримінально–виконавчою, а тепер є пенітенціарною, і тут не йдеться про просту зміну назви чи слова «пенітенціарна», яке, до речі, означає перевиховання і каяття. У цілому можна говорити про рішучу перебудову всієї системи. Не лише за останній рік, а й за останні три роки керівництвом Державної пенітенціарної служби проводиться величезна робота щодо розробки нових законопроектів, нормативної бази існування служби тощо. Після указу Президента півроку тому постановою уряду було затверджено державну цільову програму реформування Державної пенітенціарної служби на 2013—2017 роки. Центральний апарат служби спільно з народними депутатами розробляє новий законопроект «Про попереднє ув’язнення». Ми вже не караючий орган, а служба, яка займається перевихованням і поверненням у суспільство ресоціалізованих людей. Звісно, покарання має бути. Але в основі — права людини. У засуджених є обмеження, зокрема щодо свободи пересування, але в інших своїх правах вони не можуть бути обмежені.

n Що ви маєте на увазі? Адже в концепції йшлося про те, що вітчизняна кримінально–виконавча служба «побудована ще за радянських часів, не відповідає сучасному рівню соціально–економічного розвитку суспільства та принципам гуманізму і поваги до прав і свобод людини у процесі виконання покарань».

— Зрозумійте, пенітенціарій — одна з найдавніших професій, бо тюрми існують відтоді, відколи існує суспільство, в якому завжди знаходилися ті, що порушують закон. Покарання протягом тисячоліть були різними, але нині, якщо виходити із вимог українського законодавства, гармонізованого з європейським, то наша стратегія є зрозумілою для нас на роки вперед. В її основі — права людини. Засуджений певний час не має права на свободу пересування, але має право на сонце і повітря, нормальне харчування, доступну медичну допомогу, він може вчитися й отримувати професію. І це вже не лише концепція, затверджена Президентом, а й практика, яку ми вдосконалюємо з чітким розумінням високої гуманістичної місії, покладеної на вітчизняну «службу каяття».

На «зоні» без роботи не «сидять»

— Ви кажете, що лише сліпий не може побачити позитивних змін. Які саме зміни виділяєте, скажімо так, на «власній» території — в колоніях Київщини і столичному СІЗО №13?

— Якщо брати Київську область, то в першу чергу хочу відмітити саме Кагарлицьку виправну колонію №115, яка має сільськогосподарський профіль. Там відбувають покарання люди, які вчинили злочини з необережності — переважно ДТП. Так от, на сьогодні ця колонія за всіма показниками фінансово–господарської діяльності займає перше місце в Україні серед колонiй сiльськогосподарського профiлю. Хоча раніше вона була серед останніх. У цій колонії ми маємо три новi iмпортнi комбайни, великий парк сільськогосподарських машин — сівалок, культиваторів, плугів, потужних тракторів. З таким парком сільськогосподарської техніки будь–яке агропідприємство може бути успішним. Мало цього, плануємо придбати комплекс для доїння корів, який дуже полегшить працю засудженим. Корів, до речі, там близько двохсот, а ще є близько 1,2 тисячi голів свиней. І ми плануємо тримати більше худоби.

Зазначу, що місяць тому підприємства та майстерні виправних установ області вперше взяли участь у міжнародних виставках «Дари Київщини» та «Критська осінь», які відбулися під патронатом облдержадміністрації на території ринку «Столичний». Всі бажаючі мали змогу оцінити та придбати продукцію, що виробляється в установах виконання покарань. Особливим попитом користувалася сувенірна продукція. Гості з Криту замовили умільцям з «Лавки майстра» 150 ікон. На ковані вироби теж знайшлися покупці. Адже якості вони відмінної, а за ціною — вдвічі дешевшi за продукцію, яку продають у мережах будівельних супермаркетів! До речі, днями на базі Ірпінського виправного центру № 132 у селищі Коцюбинське плануємо відкрити магазин, у якому кожен бажаючий зможе придбати нашу продукцію.

— Я так розумію, засуджені Київщини без роботи не сидять?

— Судіть самі: у Бучанській, Бориспільській, Березанській виправних колоніях відбувається переоснащення новою спеціальною технікою для того, щоб ми могли забезпечити їхнє надійне функціонування. Це ж режимні установи. На виробництві маємо також серйозні зрушення і, мабуть, уперше за останні роки Бучанська колонія №85 виконала план із виробництва (основна спеціалізація — металообробка). В Бориспільській — навпаки, деревообробка, і туди теж потужні інвестори зайшли і поставили обладнання, на якому виготовляють гранули твердопаливні. У нас програма до 2015 року розписана, куди ці гранули дівати. Таким чином ми також беремо участь у затвердженій обласній програмі про переведення всіх бюджетних установ на твердопаливні котли. Тут економія газу чимала.

Узагалі, згідно з обласною програмою щодо залучення потужностей підприємств установ виконання покарань, то тут ми вже на 3 млн. грн. виконали регiональних замов­лень. І це нам дало можливість забезпечити працею близько тисячі засуджених. Тобто взаємодіємо і з обласною владою, і з органами місцевого самоврядування.

Зараз активізувалася робота зi створення в Білій Церкві моделі установи, яка має бути зразком для всієї країни. Модель уже рішенням колегії Державної пенітенціарної служби затверджено, на проект отримано певне фінансування, в першу чергу для технічного переоснащення. Там перепланування вже здійснено: замість казарменого типу блочне планування — у блоці 10—15 осіб живе.

Світлі кольори, молоко і овочі з теплиці

— За колючим дротом завж­ди була гострою пробл­ема забезпечення засуджених належною медичною допомогою. Особливо хворих на соматичні та психічні захворювання, туберкульоз та ВІЛ/СНІД. Ситуація також змінюється на краще?

— Статистика засвідчує, що за останній рік смертність в установах області і столиці впала в 2,7 раза! Це стало можливим завдяки забезпеченості медикаментами, придбанню гарної медичної техніки і головне — завдяки увазі лікарів. Це наша системна робота. Якщо людина потребує допомоги, то вона повинна її отримати. А якщо бездушне відношення з боку персоналу і лікарів, мовляв, «помираєш, то й помирай собі», тоді таких показників досягнути нереально. І це при тому, що в нас вистачає вакансій iз медперсоналу. До нас не дуже бажають йти працювати лікарі високої кваліфікації або окремих спеціальностей. Самі розумієте чому. Тут і важкі умови праці, і замкнутий простір, і туберкульоз та інфекційні хвороби, і низька зарплата. Проте нам вдається вчасно надавати допомогу. Якщо людина потребує вивезення в медзаклад МОЗ, то ми не зволікаємо. А якщо потребує звільнення через суд, ми клопочемо, щоб тяжкохворого звільняли на підставі закону. Бо головне для нас — гуманність.

n Права засудженого є важливими, зокрема і ­права на нормальні умови утримання. Про невідповідність умов утримання засуджених європейським стандартам неодноразово відзначалося у доповідях авторитетних міжнародних інституцій — Комітету ООН проти катувань, Комітету ООН з прав людини, Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

— Ми системно працюємо в цьому напрямi. Перш за все, якщо ви відвідаєте будь–яку установу Київщини, то побачите зміну кольорів. Раніше все було сіре, чорне і брудне, сьогодні переважають світло–бежеві тони або білі. Навіть у тих же спальних приміщеннях перефарбували ліжка у світлі кольори. Ці зовнішні зміни сприяють настрою засуджених.

Місяць тому представники Європейського комітету з питань запобігання катуванням три дні працювали в Київському слідчому ізоляторі. Приємно, що суттєвих зауважень вони не висловлювали на адресу пенітенціарної служби та держави Україна. Остаточний письмовий звіт вони нададуть у березні, але на них справили враження позитивні зміни в Київському СІЗО — ми їм показали десять відремонтованих камер великих розмірів, де можна утримувати по 20—30 осіб. Вони побачили, що це вже під європейський стандарт приміщення зроблені.

— Отже, в ізоляторі відремонтовано лише десять камер?

— Це лише в цьому році, ми щорічно таку кількість робимо. Цей процес нескінченний, бо люди там різні сидять. З різних побутових умов приходять, дехто не вміє користуватися обладнанням і псує його, інколи навіть свідомо. Стіни шкрябають, розетки псують, рукомийники та чаші Генуї б’ють...

Отже, європейцям ми показали медико–санітарну частину, де також проведено ремонт і придбано медичне обладнання. Особливу увагу вони приділили туберкульозному блоку і були дуже здивовані, коли переконалися, що хворі на туберкульоз дійсно отримують молочні продукти. Подивилися і харчоблок, де змінено всі стравоварильні котли, де зроблено вентиляцію, ремонт тощо.

Зараз у СІЗО №13 ми завершуємо і підключаємо нову теплотрасу і теплопункти, що дасть можливість температуру не нижче 18 градусів при будь–якому морозі в камерах тримати. Отже, позитивні зрушення відбуваються, хоча й не так швидко, як хотілося б. Адже фінансування на 40% від необхідного нам, на жаль, не дає такої можливості.

Також покращилося харчування. Тут велику увагу приділяють якості продуктів. Там, де недостатньо грошей на закупівлю, на допомогу приходять наші підсобні господарства — тепличні комплекси, які дуже добре додають вітамінів до раціону засуджених. (Коли це інтерв’ю готувалося до друку, в iнтернеті з’явилася інформація про те, що в Лук’янівському СІЗО адміністрація нібито змушує в’язнів підписувати документ, за яким вони добровільно відмовляються від гарячого триразового харчування, бажаючи харчуватися винятково з передач, які їм приносять родичі. Через що арештанти оголосили голодування. Співробітники ДПтСУ та столична прокуратура перевірили цю анонімну інформацію і повідомили, що вона не підтвердилась, адже ніхто голодування в СІЗО не оголошував. — Авт.).

Старий «Дід Лук’ян»

— Навколо Лук’я­нівського СІЗО завжди було чимало скандалів, заяв, особливо коли тут утримували Юлію Тимошенко та Юрія Луценка. Нині галасу чи акцій непокори або навіть тюремних бунтів менше?

— Ви згадали відомих персон — колишнього Прем’єр–міністра та міністра... А галас, як бачите, завжди є і буде. Сидять інші люди, які займали менші посади, але також прикута увага до них iз боку суспільства, з боку родичів, iз боку адвокатів — у кожного своя лінія захисту. Ми не втручаємося в сам кримінальний процес, наше завдання — забезпечити їхнє утримання, їхню надійну ізоляцію, так як це передбачено законом. От і все. Тому я б не сказав, що колись було більше галасу, коли під вартою у нас були певні ВІП–персони, а зараз менше. Ставлення до всіх ув’язнених Київського СІЗО абсолютно адекватне, передбачене нормативними документами, нашими інструкціями і наказами. А акцій непокори чи навіть бунтів, Слава Богу, не було. І дай Боже, щоб їх не було і в майбутньому. Ми завжди хочемо відчувати настрої, для цього в нас є служба психологічного забезпечення, яка проводить відповідну роботу із засудженими. Ми їх чуємо і завжди вчасно реагуємо і не допускаємо соціальних вибухів.

— «Лук’янівка» завжди мала неофіційну славу, як найпереповненiший ізолятор країни. Проте після ухвалення нового КПК по всій країні утримувати під вартою стали менше підсудних, і особливо в СІЗО №13.

— Цей ізолятор ще називають «Дід Лук’ян», бо понад 150 років уже існує ця тюрма. Фактично, це місто в місті. Якщо, наприклад, ще у 2011 році тут утримували 4,5 тисячі ув’язнених, то нині, після вступу в дію нового КПК, — лише 2600! Сьогодні у нас немає триярусних ліжок, які колись доводилося приварювати, тепер кожен ув’язнений забезпечений спальним місцем, тобто все направлено на покращення умов утримання. Є там не лише ув’язнені, які на вироки чекають, є й засуджені, що йдуть транзитом, роз’їжджаючись по установах країни. І це дуже великий кругообіг людей. Щодня лише на суди вивозимо близько 250 чоловік. Уявіть великий потік людей, тому вдячний персоналу, що вони справляються з цим потоком. Це дійсно, як її називають, тюрма №1 в Україні, але тут найважче працювати. Стимулювання ми досягли за допомогою керівництва ДПтСУ — на 300 грн. більше отримують молодші інспектори, ніж в інших СІЗО країни. Але для Києва це також мало, ви не відчуєте цього, якщо зайдете на Лук’янівський ринок поруч з ізолятором.

Тому ми повинні думати не лише про поліпшення побутових умов утримання ув’язнених і засуджених, а й дбати про персонал, про своїх працівників. Із цією метою в Бучі ми відкриваємо гуртожиток на 23 квартири, переважно двокімнатні, по 40 квадратних метрів. Це буде службове житло для молодих працівників. Таким же чином будемо створювати і гуртожиток у Бориспільській виправній колонії. Думаю, що й Березанська колонія на черзі.

— Водночас низька зарплата стимулює або спокушає до якихось зловживань...

— Я був би нещирий, якби сказав, що немає зловживань, що немає корупції. Але ми реагуємо. От нещодавно вже колишні працівники Бориспільської колонії були затримані нами спільно з СБУ за наркотики, які проносили на територію установи. І зараз уже вони перебувають у слідчому ізоляторі і чекають вироку суду. Тобто ми не споглядаємо крізь рожеві окуляри на все це. Бо якщо наша людина пішла на порушення, вона буде за них відповідати. А ті люди, які чесно і добросовісно працюють, ми їх усіляко заохочуємо. Є у нас система дострокового присвоєння звань, преміювання. Думаємо про те, як поліпшити житлові умови працівників.

Я також задоволений нашими бійцями воєнізованого формування, які постійно демонструють на змаганнях високопрофесійні навички та займають призові місця. Щоб були умови їхньої підготовки, ми в цьо­му році відремонтували їхню базу, зробили їм належний спортзал. Деякі силові структури, побачивши наших хлопців на змаганнях, намагаються переманити, щойно ми їх підготуємо. Або в бодігарди пропонують йти, де оплата праці така, від якої важко відмовитися. Але ці хлопці дійсно тверді, і плинності кадрів у нашому спецпідрозділі не відбувається.

— Повертаючись до теми СІЗО №13 — його вже давно планували винести за межі столиці. Але зрозуміло, що в умовах фінансування 40%, як ви сказали, це, мабуть, неможливо?

— Звичайно, в таких умовах це далека перспектива. Дійсно, багато років говорять про це. Але я вважаю, що таке рішення, по–перше, має ухвалювати політичне керівництво, по–друге, повинен бути якийсь інвестор, який побудував би спочатку нове СІЗО, а потім забрав територію в центрі міста, яку зараз займає старий ізолятор. Якби прийшов якийсь інвестор і сказав: дайте мені проект швейцарський, я побудую. Але такого ж немає. Усі лише наміри демонструють, але ніхто нічого не зробив. Ми маємо також продумати практичність нового місця не лише для себе, а й для тих людей, які приїжджають до СІЗО. А це понад двісті слідчих щодня, сотня захисників, близько п’ятисот людей iз передачами — це великий потік. Зараз вони користуються метро. А якщо ми винесемо СІЗО за межі міста, то варто подумати про те, як ці люди добиратимуться до ізолятора. Питання неоднозначне.