Топографічний невдаха

Про роль російського кіно в українському прокаті можна говорити довго, а більшість слів стосуватимуться вкрай негативних оцінок розважального російського «мила», яким розбавлено репертуар вітчизняних кінотеатрів. У випадку з новим фільмом Олександра Велединського склалася кардинально інша ситуація. Трагікомедія «Географ глобус пропив» заручилась підтримкою як критиків, так і глядачів ще влітку: головна російська премія в галузі кінемато­графа «Кінотавр» віддала «Географу» чотири статуетки (серед них гран–прі і відзнака для виконавця головної ролі Костянтина Хабенського), а на Одеському міжнародному кінофестивалі глядацьке голосування визначило цю стрічку як володаря чергового гран–прі.

На екрані — злободенна дійсність провінційної Пермі, в якій кожен виживає як може: хтось багато п’є, хтось влаштовує своє благополуччя через ліжко, хтось мріє про втечу з міста. У сірій масі невдах сновигає колишній аспірант, 40–річний безробітний Віктор Служкін (Хабенський). У місцевій школі він знайде роботу вчителя географії. І нічого страшного, що ні педагогічної, ні географічної освіти у нього немає. Колись Служкін працював у бібліотеці, а отже, з підручником за 10–й клас дасть собі раду. Поміж нескінченно довгими уроками новоспечений географ ненавидить своїх учнів, а ті відповідають взаємністю. Водночас наш герой ніжно любить свою дружину, хоч вона, втомлена бідністю, до нього байдужа («Чого я за тебе вийшла? — По любові. — А я пам’ятаю, що по зальоту»). Одвічний літературний персонаж, така собі «зайва людина», Служкін сприймає дійсність без прикрас, усі проб­леми топить у чарці, однак не несе на собі важкість життя, навіть деякою мірою іронізує над собою. Від цього глядач, зачарований головний героєм, так само не бере на себе жодного «вантажу» і кіно в цілому виходить не важко–соціальним, а філософсько–іронічним.

Феномен успіху картини перш за все в її літературній основі — фільм поставили за мотивами однойменного роману Олексія Іванова, що на початку 2000–х став літературною подією. Друга не менш важлива складова — Костянтин Хабенський, без сумніву, талановитий актор із напрочуд сильною харизмою та хистом до зображення зламаних долею невдах. За книгою Служкіну навіть 30 не виповнилось, та на екрані географ–алкоголік — людина радянської закалки. Парадокс слабкодухого Служкіна у книзі можна пояснити, певно що, деяким інфантилізмом, якого той ще не встиг позбутися. Однак у фільмі чоловік за 40 справляє враження цілковито слабкої людини, яка втрачає силу духу. Ще одна разюча відмінність — час, у якому відбувається дія. У книзі панують «лихі 90–ті», де Служкін — продукт тієї епохи, що пожинає плоди перебудови. В екранізації події розгортаються в наш час, наче режисер навмисне прагне показати: такі, як Служкін, є і будуть завжди.

Попри влучну іронію, картину Велединського важко назвати комедією. Водночас «Географ» не намагається шокувати дійсністю, відвертою чорнухою, якою будь–який інший режисер не погребував би скористатись у подібних декораціях. Відчуття загальної загубленості тут панує і залишає достатньо місця для меланхолії та застільних тостів, просочених сарказмом. За інтелігентного романтика Служкіна хочеться вболівати, а той своєю простою вдачею дозволяє мало не кожному глядачеві асоціювати себе з ним.