Навіщо Донбасу йти в Європу

Три тижні лишається до листопадового саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі, на якому Україна може підписати Угоду про асоціацію з ЄС, а в самій нашій країні ставлення до цієї події аж ніяк не однозначне. У східних регіонах «шлях на Захід» підтримує меншість населення — згідно з найоптимістичнішими соціологічними опитуваннями, 47% жителів. Водночас категорично проти інтеграції з ЄС лише 29% східняків, тобто, існує значний прошарок тих, хто не визначився або просто не має достатньої інформації, щоб оцінити переваги та ризики, які може принести доленосний крок.

Саме з огляду на це до Донецька позавчора прибув представницький десант агітаторів за європейський вектор розвитку в складі чергового головуючого ініціативної групи «1 грудня», екс–ректора Києво–Могилянської академії В’ячеслава Брюховецького, голови представництва Євросоюзу в Україні Яна Томбінського, посла Литви Пятраса Вайтєкунаса та громадського діяча Данила Лубківського.

Зустріч відбулася на економіко–правовому факультеті Донецького національного університету, де охоча послухати гостей молодь заповнила вщерть найбільшу тамтешню аудиторію. «Екоправ» у Донецьку вважається місцем навчання еліти, багато хто зі «студіозів» давно вже виправив собі закордонний паспорт та встиг неодноразово використати його, тож інтерес до запропонованої теми був непідробним.

Запитували про різне. Чи досить широко відкриються шлагбауми для бажаючих працювати за кордоном. Яку головну психологічну перепону нам доведеться долати на шляху до Європи? (Відповідь: «Поставити в центр уваги суспільства споживача, а не виробника»). Що наша країна здатна запропонувати сусіднім розвинутим державам? («Продукцію сільського господарства плюс фантастичні можливості української енергетики»). Що більше: європейська плата за навчання дітей у приватній школі чи наші регулярні побори з батьків школяриків — «на штори», «на ремонт», «на свято»?..

Запам’яталось: на запитання студентки, адресоване до представника ЄС, яким на Заході сьогодні є уявлення про Україну з її незчисленними негараздами, посол Євросоюзу Томбінський майже ошелешив: «Немає будь–якого образу». І пояснив, що кілька останніх років, на які припала тотальна економічна криза, Старий Світ порався винятково з власними проблемами. Отже, інтерес до держави, що утворилася на уламках СРСР та досі виборсується із «совкових» забобонів, нині ледь простежується. В тому числі у бізнесі. Проте все може змінитися в разі успіху Вільнюського саміту, демонстрації Україною бажання до співпраці. «Європейська спільнота має такий прекрасний звичай, як інвестиції в сусіда, — пообіцявся єврочиновник. — Це коли гроші вкладаються в транспортну інфраструктуру, комунальну сферу, екологію з єдиною метою, щоб держава «по той бік кордону» була стабільною, процвітаючою, комфортною для життя своїх громадян».

Згодом на прес–конференції очільник групи «1 грудня» В’ячеслав Брюховецький, відповідаючи на запитання «УМ», що ж таки потрібно зробити в Донецькому регіоні, аби населення в своїй більшості підтримало ідею євроінтеграції, відповів: разючий ефект може дати кваліфікована інформаційна кампанія або й просто поїздки донеччан у Європу. Адже вони, на відміну від галичан чи мешканців столиці, наважуються на такі мандри не дуже часто.