Картини, написані нитками

«Хіба погано, коли чоловік сидить удома й вишиває?»

«Учора до Володимира–Волинського на фестиваль української культури відправив поштою практично всі свої картини. Одні «Вовки» залишилися. Але дружина каже, що вони повинні висіти в хаті, наче оберіг», — усміхаючись, пояснює пан Сергій, коли заходимо до його квартири. У вітальні на стіні він показує велику вишиту картину: на ній — серед засніженої зими «поцілунок» двох закоханих вовків. Здається, що вони написані пензлем художника, а не нитками.

Вишивати картини Сергій Притула почав двадцять років тому. Гостював у бабусі в селі Рокитне на Рівненщині, а там, каже, всі вишивають, у яку хату не зайди — все у рушниках i вишивках. Узяти в руки голку з кольоровою ниткою захотілося і йому. «Бабуся віддала полотняну нічну сорочку, бо не було де купити полотно, і я хрестиком вишив серветку», — пригадує Сергій Притула.

Спочатку, веде далі Сергій, він купував магазинні вишивки, вишивав пейзажі, рушники, сорочки, навіть ікони. «Але коли один батюшка запитав мене, чого на іконах хрестиків немає, більше не вишиваю їх, щоб не нашкодити. Оскільки не розуміюся на канонах», — зізнається пан Сергій.

«А ось цей рушник з янголами замовила для внучки на вручення паспорта її бабуся з Катеринополя. Прийшов лист від неї на адресу: «Черкаси, «Азот», Сергію Притулі», — сміється майстер. Але, наголошує, в Україні є справжні «зубри» у рушниковій вишивці, куди там братися. Тож, переконаний, краще бути першим у портретах, і для нього це значно цікавіше. Портретів нині мало вишивають, не беруться, бо це не так просто. А він настільки захопився цією справою, що сам навчився виготовляти схеми для вишивки. В інтернеті знаходить фото знаменитості, перефотографовує його і з допомогою спеціальної комп’ютерної програми виготовляє схему портрета, за якою й починає вишивати. Каже, останні шість років працює тільки за своїми схемами. І виготовляє їх не лише для себе, а й на замовлення, які надходять від любителів вишивання не лише з України, а й США, Канади, Австрії, Росії, Польщі.

«Ось замовили схему з Росії, сімейна пара прислала мені своє фото, — каже пан Сергій. — Моє кредо у виготовленні схем — мінімум кольорів, максимум схожості. Якщо, зазвичай, у портреті 90 кольорів, то я роблю схему, в якій набір кольорів утричі менший», — пояснює Сергій Притула.

Каже, що вільний від основної роботи час для свого захоплення знаходить після роботи та у вихідні. Сідає в крісло, вишиває та «слухає телевізор». Така незвична для чоловіків творчість, наголошує пан Сергій, дарує йому неабиякий спокій. «А як ставиться дружина до вашого хобі?» — запитую у нього. «А що дружина? Хіба це погано, що чоловік удома сидить і вишиває?» — сміється у відповідь Сергій Притула й показує таблицю ниток для вишивання, яку сам створив. Усі кольори він пронумерував і з тією таблицею зав­жди ходить купувати нитки. У черкаських торговельних точках, де продають цей товар, майстра добре знають. І продавці навіть відвідують його персональні виставки.

«В «Однокласниках» виклав портрет Богдана Ступки, і сторінка зависла»

Сергiй каже, що під час вишивання йому важко відірватися від улюбленої справи, хочеться швидше побачити завершений твір. Загалом на одну картину майстер витрачає місяць–два.

Портретну вишивку він почав iз того, що створив портрет Василя Шукшина, якого дуже поважає, у ролі солдата Петра Лопахіна з художнього фільму «Вони воювали за Батьківщину». Після Шукшина взявся за портрет Тараса Шевченка. Давно мріяв вишити поета, але молодого, тож для роботи знайшов його рекрутське зображення. За Кобзарем дійшла черга до родича — Івана Піддубного. Той портрет він подарував сільському музею в Красенівці Чорнобаївського району, звідки родом український богатир і яке є рідним для самого Сергія Притули. А взагалі портретів свого родича майстер вишив уже більше десятка.

А ще в його колекції є вишиті портрети Володимира Висоцького, Юрія Нікуліна, Леоніда Бикова, Олександра Розенбаума, Григорія Лєпса, Жан–Поля Бельмондо, Володимира Висоцького вiн вишив у ролі Жеглова з фiльму «Місце зустрічі змінити не можна». «А фото Олега Скрипки я взяв із місцевої газети, зробив схему і тут же сів вишивати. Неймовірне натхнення було, особливо хотілося точно передати нитками його велюрову сорочку. Добре вийшло», — зізнається пан Сергій.

Він показує на ноутбуці вишитий портрет Богдана Ступки. Пояснює, що почав його вишивати ще в ту пору, коли актор був живий. Довго шукав, у якому образі його передати, а потiм побачив «Тараса Бульбу» і взявся до роботи. Коли актор помер, Сергій відклав роботу і завершив її тільки недавно. «Коли в «Однокласниках» виклав його, то за один день було більше трьох тисяч переглядів, моя сторінка навіть зависла», — пригадує майстер.

Сергій Притула уточнює, що вишиває портрети не лише знаменитостей, а й звичайних людей. Недавно відправив такі вироби в Австралію та в Австрію. В останній країні жінка замовила портрет трьох своїх дітей. А не так давно черкащанка замовила портрет своєї куми, хотіла подарувати їй на день народження. Потім та кума дзвонила, цукерки з кавою передала, сподобалося. А тоді й сама замовила сімейний портрет для дочки в Австралію.

«Наче сирота висітиму на стіні, вишивайте й мою жінку»

Майстер пригадує цікавий випадок: йому подзвонила одна шанувальниця, яка була на його виставці, й попросила вишити портрет чоловіка, бо хоче подарувати йому на 60–річчя. «Я вишив, а потім чоловік каже: «Та що ж я наче сирота висітиму на стіні, вишивайте й жінку». Тож вийшов такий оригінальний комплект. Вишивка у портреті — це щось нове, i людям до вподоби», — переконаний Сергій Притула.

Зі своїми картинами Сергій Притула відвідує виставки не лише на Черкащині, а й у столиці. Зателефонувала шанувальниця його творчості з Києва, яка бачила вишиті ним портрети в інтернеті, й запропонувала допомогти влаштувати виставку в столиці. Сама все організувала через фонд Леоніда Кучми, і в Музеї імені Михайла Старицького два місяці тривала виставка черкаського майстра. «Я спеціально вишив портрет Михайла Старицького, який є моїм земляком, i подарував музею. Приємно потім було читати відгуки людей, які бачили на тій виставці мої картини», — зізнається пан Сергій.

Треба сказати, що в сім’ї Сергія Притули вишивати вміють і його доньки–студентки — 17–річна Аліна та 21–річна Яна. А 37–річна дружина Аня має своє хобі: вона захоплюється плетінням з бісеру, розводить кімнатні квіти — має чималу колекцію фіалок.

«Плести бісером — це трудомістка робота», — додає Сергій Притула і показує мініатюрну берізку, сакуру, кущ бузку, виготовлені руками його дружини.

Подружжя зізнається, що їхні вихідні нерідко проходять за вишиванням портретів i плетінням бісером. Така собі домашня майстерня, жартують вони.

«Для мене у творчості важливим є результат. Коли працюєш, то мрієш швидше побачити те, що ти задумав. Це завжди підштовхує, щоб завершити розпочату роботу», — підсумовує Сергій Притула.