Вона ж не падає!

Знаменита Пізанська вежа, яка ось уже понад 800 років «падає», дивуючи архітекторів і приваблюючи туристів, таки може впасти остаточно. Аби цього не сталося, місцева влада регулярно вживає заходів. За роки існування похилої дзвіниці — а Пізанська вежа є саме дзвіницею (італійською мовою — кампанілою) місцевого собору — її не раз укріплювали, «випрямляли». Остання така реставрація обійшлася італійському місту майже у 25 мільйонів доларів. Але ці гроші було витрачено не марно: як повідомляє газета «Дейлі мейл», за останні 12 років «падаюча» вежа вирівнялася на 2,5 сантиметра. Неозброєним оком цієї різниці, звісно, не помітити, але для башти, яка раніше невблаганно хилилася щонайменше на міліметр за рік, це великий успіх.

Грандіозний проект «випрямлення» Пізанської вежі, метою якого насправді було передусім зупинити її падіння й хоч трохи вирівняти, стартував 2001 року. Тоді під шаром газону на Кампо деі Міраколі (Полі чудес), де стоїть похила кампаніла, було встановлено систему мікрогалерей і противаг, замість яких згодом поставили датчики руху.

Днями фахівці, які проводили цю операцію, оголосили: вежа потроху вирівнюється, і процес цей триватиме й надалі. Але тим, хто ще не встиг побачити знамените падіння пізанської цікавинки, не варто хвилюватися: повністю вежа не вирівняється вже ніколи. За словами технічного директора проекту Джузеппе Бентівольйо, дзвіниця випрямиться ще на кілька сантиметрів, потім стабілізується, а далі знову почне своє вічне падіння. Тільки тепер уже значно повільніше, ніж досі. Тож за майбутнє вежі туристична галузь Пізи поки що може бути спокійна: принаймні у найближчі 200—300 років вона не впаде.

Теоретично, башту можна випрямити повністю. Проте, по–перше, це був би дуже складний і дуже дорогий проект. А по–друге, чи потрібно? Адже нині саме падаюча вежа фактично забезпечує життя колишньої столиці могутньої Пізанської республіки, приваблюючи до неї мільйони туристів щороку.

Як свідчить напис на табличці внизу вежі, її будівництво розпочалося 9 серпня 1174 року. Щоправда, насправді йдеться про 1173–й, оскільки пізанський календар випере­джав загальноєвропейський на рік. З усього комплексу споруд на Площі чудес дзвіницю почали зводити найпізніше — собор було закладено у 1063 році, а сусідній баптистерій — у 1152–му. Баптистерій, до слова, також похилений, але менш помітно, ніж кампаніла.

Згідно з планом архітекторів Бонанно Пізано й Вільгельма фон Інсбрука, фундамент вежі був закладений на кам’яній «подушці» на триметровій глибині. Дійшовши до третього поверху, будівельники виявили, що дзвіниця хилиться вбік — на той час відхилення по вертикалі становило близько 5 см. Усе через те, що архітектори не врахували особливостей ґрунту, і фундамент почав просідати.

Будівництво призупинили, відновивши лише через сто років. У 1275–му архітектор Джованні ді Сімоне вирішив «випрямити» дзвіницю — як не фізично, то бодай візуально. Відтак колони наступних поверхів довші з того боку, куди вежа хилиться, і, відповідно, коротші з протилежного, так що на око здаються перпендикулярними до землі, на противагу відверто «похилим» колонадам перших поверхів.

У 1284–му висота вже шестиповерхової вежі становила 48 м, а відхилення від прямої осі — 90 см. Коли у 1350–1372 роках під керівництвом чергового архітектора Томмазо ді Андрео Пізано над шостим ярусом була зведена галерея і встановлені дзвони, вежа хилилася вже на 1,43 м.

Звісно, про 98–метрову висоту, заплановану першими архітекторами, за таких обставин уже й не йшлося — будівництво вежі згорнули, коли вона трохи перевищила 55 м.

Незважаючи на те, що саме помилка архітекторів зробила Пізу туристичним центром, починаючи з 1298 року над випрямленням вежі в різні часи працювали десятки комісій (ще б пак, хто ж приїде дивитися на «місце, де впала вежа»). У 1935 році, за часів правління Беніто Муссоліні, через просвердлені біля фундаменту шахти в ґрунт закачали близько 90 тонн цементу. Та це допомогло ненадовго. Вежа й надалі хилилася, і у 1990–му її довелося закрити на чергову тривалу «реконструкцію».

Роботи тривали довго: на висоті першої галереї заклали 18 покритих спеціальним пластиком сталевих кілець, які перешкоджають подальшому просіданню будівлі, вежу підтягували сталевими тросами, під неї залили тонни бетону і свинцю, видаливши з протилежного боку тонни землі. Тоді кампанілу вдалося випрямити на 45 см — до рівня похилу 1838 року. У 2001 році її знову відкрили для туристів.

Станом на 2001 рік крен сягав 4,6 м. А у 2008–му вчені оголосили, що вежа припинила хилитися. І от нарешті чергова перемога — хай і повільне, але є просування у протилежний бік.