Президент, та не такий
Висуванець партії Саакашвілі «Єдиний національний рух» Давид Бакрадзе, який здобув трохи більше 21% голосів, визнав свою поразку вже після оголошення результатів екзит–полів. І запропонував переможцю співпрацю та допомогу. Натомість колишня героїня «Революції троянд», екс–спікер парламенту Ніно Бурджанадзе, яку політологи називають кандидаткою від Кремля, соціологам не вірила. Але й за даними Центрвиборчкому посіла третє місце з 10% голосів.
Варто наголосити, що президент, обраний на цих виборах, — це зовсім не такий президент, яким був Саакашвілі. Адже із завершенням його президентства набирає чинності конституційна реформа, згідно з якою Грузія перетворюється на парламентську республіку. Новий глава держави фактично не матиме повноважень — навіть законопроекти на розгляд парламенту вносити не зможе.
Тож «сіра миша», як не надто толерантно називають Георгія Маргвелашвілі деякі оглядачі, має всі шанси нею й залишитися. Власне, лідер «Грузинської мрії» навмисне такого кандидата й обрав — щоб не надто плутався під ногами. Можливо, ще й тому ці вибори не надто зацікавили електорат — явка 46,6% є вражаюче низькою.
Втім, сам Іванішвілі теж нібито від політики стомився і 24 листопада планує оголосити про свою відставку, як обіцяв іще влітку. Ім’я свого наступника пан Бідзіна має назвати 2 листопада. Серед імовірних претендентів називають, зокрема, ім’я міністра праці, охорони здоров’я і соціальних питань Давида Сергеєнка.
Мішина доля
Однією з інтриг залишається подальша доля Михаїла Саакашвілі, якого принаймні кілька кандидатів на посаду президента грозилися «посадити за злочини проти грузинського народу». Опоненти закидали Михаїлові Саакашвілі надмірну авторитарність і «показушність», таксисти (одна з найбільш незадоволених епохою його президентства «каст») — скасування хабарів, «відкатів» і «домовленостей», на зміну яким прийшла необхідність справно сплачувати податки, а всі разом — війну з Росією. Той факт, що в результаті серпневих подій 2008 року Грузія втратила майже 20 відсотків своєї території — Абхазію та Південну Осетію, — завдав по репутації президента–реформатора нищівного удару. Як саме, на їхню думку, мав діяти Саакашвілі, аби відвернути вже (безсумнівно) наперед визначений у Кремлі план загарбання чужої землі — з цього приводу кожен має власні міркування.
Утім якщо хтось плекав надії на те, що прихід до влади коаліції «Грузинська мрія» на чолі з мільярдером Бідзіною Іванішвілі забезпечить Грузії рівні дипломатичні відносини з Росією, а то ще й повернення анексованих територій, — то марно. Москві сильна Грузія (як, утім, і інші сусідні держави) не потрібна, незалежно від того, хто саме там перебуває при владі. І той самий Іванішвілі за рік перебування на чолі уряду мав нагоду в цьому переконатися. У відповідь на всі, дещо наївні, спроби виконавчого Тбілісі протягнути Москві руку дружби, російські військовослужбовці в кількох місцях... «відхопили» ще шмат грузинської території, перенісши вглиб колючий дріт лінії окупації.
Сам Міша політику залишати не збирається. І прогнозує, що Грузію очікує «складний період невизначеності і проблем». «Як ніколи, буде потреба в демократичній, ефективній опозиції, дієвому парламенті й позапарламентській силі з твердою ідеологією, ядром і добре поставленою програмою. У тому числі й з великою підтримкою, особливо серед молоді. Це те, чим є сьогодні наша партія», — наголосив Саакашвілі на зустрічі з членами політради «ЄНР» після оголошення попередніх результатів виборів.
Попереду — Вільнюс
Грузію й справді чекають непрості часи. І хоча порівнювати такі різні, навіть за розміром, країни, навряд чи варто, все ж на думку спадають певні аналогії з Україною. Можливо, тому, що в останній день перед виборами Саакашвілі також видав резонансний указ про нагородження неоднозначної постаті званням Героя Грузії. Як свого часу Віктор Ющенко в останні дні президентства «зробив» офіційним Героєм України Степана Бандеру, так Саакашвілі — колишнього президента країни Звіада Гамсахурдію.
І ще одна схожість: як і свого часу Ющенко, ще чинний глава Грузинської держави довів, що він таки європейський президент. Міжнародні спостерігачі назвали президентські вибори у Грузії фактично бездоганними з точки зору прозорості й демократичності. Тож грузинській владі є з чим їхати на Вільнюський саміт, підписувати угоду про асоціацію з ЄС.
КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ
Вахтанг Кіпіані, журналіст:
— Багато хто пише правильні, але безсенсові слова про «гріш ціні» таким реформам, які не можуть жити без їхнього ініціатора, і перемогу демократії. Проста аналогія — дуже важко зробити швейцарський годинник, але дуже легко по ньому вдарити цеглиною. Скільки часу потім доведеться збирати той годинник і чи вдасться — для мене це не питання. Без сильної і зацикленої на реформах влади буде не просто відкат, буде обвал. Слабкий президент, слабкий через місяць прем’єр, відтік інвестицій, безробіття, завищені очікування «халяви» — це сигнали обвалу. Я цього країні не бажаю, але для 99% спостерігачів Грузія — це абстракція. Бо вони повторюють безглузді мантри про демократію (Гітлер, Карімов і Лукашенко теж перемогли демократично) і не знають або не хочуть враховувати те, яке пекло там було, включно із сотнями тисяч біженців та громадянською війною на третині країни і в центрі Тбілісі.
Олександр Черненко, голова Комітету виборців України:
— Найближче майбутнє Грузії багато в чому залежить від особи нового прем’єра, що прийде на зміну Іванішвілі, якого ця посада відверто обтяжувала. Загадкою залишається зовнішня політика нової влади, яка в Іванішвілі взагалі була відсутня. За рік свого прем’єрства він лише тричі побував у Європі: в Брюсселі, Стразбурзі і Давосі, відвідав сусідні Єреван та Баку.
Георгій Джахая, відомий абхазький і грузинський блогер:
— Останніми днями багато людей писали президентові Саакашвілі відкриті листи, в яких його підносили й вихваляли. Звісно, не все було так райдужно, як вони описували — були і придушення прав людини, і програна війна, і масштабна окупація країни. Але при всьому цьому не можна не відзначити, що Саакашвілі все ж видатний президент.
Грузини самі поступилися частиною своїх прав, делегувавши додаткові повноваження президенту на початку його правління — іншим шляхом неможливо було зламати хребет корупції та криміналітету. І, звісно, все це викликало незадоволення певних верств населення. Рівень реформ і модернізації держави при Саакашвілі був неймовірно високим, але в Дім юстиції, де будь–яка операція триває не більше 10 хвилин, ходиш раз–двічі на рік. А їсти хочеться щодня. На жаль, народові виявилися не потрібні красиві прозорі будівлі, йому треба було їсти. Ні, звісно, ресторанів багато і поїсти можна дуже смачно, от тільки із заробітком на цю їжу — проблема. І в цьому сенсі у Грузії не було значних змін на краще...