Мертві бджолине гудуть, а зцілити можуть

Божі комахи тримали на цьому світі

«Чесно кажучи, поки тато був живий, бджоли ніколи не були для мене в пріоритеті, — пояснює пан Леонід. — Хоча на схилі літ він часто просив: «Сину, як мене не стане, не залиш пасіку напризволяще». Я йому щоразу відповідав, що маю в житті інші інтереси й заняття, на яке роблю ставку, аби забезпечити добробут сім’ї. Та згодом фатальні обставини перевернули все з ніг на голову: 18 жовтня 2008–го тато у 86–річному віці загинув під колесами автомобіля. Коли його поховали, я ніби відчув, що він невідступно ходить за мною і благає: «Чуєш, бджоли залишилися без догляду — забери їх. Мені, крім тебе, нікого просити».

Через кілька днів, 28 жовтня, Леонідові виповнилося рівно півстоліття. Він сів у легковик і поїхав у рідне село Ладиги на Хмельниччині. Те, що побачив, боляче вразило: батькова пасіка — це старі, зовсiм не придатні для транспортування вулики, які неодмінно розсиплються десь на півдорозі між Поділлям і Прикарпаттям. Вибрав із–поміж них найміцнішого і найважчого. Ветхий скарб, як безцінну реліквію, перевіз додому в Тисменицю, «засипав» туди бджолину сім’ю і почав пасічникувати. Та цей старосвітський спадок ще дивував не раз. «Із сучасних вуликів я беру весною по 5 літрів меду, а з батьківського — по 15. Влітку нові вулики дають по відру меду, а батьківський — по два. Дотепер не можу збагнути, як це відбувається, — щиро дивується господар. — Таке враження, ніби добрий татів дух допомагає і підтримує мене з вдячності за те, що виконав його прохання. Сам він ледь не молився на Божих комах, і вони тримали його на цьому світі».

Коломієць–старший повернувся з фронтів Другої світової війни порешечений, як мішень у стрілецькому тирі — робочими були лише одна рука та одна нога. Сім поранень у різні частини тіла — на додачу. Працювати абиде в колгоспі не міг, тож, аби вижити, спершу придбав два старенькі, із солом’яними дашками, вулики, розширивши згодом пасіку до двох десятків сімей. Батько, пригадує син, часто повторював: «Якби не бджоли, я вже давно був би там, де мої загиблі фронтові друзі». Старий солдат завдяки пасіці й на дев’ятому десятку почувався нівроку. І не знати, скільки б ще прожив, якби не той трагічний випадок на дорозі.

Витяжки з підмору

Бджоли й Леонідові допомагають відновлювати здо­ров’я після тривалої роботи, пов’язаної з хімічною обробкою шкірсировини. Попри білосніжну шевелюру він у свої 55 виглядає бадьорим і дужим козаком. Сивина — це ще армійський «набуток». Служив у ракетних військах, зокрема в частині, дислокованій у Чорному лісі поблизу Івано–Франківська. Прикарпаття стало рідним: одружившись, оселився в Тисмениці. Уже в зрілому віці на околиці цього древнього міста кушнірів, неподалік замку народного артиста України Богдана Сташківа, збудував власний ошатний особняк, на подвір’ї якого знайшлося місце й для пасіки.

«Тоді, — зізнається, — думав поставити в саду вуликів зо п’ять на згадку про тата — та й годі. Проте ввійшов у смак і зупинився аж на сімдесяти бджолосім’ях. Міркую так, що подальше розширення може перетворити задоволення на рабську працю, до якої треба буде ще й залучати принаймні одного найманого помічника. Возити пасіку найбільш медоносними територіями краю мені допомагає 23–річний син Олександр. Якось так сталося, що він, фахівець у галузі міжнародних відносин, — єдиний iз вісімнадцяти внуків мого батька, хто охоче порається біля бджіл. Йому це насправді подобається».

Навчитися вправно качати мед для мудрого пасічника — лише початок шляху до пізнання таїнств бджолярства, зокрема відомих здавна цілющих можливостей апітерапії. Хто про них знає, той і тепер, попри шалений рекламний натиск виробників синтетичних лікувальних засобів, віддає перевагу природним лікам, навіть таким, на перший погляд, незвичним, як настоянка з мертвих бджіл. «Влітку, коли багато роботи, бджола живе близько місяця, — пояснює пан Леонід. — У неї стираються крила, вона падає на землю і зазвичай стає здобиччю мурах, котрі сповзаються на запах залишків нектару. Взимку в стані спокою бджоли живуть до 8 місяців. Але не всі. Частина з них, більш спрацьованих, падає на дно вулика. Навесні ми збираємо цей так званий підмор, сушимо його і робимо спиртові чи водні витяжки. Наукові дослідження підтвердили виняткові цілющі властивості цих диволіків, зумовлені речовинами, що містяться у хітиновому покрові бджіл. Якщо подивитися на цих комах через окуляр мікроскопа, то можна побачити своєрідний хутряний «кожушок». Витяжки з хітину гальмують процеси старіння людського організму, незамінні при лікуванні аденоми передміхурової залози, імпотенції, кровоносної системи та судин. А ось настоянка воскової молі — перші ліки від сухот. Незаангажовані представники офіційної медицини радять пацієнтам із хронічними легеневими недугами навідатися до пасічників, і це часто рятує життя навіть важко хворим людям».

Дива з келиха, перевірені на собі

Про бджіл та продукти їхньої життєдіяльності Леонід Коломієць знає майже все. Мед із його пасіки під спільною для західноукраїнських виробників органічної продукції торговою маркою «Смак Українських Карпат» навіть експортується до Швейцарії — країни з надзвичайно високими вимогами до якості харчів. Проте найпомітніших успіхів він, мабуть, досягнув у відродженні слави питних медів. Його бальзам «Імператор» незалежні експерти відкритого конкурсу медоварів України відзначили золотою медаллю.

Медовуху — добре знаний ще з часів київських князів напій — незаслужено забули у ХХ столітті, коли з почесних місць на святкових столах її витіснили «казьонка» та «бурячиха». Спершу виробництво оковитої було державною монополією, тепер — горілчаних баронів. І лише недавно завдяки передусім Гільдії медоварів України пасічники почали повертатися до питних традицій розсудливих предків, хоча, за чинним законодавством, продавати хмільні медові напої можна лише на фестивалях та ярмарках. Щоправда, й тут не обходиться без ложки дьогтю. «На жаль, дехто з нечистих на руку виробників розколочує мед зі спиртом у різних пропорціях і називає це пійло медовухою, — обурюється пан Леонід. — Правдива медовуха, зброджена природнім способом упродовж тривалого часу (зазвичай протягом року й більше) із додаванням соків чорниці, малини, ожини, брусниці тощо, — це наш споконвічний український продукт. Переконався сам: того, хто його скуштував, уже не спокусиш ні горілкою, ні віскі та коньяками, ні порошковими винами. Келих такого напою міцністю 9—12 градусів забезпечує гарний настрій та безумовний оздоровчий вплив на організм людини».

«Питні меди насправді творять дива зцілення, — підтверджує чоловікові висновки дружина Людмила. — Перевірила на собі. До того часу, поки ми не навчилися виготовляти медовуху і помірно вживати її, як правило, на завершення трудового дня, мій нічний столик був завалений горою пігулок. Шкідливі умови попередньої роботи призвели до серйозного збільшення печінки, бляшок на серці та забитих камінчиками жовчних проток. Курс, так би мовити, медовухотерапії спричинив вражаюче позитивні зміни. Мій лікуючий терапевт не могла повірити в те, що сталося. Кажу, що це питні меди допомогли. «Невже алкоголь такий цілющий?» — зіронізувала вона. «Це не алкоголь у сучасному розумінні, — уточнила я, — а мед, зброджений із додаванням ягідних соків та лікарських трав. І це уточнення лікарка сприйняла належно, зважаючи на непояснимий для неї оздоровчий ефект».

Обоє моїх співрозмовників неодноразово зауважували, що медовуха — не просто смачний і корисний напій, а й неодмінний атрибут прадавніх традицій. «Раніше на шлюбному дійстві нареченим підносили корець чи чашу з медом, аби їхнє спільне життя було солодким, а прийшов москаль і з «гранчаком» горілки в руці почав кричати «Горько!». Відтоді, за дурним прикладом старшого брата, і наші весільні гості репетують так само. Абсурд та й годі, — дивується пан Леонід. — А чи знаєте, чому перший шлюбний місяць віддавна називається медовим? Я багатьох людей запитував, і майже ніхто не може відповісти. Поясню: ще коли одружувалися київські князі, то неодмінно хотіли, аби першою дитиною у них народився хлопчик — намісник і продовжувач роду. Тому молодятам упродовж місяця давали пити медовуху, і майже завжди княжі бажання збувалися. Отака–то сила медових напоїв. До речі, нині я завершую розробку бальзаму «Княжий», який планую невдовзі виготовляти за власною оригінальною рецептурою».