Прокляття труби

Мільярди на опалення Всесвіту

У цілому, як засвідчила Н. Ємченко, вченим, промисловцям, бізнесменам є до чого докласти рук: в Україні витрачається на виробництво одиниці товару вдвічі більше енергії, ніж у сусідніх країнах Заходу. Таке марнотратство коштує господарчому комплексу країни щороку 11,4 млрд. євро. Для порівняння: приблизно таку ж суму наша країна перерахувала минулого року Росії за спожитий газ. Фактично, кажуть фахівці, оплачуємо море «зайвої» енергії, що викидається з димом через заводські труби та зрештою йде на обігрів космічного простору. Плюс — посилення парникового ефекту в земній атмосфері, чим також навряд чи варто пишатися.

Факти тривожні та достатньо відомі. Проте, за твердженням авторів Ukrainian Energy Index–2013, ситуація з енергозбереженням у країні за останні роки в цілому міняється слабо. Відповідно, «рокіровки» регіонів у розстановці по позиціях щорічного рейтингу (який оприлюднюється СКМ уже втретє) мало впливають на загальну картину.

Проте цікаво було дізнатися, що цьогоріч парад ощадливих очолюють Закарпатська та Чернігівська області з показником у 64 відсотки (за 100% узято рівень Євросоюзу). А закривають список аутсайдери Луганщина (45), Черкащина (44) та Рівненщина (39).

Індустріальна Донеччина посідає місце у чималій групі «середнячків» зі своїми 63 відсотками. Але, враховуючи питому вагу регіону в обсягах загальноукраїнського промислового виробництва, донеччанам варто відчути тривогу з того приводу, що до Європи «всеукраїнській кочегарці» ще ой як далеко.

А тому, а тому, що ми «пілоти»

Про нюанси економії енергії на регіональному рівні пощастило дізнатися в іншому місті. Тими ж днями в Донецьку відбувся «круглий стіл» фахівців, на якому підбивали підсумки чергового етапу виконання відповідної регіональної програми енергозбереження. Між іншим, проект частково фінансує міністерство охорони навколишнього середовища Німеччини, бо тамтешні чиновники вважають, що кількість викидів в атмосферу українських підприємств прямо впливає на сьогоднішню ситуацію, а також на завтрашній клімат їхньої власної країни.

Наскільки ж глибоко проблема зачепила представників донецької влади, до яких незлiченні заводські димарі рідного краю розташовуються набагато ближче? На згадуваній зустрічі вони досить бадьоро звітували про досягнуті успіхи. Зокрема, начальник управління з питань ефективного використання енергоресурсів Донецької облдержадміністрації Юлія Чікунова розповіла, як на трьох «пілотних» підприємствах, Слов’янському заводі високовольтних ізоляторів, краматорській «Енергомашспецсталі» та Часовоярському вогнетривкому комбінаті, проводилося енергетичне обстеження з метою вийти на показники міжнародного стандарту ISO50001. В результаті виявлено, що перелічені виробництва можуть скоротити своє енергоспоживання на 5 відсотків, а також зменшити забруднювання навколишнього середовища. Коштував такий висновок, треба розуміти, чимало: за свідченням ще однієї учасниці «круглого столу», незалежного експерта Валентини Алдошиної, вартість комплексної енергоекспертизи підприємства стартує від півмільйона гривень.

Не зовсім зрозуміло також, як рекомендації зi скорочення викидів вуглекислого газу (головного винуватця парникового ефекту), отримані в ході експериментального аудиту машинобудівних підприємств, вдасться «притулити» до донецьких металургії та вуглепрому. Адже останні саме і є не лише споживачами левової частки енергоресурсів, а й головними забруднювачами донецького неба.

Прокат на експорт та кіловати на вітер

Останнім часом металургійні підприємства Донбасу активно переводять свої доменні печі на пиловугільне паливо. Сприяє тому відома ситуація з ціною на російський природний газ. Правда, в даному разі йдеться не так про економію енергії, як про збереження грошей. Щодо енергетичних витрат, констатували учасники зустрічі, то більшість «гарячих» підприємств регіону залишається на архаїчному рівні, подекуди ще «горять мартенівські печі», про які співали пiсню майже сторіччя тому. А на світовому ринку металургійні гіганти Донбасу утримуються лише завдяки низькій заробітній платні та мізерним витратам на охорону навколишнього середовища.

Не ліпші перспективи в енергетики, другої за значенням галузі Донбасу. «Середній вік блоків ТЕС складає 50 років, 84% з них перевищили свій ресурс, — iдеться в довідці експертів Міжнародного центру перспективних досліджень. — Технології, що використовуються, технічно та морально застаріли. Все це обумовлює щорічне суттєве зростання використання палива».

Кіловати губляться також у розподільчих електричних мережах, бо третина повітряних ліній експлуатується понад 40 років, а половину трансформаторних підстанцій давно треба здати на брухт.

Проблема не в грошах, а в їх відсутності

Чому ж донецькі промисловці не поспішають із вирішенням застарілих проблем? Як пояснила на «круглому столі» В. Алдошина, навіть у передових західних країнах на енергетичний аудит наважуються далеко не всі підприємства. Бо це означає, що незалежні експерти тиждень за тижнем, місяць за місяцем обстежуватимуть виробничі цехи, кожен електромотор, агрегат, очисну споруду, аби зрештою визначити, де має місце перевитрата електрики, скільки вторинного тепла можна утилізувати з користю, які відходи виробництва пустити в діло. Робота неспішна, висококваліфікована і, відповідно, дуже недешева. Ну а згодом починається етап реального оновлення виробництва, що виливається власникові в iще грубіші гроші.

Та з кожним роком усе більше фірм наважується на процедуру. Спонукає не лише жорстка конкурентна боротьба, а й пільги від держави — наприклад, звільнення від оподаткування прибутків, витрачених на енергозбереження. Остання схема, за думкою експертів, могла б ефективно працювати в Україні. Адже більшість наших підприємств не здатні назбирати грошей на енергоаудит, бо працюють за старими неефективними технологіями, а модернізуватися, доки не змінять ставлення до економії енергії, їм несила — і далі по замкненому колу.

Як мокре горить

Згідно з рейтингом Ukrainian Energy Index–2013, другим після промисловості споживачем зайвих мегакалорій є вітчизняний житлокомунгосп — там щороку роз­тринькується енергії «на опалення Всесвіту» приблизно на 4 млрд. доларів. Балачки про необхідність модернізувати теплове господарство країни точаться в коридорах влади не перший рік. Лише останніми днями з’явилася інформація про наміри Кабміну виділити на цю проблему 28 мільярдів гривень. Але до перших помітних результатів, на думку міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово–комунального господарства Геннадія Темника, доведеться чекати кілька років.

У розпал міждержавних суперечок навколо вартості російського газу Прем’єр Микола Азаров повідомляв про старт програми із заміщення імпортного енергоносія на вітчизняне вугілля, зокрема, водо–вугільну емульсію. Як доводять фахівці, це дійсно фантастична суміш, яка демонструє якості, близькі до природної нафти, хоч складається з тонко розмеленого антрациту, хімічних стабілізаторів та... звичайної води. Перевід міських котелень та теплових станцій середньої потужності на цей вид палива коштуватиме відносно небагато, може бути здійснено у стислі строки.

На Донбасі, де щільність населення найвища в країні, а вугілля знаходиться буквально під ногами, «водовугільна» революція в комунальній сфері здатна дати потужний ефект. Тим більше що відповідні наукові розробки здійснювалися поруч, — фахівцями Донецького технічного університету. Але це — в теорії. На практиці ж, як пригадала Ю. Чикунова, в обласній держадміністрації якось відбулася ознайомча нарада за участі ентузіастів водо–вугільного палива, от, власне, й увесь прогрес. Такі «незручні» деталі ніяк не лягають на кольорові діаграми чергових презентаційних рейтингів. А, чесно кажучи, шкода.