Олігархічна тяжба по–українськи

Масштабне протистояння між українськими мільярдерами по­троху розгоралося протягом року і майже сягнуло свого апогею. Усе почалося з того, що у березні зять екс–Президента Кучми, мільярдер і меценат Віктор Пінчук подав до Високого суду справедливості у Лондоні позов, у якому заявив, що мільярдери Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов завинили йому 143 млн. доларів за акції потужного вітчизняного підприємства «Криворізький залізорудний комбінат» (КЗРК). Пан Пінчук стверджує, що він заплатив своїм землякам–олігархам з Дніпропетровщини готівкою, але панове Коломойський та Боголюбов залишили акції КЗРК собі, а потім узагалі продали їх найбагатшому українському мільярдеру Рінату Ахметову.

Відповідачі, які є співвласниками групи «Приватбанк» та компанії «Укрнафта», кілька місяців ніяк не реагували на позов і лише на початку осені вирішили захищатися у британському суді кожен окремо. При цьому обидва в унісон стверджують, що у Пінчука немає жодних доказів існування якоїсь угоди між ними щодо продажу йому акцій КЗРК. Тексти заперечення Коломойського і Боголюбова на позов Пінчука вже потрапили до рук британської та вітчизняної преси. Тож варто зазначити, що в них є чимало цікавих нюансів щодо темного походження капіталів вітчизняних нуворишів у період президентства Леоніда Кучми. Звісно, багато чого було відомо й раніше, але нині ця інформація надана суду, тому є офіційною. Пропонуємо читачам ознайомитися з корупційною та інтимною складовою українського бізнесу часів первинного накопичення капіталу.

Купили мені «цяцьку», та не віддали

Зауважимо, що українські олігархи своєю судовою тяжбою у Лондоні фактично пішли шляхом російських мільярдерів. Адже рік тому британська Феміда розсудила олігархів Романа Абрамовича та Бориса Березовського у так званому «процесі століття». Тоді останній програв процес і збанкрутував, після чого залишив цей світ.

Чим судове протистояння завершиться для їхніх українських колег, спрогнозувати важко. Але вже зараз емоції обох сторін зашкалюють, тим більше, що, окрім судової, розпочато і потужну інформаційну війну (Коломойський та Пінчук володіють потужними медіа–холдингами), в якій вони готові йти до кінця.

Отже, сам судовий спір точиться навколо найбільшого в Україні підприємства з видобутку залізної руди підземним способом (понад 6 млн. тонн залізорудної сировини на рік, що становить 40% вітчизняного ринку). Але не рудою єдиною стурбовані олігархи — на кону не лише чималі гроші та активи, а й ділова репутація.

По суті справи: до 2004 року комбінат входив до складу державного підприємства «Укррудпром», але після приватизації у 2004 році з «легкої руки» Президента Кучми його продали компанії «Солайм», яка входить до так званої групи «Приват» Коломойського та Боголюбова. Нині КЗРК уже належить кіпрській компанії Starmill Limited, якою на партнерських правах керують Ігор Коломойський та Рінат Ахметов.

Віктор Пінчук у своєму позові (окремі витримки з якого наводить iнтернет–видання «Українська правда») ствер­джує, що дев’ять років тому Коломойський та Боголюбов нібито купили комбінат у держави не для себе, а саме в його інтересах. Мовляв, після придбання вони мали передати КЗРК йому у власність, бо такими були їхні усні домовленості в Ялті, свідками чому були інші багатії — Рінат Ахметов та брати Суркіси.

Позивач стверджує, що згодом, коли попросив віддати комбінат, йому запропонували певну схему: з подачі відповідачів він придбав за 143 млн. доларів невідому компанію на Британських Віргінських островах (яка нібито володіла усіма акціями комбінату). Але згодом компанія виявилася підставною конторою. Після низки непорозумінь між сторонами 50% акцій КЗРК Коломойський і Боголюбов у 2007 році продали Ахметову.

Тож Віктор Пінчук уклінно просить Високий суд справедливості винести рішення на його користь: повернути йому акції КЗРК або їх грошову вартість за нинішньою оцінкою, втрачену вигоду за останні сім років, збитки, відсотки, витрати тощо. Розмір компенсації, яку вимагає зять Кучми, приблизно у десять разів перевищує суму, яку він нібито віддав за акції (143 млн. доларів). За словами джерел в оточенні Пінчука, він розраховує у випадку перемоги на виплати від 800 млн. до 2,5 млрд. «баксів»!

Владний тесть і підприємливий зять

Відповідачі Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов письмово заперечують усі тези Віктора Пінчука. При цьому торкаються не лише ділової сторони питання, а й політичної. Мовляв, позивач «гріб під себе» завдяки тому, що одружився з донькою Президента Кучми Оленою Франчук і став його зятем. Мовляв, ніхто передавати акції Пінчуку ніколи не збирався, а домовлялися вони із самого початку лише з Рінатом Леонідовичем. І крапка.

У своєму запереченні, витримки з якого наводить iнтернет–сайт «Оглядач», Коломойський закидає Пінчуку схильність до корупційних схем ведення бізнесу і зауважує, зокрема, таке: «Рішення позивача ініціювати цей спір спирається не на право по угоді, а на переконання у тому, що він як зять Кучми мав право в обмін на підписання Президентом указу про приватизацію «Укррудпрому» вимагати придбання частки КЗРК відповідачами та передачі йому».

Коломойський стверджує, що таким чином Пінчук на правах президентського зятя діяв постійно. «Позивач неодноразово використовував свої зв’язки з Президентом Кучмою і відповідний вплив на державні активи України як форму влади задля досягнення власних фінансових і комерційних цілей», — йдеться у запереченнях співвласника групи «Приват».

Пан Коломойський також нагадує, як саме консорціум Пінчука у 2004 році придбав за смішні гроші «Криворіжсталь», яку після зміни влади українські суди повернули державі, а згодом компанію придбала «Міттал Стіл» за ціну в шість разів вищу — 4,8 млрд. доларів. За його словами, чимало бізнесменів не ризикували заперечувати Пінчуку, доки його тесть мав владу, а він сам — неабиякий вплив.

Боголюбов у своєму запереченні додає, що у 2002 році на вимогу Пінчука був організований таємний переказ коштів в особливий корупційний фонд для фінансування витрат на вибори Кучми (той тоді марив третім президентським терміном, адже зять нібито переконував його, що закон можна обійти). За словами пана Геннадія, мільйонери мали здавати у такий спецфонд щомісяця по 5 млн. доларів, щоб задобрити «тата» і стимулювати його до продажу 50% акцій «Укрнафти», які належали державі. Коломойському і Боголюбову тоді належало 40% цієї компанії, тож вони закидають Пінчуку підкуп Кучми з метою отримати контроль над «Укрнафтою».

Але пан Боголюбов вважає, що Пінчук залишив ці гроші собі, ймовірно, навіть приховав ці мільйони від тестя. «З квітня 2003 року по вересень 2004 року відповідачі перерахували загалом 100 млн. доларів на адресу компаній, які належали відповідачу (Пінчуку. — Ред.), або перебували під його контролем, для наступного переказу до спеціального фонду, — стверджує у своєму запереченні на позов Геннадій Боголюбов. — У жовтні 2004 року з’ясувалося, що 100 млн. доларів до спеціального фонду Кучми так і не потрапили».

Ігор Коломойський, завершуючи свої письмові свiдчення суду, стверджує, що у Пінчука «немає шансів довести свою правоту, оскільки, згідно з українським законодавством, він втратив час для подачі позову. Цивільний кодекс України, на який посилається олігарх, зазначає, що «звернення до суду має потрапити впродовж трьох років відтоді, як особа дізналася про порушення її прав та інтересів».

Зрозуміло, що Феміда у Лондоні скаже своє слово у цій скандальній справі. Але незрозуміло, чому досі мовчать правоохоронні органи України? Адже офіційних заяв обох сторін достатньо, щоб відкрити кримінальне провадження чи то за шахрайство, чи то за вимагання, шантаж тощо.