«Нарешті я став легальним жителем своєї держави»

Свою зустріч зi столичною пресою режисер Лордан Зафрановiч розпочав зi спогадів про попередній візит до Києва. «Було це більше тридцяти років тому, — пригадав метр. — Я тоді брав участь у Днях югославського кіно. На залізничному вокзалі нас зустрічали дівчата у національному вбранні, але сам Київ був похмурим, сірим... Зараз я бачу різнобарвне місто».

Протягом цих трьох iз половиною десятиліть значні зміни сталися не лише в Києві, а й у житті самого Лордана Зафрановiча. Один iз найвідоміших режисерів Югославії на початку 90–х змушений був емігрувати до Чехії («Тоді в моїй країні смерть чатувала за кожним рогом», — говорить Зафрановiч).

«Ми всі пам’ятаємо особливості радянського прокату, — каже генеральний директор «Молодості» Андрій Халпахчі. — Гострих тем тоді прокатники з відомих причин уникали, але «Окупація у 26 епізодах» якимось дивом таки потрапила у наші кінотеатри. Звідти вирізали єврейську тему, голу натуру, інші принципові речі, але навіть у такому вихолощеному вигляді вона справила на мене незабутнє враження».

На «Молодості» представили повну версію картини, якою її автор намагався убезпечити світ від чергової катастрофи. «Ми дуже переживали, що війна 40–х років може повторитися через півстоліття, — коментує задум «Окупації...» режисер. — І я був дуже розчарований, що наші перестороги не спрацювали — у 90–х зло повторилося за тим самим сценарієм. У своїй картині ми намагалися показати в першу чергу зло, яке чинив наш народ, а вже потім — зло по відношенню до нашого народу».

Історія трьох приятелів — хорвата, італійця та єврея, — що у відповідальний історичний момент зайняли різні позиції, знята за документальними фактами і побудована на контрастах. Як запевняє автор, він не вважає себе хронікером, швидше, автором, який відчуває світ навколо. Історія «Окупації...» наштовхує на думку, що це відчуття відгукнулося у серцях мільйонів. У 1978–му картина здетонувала потужний скандал на Каннському кінофестивалі, на фестивалі в Каїрі фільм намагалися скоротити вдвічі, а в Хорватії «Окупація...» протягом багатьох років була забороненою.

Незважаючи на таку складну долю цієї стрічки, її автор і далі наполягає на тому, що кінематографісти повинні дуже відповідально ставитися до своєї місії. «Коли ти знімаєш кіно, важливо пам’ятати, що в кінотеатрі є вхід і є каса, — говорить пан Лордан. — Професіонал повинен показати на полотні щось прекрасне, щоб глядач після перегляду міг сказати: «Я отримав значно більше, ніж ті гроші, що заплатив за квиток».

На «Молодості» також презентували документальну стрічку «Окупація, епізод 27» режисера Паво Марінковіча, присвячену творчості самого Лордана Зафрановiча. Стрічку знімали у Дубровнику, Загребі, Празі. В активі легендарного режисера, який почав знімати кіно з шістнадцяти років, понад сто картин. Зараз працює над чорною комедією «Карузо». І дуже тішиться з того, що його серіал про Тіто мав величезний успіх у Хорватії. («Нарешті я став легальним жителем своєї держави»). Нещодавню ретроспективу пана Лоранда у Празі відкривали його семирічні близнюки (старшому сину режисера — майже сорок). Є велика ймовірність того, що наступного року Зафрановiч очолить журі кінофестивалю «Молодість». Принаймні Андрій Халпахчі на це дуже розраховує.