Спецслужба... під підозрою

16.10.2013
Спецслужба... під підозрою

Суд у справі дніпропетровських терористів наближається до завершення. (УНІАН.)

За прогнозами, до кінця нинішнього року в Індустріальному районному суді Дніпропетровська мають проголосити вирок у гучній справі терористів. Нагадаємо: на лаві підсудних — Віктор Сукачов, Віталій Федоряк, Лев Просвірнін і Дмитро Рева. Дотепер четверо. Хоча чимало сказано й написано про те, що мали б відповідати перед законом тільки двоє — Сукачов і Федоряк. Особливо активними є громадські протести проти кримінального переслідування Дмитра Реви, на захист якого вже виступили хто тільки міг — від керівника Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, який в одному з судових засідань узяв участь особисто, до сина Президента. Але колегія суддів залишається невблаганною.

Повісити всіх собак на опозицію не вдалося

Сам Дмитро Рева працює на одному з підприємств на лівому березі Дніпра в обласному центрі, а на правий навідався саме в проміжку між 11–ю і 13–ю годинами 27 квітня 2012 року, коли й сталися вибухи, що сколихнули Україну.

«Напевно, коли оперативна група проводила моє затримання, слідство знало про факт моєї спільної діяльності з Сукачовим у складі групи з кількох політтехнологів у рамках PR–кампанії опозиційного депутата М. Соколова, — пише Дмитро Рева. — У контексті протистояння «влада — опозиція» навесні 2012 р. зваба піднести дніпропетровські вибухи як проект опозиції з дискредитації української влади була великою. Принаймні у вечір мого затримання, будучи доставленим до відомої у вузьких колах будівлі на вулиці Червоній, мені протягом кількох годин iз положення напівшпагат iз піднятими руками довелося відповідати суворому сивочолому «чекісту» на запитання «Яку винагороду пообіцяв мені пан Соколов за здійснення операції «Пекельне пекло». Мої докази про принципову відмінність політичного консультування від політичної діяльності були для нього непереконливими, слідчий сердився і обіцяв за валяння дурня продемонструвати, наскільки крихке людське тіло, а як бонус за зізнання обіцяв каву і цигарку. Пізніше, після з’ясування того, що наша спільна робота з Сукачовим завершилася ще в 2011 році, а він сам співробітничав не тільки з опозиційними силами, слідство від цiєї версії відмовилося, що ніяк не позначилося на моєму становищі».

Те, що від версії «влада — опозиція» слідство справді відмовилося, підтверджує й по­станова про притягнення як звинувачуваного, датована 8 червня 2012 року. Тут мотиви підводять уже інші: «Навесні 2011 року громадяни України Сукачов В. В. і Федоряк В. В., будучи незадоволеними існуючим в Україні суспільно–політичним устроєм і незгодними з прийнятим органами державної влади рішенням про проведення в Україні у червні 2012 року чемпіонату Європи з футболу, вступили в попередню змову з групою осіб, маючи умисел на здійснення терори­стичних актів — вибухів iз метою порушення суспільної безпеки, залякування населення і впливу на прийняття рішень і здійснення дій органами державної влади...».

А от Реві інкримінують те, що він спостерігав за обстановкою в місцях закладення Сукачовим і Федоряком вибухових пристроїв, а також реакцією правоохоронних органів і громадськості на здійснені вибухи. Однак очевидним є те, що Дмитро жодного з цих вибухів на власні очі не бачив. На захист молодої людини виступив і колектив ПАТ «Дніпровагон­рембуд», де Рева працює.

Сказано четверо — значить четверо!

Ще один «доказ» провини Дмитра вже давно обріс ореолом скандальності. Йдеться про телефонний дзвінок, зроблений iз мобільного Реви Сукачову 31 травня 2012 року, коли в Дмитровій оселі проводили обшук. Тепер уже ні для кого не є таємницею, що телефонував саме співробітник СБУ з мобільного підсудного.

А тепер і Віктор Сукачов став заявляти, що свідчити проти себе його змусили, оскільки сподівався, що це сприятиме звільненню невинних осіб — Дмитра Реви і Льва Просвірніна, звинувачених у посiбництві терористам. На клопотання ж головного підсудного допитати в судовому засіданні ще зо два десятки людей, які принаймні могли б похитнути версію щодо причетності до теракту саме цієї четвірки, колегія суддів відповіла категоричною відмовою.

Тим дивніше, що рідного брата Сукачова, який у день пам’ятних вибухів підвозив його до центру Дніпропетровська на своєму авто, слід­ство чомусь притягувати до відповідальності й навіть у чомусь підозрювати не визнало за необхідне. При цьому до оперативної розробки у гучній справі потрапили загалом 13 осіб. Але, зрештою, до кримінальної відповідальності притягнули чотирьох. Захист Дмитра Реви переконаний, що саме про таку кількість підозрюваних осіб по гарячих слідах було повідомлено Генпрокурора Віктора Пшонку. Отож діяли за принципом «слово — не горобець». Тобто, якщо спершу заявили про чотирьох, то так і має бути. Бо будь–які корективи щодо кількості підозрюваних у Генпрокуратурі, м’яко кажучи, не зрозуміють. Але це палиця з двома кінцями... Бо тепер, подейкують у Дніпропетровську, гучний судовий процес насамперед і затягують тому, що важко довести причетність до вибухів тих же Реви і Просвірніна.

До того ж підозрювати вищезгаданого брата Сукачова є значно більше підстав не лише тому, що він підвозив Віктора саме 27 квітня 2012 року. Адже ця рідна людина «терориста №1» є не лише дипломованим хіміком, а й працювала за фахом у місті Орджонікідзе Дніпропетровської області. Таку саму освіту має й батько Сукачова. Отож справді виходить, що в сім’ї не без політолога. Саме такий фах має Віктор, який у царині політології для свого досить молодого віку досяг доволі помітних успіхів — і особами, що замахнулися на штурм політичних висот, був затребуваний як консультант, і брав активну участь як фахівець у дніпропетровських прес–конференціях та «круглих столах». А коли сталися пам’ятні вибухи 27 квітня 2013 року, щодо того, хто б їх міг організувати, ЗМІ з–поміж інших «провидців» охоче цитували й Сукачова. Справді, виходить, що в сім’ї не без політолога...

«Коктейль Молотова» як аргумент?

«Співробітники СБУ прямим текстом говорили мені, що мого брата Дмитра Реву випустять одразу по закінченні слід­ства, що всім очевидна його невинуватість. Але він уже рік і чотири місяці перебуває за ґратами й досі є заручником системи, — публічно заявила адвокат i рідна сестра Дмитра Оксана Томчук, яка веде несамовиту боротьбу за визволення свого брата. «Очевидно, причина невиконання спецслужбами угоди з Сукачовим щодо Реви і Просвірніна в тому, що за чотирьох підсудних замість двох вони отримали вдвічі більше зірочок, посад, нагород і премій — це просто верх беззаконня і цинізму», — переконана жінка.

Саме Оксана Томчук озвучила й ще одну скандальну інформацію — те, що слідчі СБУ ще в листопаді 2011 року мали можливість викрити терористів. Тоді під стінами Центрального універмагу в Дніпропетровську стався перший вибух у бетонній урні для сміття, внаслідок якого загинув 27–річний чоловік. Допитаний у судовому засіданні реалізатор повідомив, що він тоді продав мобільний телефон зі стартовим пакетом підсудному Федоряку, і детально описав його особу.

«У матеріалах справи немає жодного документа, який би підтверджував щонайменші спроби слідчих знайти підозрюваного у терактах. Не склали фоторобот, зображення з камер спостереження не поширювали для розшуку цієї особи», — наголошує адвокат Дмитра Реви Віталій Погосян.

Тим часом у Дніпропетровську стали відбуватися інциденти, які пов’язують саме з гучним судовим процесом. Спершу було пошкоджено автівку Оксани Томчук. Звісно, зловмисників ніхто шукати не збирається. Пізніше пiдпалили двері квартири, де зареєстровано громадську організацію ГРАД. Невідомі кинули пляшку з запалювальною сумішшю. На щастя, сусіди швидко зорієнтувалися і загасили пожежу.

Координатор ГРАДу Андрій Денисенко цей інцидент пов’язує зі своєю послідовною боротьбою за звільнення Дмитра Реви. «Головна справа, якою я займаюся останній рік, — допомога у звільненні Дмитра Реви, безпідставно обвинуваченого у посiбництві «дніпропетровським терористам» та рік і чотири місяці незаконно утримуваного за ґратами. Чим можу — досвідом, зв’язками, працею — підтримую Оксану Томчук, Ларису Реву, рідних Дмитра в їхній справедливій боротьбі з си­стемою», — заявляє пан Андрій.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>