Переступивши поріг квартири Віри Спірякіної з Дунаївців, мимоволі потрапляєш у справжнісіньке пір'яче царство. Картини з нього розливаються багатющою гамою кольорів, створюючи неповторні образи й сюжети з нашої історії і повсякдення. Віра Спірякіна — єдина в Україні, яка працює з цим унікальним матеріалом. У дитинстві мріяла малювати кольоровими олівцями та фарбами, однак важкі повоєнні роки сільської дівчинки спонукали до приземленішої форми реалізації вроджених здібностей і творчої уяви. Згодом почерпнула знань і навичок у Московському народному університеті мистецтв.
Отож відрадою для майстрині стало «вбра-ння» пернатих, яких природа наділила багатющою гамою відтінків. Крім того, пташине перо, на відміну від фарб, не вицвітає на сонці, назавжди зберігаючи первозданний вигляд. Щоправда, робота ця виснажлива і тривала, вимагає ледь не ювелірної філігранності. Скажімо, над портретом Тараса Шевченка майстриня чаклувала чотири місяці, а ось на картини «Село моє, як серце на долоні» чи «Їхав козак на війноньку» пішло майже півроку.
Усього ж у її доробку понад 300 полотен. Чимало з них зберігається в колекціях поціновувачів прекрасного Німеччини, Польщі, Росії, Білорусі, Ізраїлю і навіть Гаїті. Багато своїх витворів дунаївчанка роздарувала, одну картину, на подільську тематику, радо прийняв «майор Вихор» — Березняк. А славної пам'яті Слава Стецько, відвідавши років десять тому місто й оглянувши доробок Віри Спірякіної, захоплено вигукнула: «Скільки об'їздила світу, а такого дива я не бачила». На згадку про зустріч тоді майстриня подарувала дорогій гості свою улюблену «Журавку».
Пані Віра також залюбки чаклує над шматочком дерева чи кореня, листям, квітами, травами, принесеними з лісу. І тоді з допомогою різця або скальпеля народжується чергове диво — змія, миша, пташка. Та це у перерві між пір'їною творчістю, що полонила і захопила її до кінця. «Та що ви хочете, — посміхається пані Віра, — в моєму ж прізвищі є слово пір'я...»