Батьківщина-13
Це було тиждень тому. Я йшла по Брюсселю, і було там так задушливо, що здавалося, наче десь поруч є море, до тієї погоди цьому місту дуже личило б море — так хотілося негазованої води. З-за рогу вилетів скажений BMW чи якийсь інший розкішний шайтан, я тільки встигла побачити, як весело перелякався араб за кермом, пручи в несподівану лобову атаку на 48 кг мого неастрального тіла. Думка, швидкість якої — я переконалася тоді — і справді перевищує швидкість світла, встрелила у мене двома блискавичними новинами: мене уб'є мусульманин; мене поховають у Брюсселі, бо хто ж морочитиметься з перевезенням тіла в Київ за такої спеки. Перспектива бути закопаною назавжди тут, десь на околиці чужого черепично-дзвіничного міста, різко вдарила знайомим, нестерпним жахом самоти.