Афери розкривають...

11.10.2013
Афери розкривають...

Жан Новосельцев, Артем Шевченко, Олександр Бондарчук. (каналів «1+1», ТВі, НТН.)

Уже не один рік вітчизняне телебачення — переважно розважальне. Хоча в ефірі українських каналів усе ж таки можна знайти кілька програм журналістських розслідувань. Втім, часто правоохоронна система воліє не помічати злочинів, особливо тих, що пов’язані з фінансовими аферами, земельними питаннями й економічною сферою, які розплутують журналісти.
Щоб показати проблеми, з якими стикаються проекти журналістських розслідувань, ми попросили їх ведучих відповісти на кілька запитань.
1. За яким принципом обираєте теми для програми? Звідки їх берете?
2. З якими труднощами журналісти проекту стикаються, коли проводять розслідування? Чи не бояться фізичної розправи? Яким чином канал захищає своїх працівників?
3. На вашу думку, чому на вітчизняному ТБ мало журналістських розслідувань, що стосуються центральної влади?
4. Чи є приблизна статистика сюжетів, антигерої яких були за законом покарані? Яким чином можна домагатися дієвої реакції правоохоронних органів на показані журналістські розслідування?

«Майже два місяці мене охороняла «Альфа»

Жан Новосельцев, ведучий проекту «Гроші» («1+1»):

1.По–перше, «Гроші» — це команда людей з цікавим, екстремальним досвідом, контактів вистачає в усіх сферах, відповідно, й інформаторів. По–друге, ЗМІ в Україні для багатьох — єдиний шанс домогтися справедливості. Тож бажаючих донести правду, здати кулуарну інформацію більш ніж достатньо. Нам пишуть в соцмережах, передають через знайомих, відсилають поштою або просто розказують, коли впізнають на вулиці. Як правило, кожен з авторів сюжетів має по кілька ексклюзивних тем у розробці; деякі з розслідувань знімають етапами по півроку. Те, що журналісту вдалося пролізти у лігво умовного ворога — приміром, влаштуватися на роботу до кредитної спілки або ж увійти в довіру до наркозалежних, — не гарантує отримання миттєвого, сенсаційного результату. Перш ніж робітники псевдобанку приймуть тебе за свого, має пройти час; у перший робочий день вам навряд чи викладуть шахрайські схеми. А у випадку з наркозалежними викрити в перший день «баригу» точно не вдасться. Тож, якщо намагаємось змінити хід речей, змусити владу працювати і при цьому здивувати глядача, готуємо ексклюзивні матеріали.

Звичайно, ми реагуємо на резонансні справи, навіть якщо не самі їх розкопали. Коли пролунали постріли у «Каравані», наш журналіст швидко намагався працевлаштуватися туди охоронцем; коли Україна обговорювала елітне авто Тягнибока, ми почали шукати його VIP–будинок. Тобто у випадку з популярними темами намагаємось не просто повторити чиюсь інформацію, а знайти щось нове — знов–таки ексклюзивне.

2. Скільки тем — стільки й труднощів. Починаючи з того, що техніка відмовляє під час оперативної зйомки, закінчуючи тим, що корупціонери–чиновники, щойно отримують запит від нас, беруть відпустку на 45 днів. Насправді ці речі лише стимулюють розвиватися: ми давно навчились шукати втікачів на відпочинку, діставати з–під землі таємні документи. Шкідливі негаразди виробництва компенсує вдячність звичайних людей.

Напевне, кожен журналіст, який хоч раз занурився у серйозну тему, відчував небезпеку. Уявіть, ви граєте роль підприємця і чекаєте, хто прийде вимагати у вас хабара. Нещодавно наш журналіст таким чином домовлявся за роботу нібито власної мобільної кав’ярні. В апогеї сюжету наш колега сидить у кафе з майором міліції, який випив пляшку горілки і тримає руку на табельній зброї, дає йому гроші і за мить ошелешує словами: «Вас знімала прихована камера». Того разу пощастило: корупціонер журналіста лише усипав прокляттями. Але трапляються й серйозні проблеми. Рік тому мого колегу Дмитра Волкова вистежили і на шляху додому розбили йому голову. Перед цим «попросили» не знімати більше земельний конфлікт у Вишгороді. Дякуючи Всевишньо­му, Дмитро одужав. Канал після інциденту оголосив нагороду в мільйон гривень тому, хто допоможе знайти нападників. Правоохоронці досі нікого не піймали.

Незадоволених нашою програмою уже можна нарахувати, мабуть, не одну тисячу, здебільшого це політики і бізнесмени. Беручись за підготовку того чи іншого сюжету, від самого початку розумієш, на що йдеш, iз чим «граєшся». Звісно, підтримка каналу, відчуття того, що тебе прикривають, — важливий фактор. Найбільше роботи в цьому випадку припадає на юрвідділ — вони, його працівники, відбили, напевне, тисячі атак ображених і суддів–корупціонерів, які намагаються змусити нас спростовувати інформацію. Саме канал колись звернувся до СБУ надати мені охорону. І хоч автора погроз правоохоронці не знайшли, я майже два місяці жив iз бійцями «Альфи».

3. Я думаю, критичних матеріалів про центральну владу вистачає, щоб скласти повне, об’єктивне враження про наших лідерів. Хіба хтось не чув про Межигір’я? Хіба є в Україні люди, які не знають про шикарний автопарк у парламенті? Звичайно, ще вистачає необнародуваних корупційних схем, але коли журналісти дізнаються про них, то не замовчують навіть під тиском.

4. На моїй пам’яті немало прикладів дієвості нашої програми: розформування кількох райвідділів міліції; позбавлення ліцензій реабілітаційних центрів, які щодня збували зілля наркозалежним на кілька мільйонів; арешт міжнародних сутенерів, яких викрили «Гроші». Після викривальних сюжетів чиновники і правоохоронці нерідко злітають iз посад, однак біда в іншому. Часто вони спливають на держпосаді в іншому місці, та ще й вищій. Система, кажуть, своїх не здає. Втім, ми народились у цей час у цій країні саме для того, аби поламати застарілі приказки. В епоху інтернету корупціонерам приховати щось від народу стає важче з кожним днем, а звичайним людям усе легше достукатись до журналістів.

«Чинити беззаконня складніше, якщо ним цікавляться журналісти»

Артем Шевченко, автор та ведучий програми журналістських розслідувань «Знак оклику» (ТВі):

1. Теми шукаємо скрізь, де можна знайти цікаву інформацію. Джерела найрізноманітніші: листи поштою (звичайною та електронною), дописи у соціальних мережах, дзвінки, звернення, витоки від правоохоронців, політиків та колег–журналістів. Принципи відбору конкретної теми для зйомки сюжету базуються на поняттях ексклюзивності, резонансності, цікавості для якомога ширшої аудиторії, драматичності та телевізійної візуалізації. Останнє передбачає реальну можливість показати історію у картинках.

2. Головні труднощі журналістів проекту розслідувань пов’язані з їхнім вмінням та реальною можливістю знайти і добути потрібну інформацію: документ, доказ, аудіо– чи відеофайл. Фізична розправа, на щастя, далеко не на першому місці серед реальних загроз. Найчастіше доводиться стикатися із хамством та рукоприкладством охоронців різного рівня, які перешкоджають законній журналістській діяльності. У таких випадках канал захищає працівників шляхом оприлюднення інформації про подібні інциденти та зверненнями до правоохоронних органів.

3. Вважаю, що розслідувань, які стосуються центральної влади, немало. Але все одно їх недостатньо. Корупційні оборудки центральної влади важче викривати, бо вони мають більш розгалужену систему приховування головних винуватців та вигодонабувачів.

4. Найгучніше розслідування «Знака оклику» — це фільм «Лук’янівка. Тюрма №1», який вийшов у квітні минулого року. Він спричинив найбільший резонанс і цілу низку кримінальних розслідувань прокуратурою умов утримання в’язнів у СІЗО. Тоді нам реально вдалося вплинути на ситуацію, адже бюджет виділив додаткове фінансування установі. Окрім цього, значний резонанс мала серія сюжетів на тему закупівлі «Чорноморнафтогазом» бурових веж у фірми–прокладки із підставними зіц–директорами з Латвії.

А взагалі «Знак оклику» зараз — чи не єдина телевізійна програма, яка може показувати розслідування, що викривають корупціонерів у найвищих ешелонах влади.

Вважаю, що головне завдання журналіста — проводити якісні розслідування, цікаво і правдиво інформувати про його результати і саме таким чином впливати на суспільну думку. Переконаний, що журналісти — не прокурори і не судді, щоб чинити правосуддя. Але певний інформаційний тиск у певних випадках дає позитивні результати: складніше чинити відверте беззаконня, коли ним цікавляться журналісти.

«Канал захищає юридично»

Олександр Бондарчук, ведучий програми «Свідок» (НТН):

1. Розробка тем для програми «Свідок» змішана. Звісно, у нас, як і у будь–якій інформаційній редакції, є планові «летючки», де команда обговорює різні теми нашої «вузької навколокримінальної» спеціалізації. Але це теми, які можуть піти в ефір у будь–який день, не прив’язані до дати. І знімати їх можна будь–коли. Ну а кістяк програми в основному складають сюжети «з коліс». Інформація до творчої групи може потрапляти будь–яким чином: з iнтернету, люди телефонують на редакційний номер, пишуть на сайт каналу, надсилають листи поштою. Великий відсоток інформації надходить від прес–офіцерів центрів зв’язків iз громадськістю. Плюс — у кожного кореспондента за роки роботи є свій «список контактів», які тісно співпрацюють зі ЗМІ з кримінальної тематики, — це правоохоронці (здебільшого оперативники, які виїжджають на місце злочину), юристи, правозахисники, адвокати.

Нагадаю, сумнозвісну аферу «Еліти Центру» викрила програма «Свідок». Наш кореспондент Сергій Кацан (зараз обіймає посаду редактора регіонального відділу) перший дізнався про втрачені мільйони вкладників і зняв сюжет–розслідування. Буквально наступного дня ця тема вже гриміла на всю Україну, правоохоронці порушили кримінальні справи й отримали ордери на арешт підозрюваних...

2. Будь–яке журналістське розслідування — це завжди великі труднощі. Тим більше на кримінальну тематику. Найчастіше наші знімальні групи намагаються не пускати на об’єкти (наприклад, незаконне будівництво), в офіси. Бувають випадки, коли кидаються на оператора, закривають камеру руками, погрожують розбити техніку, ну і звісно — фізично розправитися з кореспондентами. Але це, здебільшого, просто емоції під час зйомок. Оскільки за дев’ять років існування програми «Свідок» жодного нашого співробітника не побили. Максимум — це погрози і образи на форумі офіційного сайту.

Канал не має можливості до кожного приставити охоронця. Тому на виїздах група (а це журналіст, оператор і водій) у разі небезпеки покладатиметься тільки на себе. Втім, маємо відмінний юридичний захист. На програму дуже часто подають у суд. І суми бажаного морального відшкодування іноді сягають мільйонних позначок. Але за всі роки наш юридичний відділ не програв (тьфу–тьфу–тьфу) жодного позову.

3. Журналістських розслідувань, що стосувалися б центральної влади, у всі роки Незалежності було небагато. За винятком, напевне, періоду «Помаранчевої революції», коли один із каналів з «чесними новинами» набув великої популярності саме через такі розслідування. Хоча, якщо проаналізувати, то великий відсоток поданої тоді інформації був неперевірений, або й зовсім не відповідав дійсності. Але народу було байдуже — головне «влада погана»...

Телебачення — потужний регулятор і фактично основна рушійна сила у формуванні громадської думки. Тому, як на мене, є негласна домовленість між власниками ТБ–медіа та владою. Ми не чіпаємо вас, а ви нас...

4. На жаль, у нашій редакції немає у штаті посади статиста. Тому навіть приблизно не можу сказати, скільки антигероїв наших матеріалів було покарано. Але впевнений: якщо це звичайний злочинець, то його обов’язково покарають... Якщо це чиновник, високопосадовець, політик чи суддя — є сумніви. Ми дуже часто показуємо матеріали, де фігурують ці категорії людей (затримані переважно за хабарі чи перевищення службових повноважень), втім, чи отримують вони зрештою своє покарання у вигляді позбавлення волі — невідомо. Але є винятки, як–то «колядник» суддя Зварич чи політик Юлія Тимошенко.

За законом, якщо журналісти самі викрили дії осіб, які порушили Кримінальний кодекс України, і надали відеодокази цих протиправних дій міліції, слідчі можуть порушувати карну справу. В активі програми «Свідок» не один такий випадок: зокрема, незаконний намив піску на Дніпрі, незаконна дробота залів з гральними автоматами та казино, псевдопарковка. Чи всі ці справи правоохоронці довели до завершення? Питання риторичне.

 

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>