Сир у посередницькiй «мишоловцi»

А скажи, за що купив?

У листопаді минулого року харківська ініціативна група «Досить красти!» оприлюднила інформацію про зловживання при проведенні закупівлі цукру для дитячого харчування двома бюджетними організаціями: харківським КП «Комбінат дитячого харчування» та відділом освіти Чугуївської міської ради. Дані були взяті з відкритого джерела — «Вісника державних закупівель». Проте на завищені ціни чомусь ніхто уваги не звернув. Тому активні харків’яни надіслали звернення до правоохоронців. Провадження триває вже понад вісім місяців. А громадське об’єднання нарешті отримало копії угод з тендеру.

«Реакція вже знайома для нас: заднім числом, після отримання інформзапиту, посадовцями була зроблена додаткова угода, в якій ціна зменшена з 9,65 до 7,30 грн., — пише Олександр Сулима на нещодавно створеному сайті «Досить красти!». — Але головне для нас — не 8 225 врятованих від розкрадання гривень, а той факт, що після нашого звернення до правоохоронних органів щодо неправомірних дій відділу освіти подальші тендери цієї установи iз закупівлі цукру відбувалися за набагато адекватнішою ціною — по 6,40 грн. проти старої ціни в 9,35 грн.!!! От вам і відповідь на заперечення, які я раніше чув: «Та шо ето даст, оні откупятся от ментов і будут красть дальше!». Не стали красти далі...»

Ініціативну групу в Харкові було створено після проведення там тренінгів, «викладачами» яких стали експерти сумського Бюро аналізу політики. Адже, розпочавши ще 2008 року моніторинг даного сектору, вони зрозуміли: можна домагатися результатів. І для поширення здобутого досвіду почали проводити навчання в інших областях, а в підсумку — економити кошти платників податків. «А копійка до копійки — крадуть мільйони», — каже Іван Бортнік, керівник проекту Бюро аналізу політики «Експертне співтовариство Північно–Східної України проти корупції у державних закупівлях». До речі, на Сумщині, відзначає він, останнім часом ситуація із закупівлями продуктів освітніми закладами значно покращилася. Бо після розголосу виявлених порушень зміни все ж відбулися.

Ще один позитив: причетні до питання структури «навчилися» відповідати на запити громадської організації. Чого поки не спостерігають дослідники у Харківській, Полтавській, Чернігівській та Донецькій областях, на які розповсюдився проект. «Скажімо, у верес­ні Бюро отримало цікаві листи з Донецької області, — розповідає Іван Бортнік. — На запит до Маріупольської загальноосвітньої школи–інтернату щодо надання копій документів про проведені закупівлі нам відповіли, що така собі фірма ТОВ «Енерготорг», яка займається постачанням продуктів школі, не дає згоди на передачу даних «якійсь там громадській організації». Є і копія листа «Енергозбуту», де надання такої інформації вважають порушенням законодавства у сфері персональних даних, конфіденційної інформації та комерційної таємниці».

Тобто вартість закуплених для школярів продуктів — комерційна таємниця? «На Сумщині спочатку були схожі ситуації. Зокрема, так само нам відповідала одна з райдержадміністрацій, — каже Іван, — але після того, як ми звернулися до прокуратури й керівники отримали адміністративне стягнення через суд, жодних затримок із відповідями з цієї структури ми не маємо».

Тепер на Сумщині значно порідшали випадки, коли м’ясо яловиче купують для дітей по 62–65 гривень за кілограм, свинину — за 57–60 гривень, масло вершкове — за 72 гривні... В інших областях за це ще варто поборотися.

Їж, дитино, поки здорова...

Якість продуктів харчування у дитячих закладах перевіряв на Сумщині Центр досліджень регіональної політики. Він вивчає державні закупівлі у сфері освіти у рамках проекту «Всеукраїнська ініціатива за чесні державні закупівлі в галузі освіти», що фінансується Європейським Союзом. І виявилося, тут теж чимало перепон. Так, до вибірки даних досліджень потрапили шість відділів освіти. Два з них — Сумський і Роменський — інформації про якість продукції не надали зовсім», — розповідає експерт проекту Ірина Стегній. З відділу освіти Сумської райдержадміністрації повідомили: «...Документи, що свідчать про якість м’яса свіжого та замороженого які були закуплені відповідно до договору, укладеного між відділом освіти та ФОП Коваленко С. М., не можуть бути надані на вашу електронну адресу, оскільки посвідчення якості надавалися в навчальні заклади при кожній поставці продукції і на сьогоднішній день не збереглися».

Відповідь управління освіти Роменської райдержадміністрації схожа: «...сертифікати не збереглися, тому що вони мають обмежену дію і немає необхідності їх подальшого зберігання. Довідок з СЕС про якість продукції не надавалося, оскільки не було потреби в проведенні дослідження якості продукції».

І це — при резонансних випадках, що досить регулярно, виникають у зв’язку з неякісним харчуванням дітей.

«Підтвердженням якості продуктів найчастіше виступала декларація виробника зі штампом про відповідність ветеринарно–санітарним вимогам. На другому місці — експертний висновок державного органу ветмедицини. І тільки одного разу було надано висновок санітарно–епідеміологічної експертизи», — розповідає Ірина.

Викликає сумніви й та часом непроста дорога, яку продукти харчування проходять від виробника до столу школярів. Особливо у випадках, коли йдеться про продукти, які швидко псуються: м’ясні та молочні. Адже напряму продукція закуповується далеко не завжди — як мінімум, є один посередник. Такий мінімум, власне, можна вважати й виправданим: ймовірно, доцільніше мати угоду з підприємцем, який здійснюватиме закупку й транспортування продуктів, ніж тримати для цього людину в штаті школи. Проте виникають запитання, коли такий підприємець у ланцюжку не один. Так, наприклад, для закладів освіти Охтирського району м’ясо курей для шкіл було закуплене відповідно до договору, укладеного між відділом освіти та посередником ФОП Канівець І. А. Нормально. Але купив він це м’ясо у ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна». А це ТОВ придбало курятину у іншого ТОВ — «Комплекс Агро марс» філія «Гаврилівський птахівничий комплекс».

Схоже, закуповували молочну продукцію для школярів Краснопільського району. Так «Глобинський маслозавод» продав сир сичужний ФОПу Хандюк А.А. Але відділ освіти придбав цю продукцію вже у ФОПа Азими А.В.

Чи не втрачається на цьому шляху свіжість продукції? І чи є сенс ФОПам — фізичним особам–підприємцям — передавати цю продукцію з рук у руки просто так? Певно ж, ні! На цьо­му шляху втрати неминучі. «Наявність кількох посередників між виробником та кінцевим одержувачем продукції порушує принцип, затверджений Директивою 2004/18/ЄС про те, що державні кошти мають витрачатися з максимальною ефективністю та оптимальною економією», — каже Ірина Стегній. Проте це не єдиний європейський принцип, який ми порушуємо.

Європі — звіт, собі — старинка

Ми по–своєму дозволяємо собі трактувати закон про доступ до публічної інформації, створюємо складності для всіляких процедур, а ще — наро­джуємо закони, до яких системно не готові.

Так, із 1 січня 2013 року, коли набули чинності відповідні зміни до закону про державні закупівлі, в Україні повинні були почати діяти електронні аукціони. Справа хороша: при цьому термін відкритих торгів скорочувався б фактично вдвічі. До того ж, система електронних закупівель дозволяє всім бажаючим самостійно через iнтернет моніторити що, де і за скільки купують чиновники.

Утім, початок роботи електронних торгів перенесли на невизначений термін. Що й виправдано, бо українські установи здебільшого до них не готові. Адже запровадження системи електронних аукціонів потребує не лише прийняття відповідної регулюючої документації. Потрібно забезпечити технічні можливості та безпеку. А про які можливості можна говорити, якщо, за даними моніторингу Центру політичних студій та аналітики, понад 50% обласних і районних адміністрацій не мають електронних ключів, які дозволили б їм брати участь у таких аукціонах! Експерти зауважують: ключі мали б діяти ще з 2006 року.

В управліннях та відділах освіти Сумської області та школах обласного центру здебільшого не знають про електронні аукціони, не використовують електронні цифрові підписи. «Чимало чиновників, які безпосередньо працюють із державними закупівлями, навіть не розуміють, про що йдеться», — каже Ірина Стегній. Тобто освітня галузь технічно не готова до впровадження системи електронного аукціону.

Утім, якщо цю проблему усунути, постане глобальніша: «В Україні немає єдиного визначення предметів закупівлі, немає чіткого переліку, які саме товари та послуги можуть проходити через систему електронного аукціону. А для автоматизації аукціонів просто необхідно привести якомога більше даних до єдиного знаменника. Крім цього, відсутній регламент проведення закупівель у електронному режимі, відсутні вимоги до електронного майданчика, захисту інформації та правил доступу до його можливостей», — кажуть експерти.

Не забуваймо і про той «невеличкий» нюанс, що у глибинці часто немає покриття мережею інтернет із достатньою швидкістю... А от закон — є!

Проект «Всеукраїнська іні­ціатива за чесні державні закупівлі в галузі освіти» саме й покликаний відслідкувати, яким вимогам реально відповідають ті чи інші параметри життєдіяльності освітніх закладів. Втішатися дуже рано. А от вчитися — не пізно ніколи.