Лаконічність — ознака таланту

Щось дивне коїться в Нобелівському комітеті: уже двічі з чотирьох разів на цьому тижні оголошення лауреатів затримували й переносили. А вчорашній прес–реліз був і зовсім лаконічним: «Нобелівською премією з літератури нагороджено Еліс Мунро — майстра сучасного короткого оповідання». Жодного традиційного для повідомлень про лауреата опису творчого шляху лауреатки чи її ключових досягнень. Уся інформація про письменницю обмежена короткою біографічною довідкою: народилася 10 липня 1931 року в місцевості Вінгхем канадської провінції Онтаріо, в сім’ї вчительки та фермера. Журналістську освіту здобувала в Університеті Північного Онтаріо. Після заміжжя 1951 року полишила навчання і переїхала з чоловіком до міста Вікторія, що у провінції Британська Колумбія. Там подружжя відкрило книжковий магазин.

Мунро почала писати оповідання ще в підлітковому віці, але її перша збірка «Танець щасливих тіней» побачила світ лише 1968 року. У наступні роки збірки оповідань виходили вже регулярно. Одна з них, під назвою «Ненависть, дружба, заручини, кохання, шлюб» (2001), лягла в основу сценарію фільму «Далеко від неї» незалежного американського режисера Сари Поулі. Остання на даний час збірка письменниці «Дороге життя» побачила світ минулого року.

Оповідання Мунро характеризуються чіткістю викладення сюжету та психологічним реалізмом. Деякі критики називають її канадським Чеховим. Події в її новелах найчастіше розгортаються у маленьких провінційних містечках, де боротьба за виживання призводить до моральних конфліктів на тлі інколи дуже дивних і несподіваних стосунків між мешканцями. Еліс Мунро й сама мешкає в одному з таких містечок — Клінтоні, неподалік від місця, де пройшло її дитинство.

Рішення Нобелівського комітету стало водночас несподіваним і прогнозованим. Хоча канадську письменницю і не назвеш всесвітньо відомою, вона входила в десятку найімовірніших претендентів на премію. Хоча трьома лідерами, згідно з прогнозами двох провідних букмекерських контор Unibet та Ladbrokes, були японець Харукі Муракамі, білоруска Світлана Алексієвич та американка Джойс Керол Оутс. Мунро посідала четверту позицію. І зрештою стала 13–ю жінкою в історії, що отримала Нобелівську премію з літератури.

Муракамі лідирував у таких рейтингах кілька останніх тижнів поспіль. А напередодні оголошення лауреата на друге місце стрімко вийшла письменниця та журналістка Алексієвич (яка, до речі, народилася в Івано–Франківську). Шведська газета «Дагенс ньюхетер» написала, що така різка зміна в рейтингах може вказувати на дійсного лауреата. Бо витік інформації з наближених до комітету кіл інколи траплявся. Так, 2011 року за день до оголошення стрімко зросли рейтинги шведа Томаса Транстроемера. І поет дійсно став лауреатом.

Загалом цього року на Нобелівську премію з літератури претендували 195 письменників і поетів, 48 із них — уперше. Інші, як–от сирійський поет Адоніс, значаться у списку претендентів роками чи навіть десятиліттями.