Господар безлюдного острова

Сторічний ювiлей iз дня народження легендарного спортсмена Івана Сотникова незабаром відзначатимуть у Херсоні. З цієї нагоди ім’я першого олімпійця СРСР пропонують присвоїти новому Олімпійському центру з водних видів спорту. Цей комплекс, що зовні нагадує чайку в польоті, буде побудовано саме в тих місцях, де мешкав останні 28 років свого життя славетний спортсмен. На безлюдний острів у дніпровських плавнях Іван Сотников переселився з міської квартири у шістдесятирічному віці.

Робінзон iз пропискою

Скромне житло дивака–відлюдника тривалий час із задоволенням відвідували журналісти та іноземні гості. Розповіді про своє життя Іван Сотников обмінював на цукор, печиво та цукерки. А ось дістатися до його безлюдного острова було справою непростою: тільки човном по річці Конка, а це більше години шляху. Зате на місці їх зустрічав могутній бородатий дід на тлі скромного будиночка–куреня — справжня екзотика!

Як розповідав Іван Сотников, він вирішив обміняти свою однокімнатну квартиру, розташовану на 10–му поверсі будинку з вічно непрацюючим ліфтом на приватний будинок на одному з незаселених островів у плавнях. Так, у будинковій книзі з’явилася нова офіційна адреса його постійного місця проживання: «Острів за Дніпром, річка Конка, Комсомольський район».

Уже за кілька років такого відлюдного життя в обірваному рибалцi було важко впізнати колишнього легендарного спортсмена, учасника XV Олімпійських ігор та одного з найсильніших у світі веслярів–стаєрів на прізвисько Іван Сила.

Дивний факт, але навіть в армії херсонський Іван Сила не служив через проблеми зi здоров’ям. Діагноз лікарів звучав суворо: «вада серця». З цією хворобою він пройшов усю Другу світову. З фронту повернувся тільки у 1946 році, вже після закінчення війни з Японією. Вдома солдата очікувала нова біда: його будинок розбомбили, а родина голодувала. Учорашній фронтовик змайстрував водну вантажо–пасажирську «фуру» і зайнявся перевізництвом. Через Дніпро доставляв iз Цюрупинська до Херсона господинь iз фруктами, овочами, рибою. Завантажував свій величезний човен по самі борти, тонн по 5–6 брав, та ще й ганяв його зі швидкістю моторки туди–сюди до десяти разів на день. Дивно, але за кiлька років такого життя від вади серця не залишилося й сліду! Лікарі тільки руками розводили: «Значить, у вашому випадку фізичні навантаження корисні для здоров’я!».

Безграмотний мужик, сівши в байдарку, випередив професіоналів

Івану Сотникову було вже під сорок років, коли йому несподівано посміхнулася доля: кремезного сільського мужика запримітив тренер радянської збірної з веслування на байдарках. Той відразу зметикував, що перед ним — справжній самородок! Достатньо просто дати йому деякі технічні навички та посадити за весла в спортивну байдарку. Іван Сотников виправдав надії свого тренера: вже дуже скоро його рекорди справили фурор у світі спорту. Адже безграмотний сільський мужик, раптом сівши у байдарку, випередив усіх професіоналів!

У 1952 році Іван Сотников переміг на першості СРСР на десятикілометровій дистанції і швидко потрапив до складу збірної країни, що відправилася на XV Олімпійські ігри до Фінляндії. Там Сотников посів 7–ме місце і увійшов у призову десятку.

Також саме йому належить новаторський винахід — у 60–х роках минулого століття він запропонував нову, вдосконалену, форму весла для веслярів, яка використовується професіоналами у великому спорті й досі.

Будучи вже відомим спортсменом, у 42 роки Сотников був змушений піти вчитися у вечірню школу. Навчання давалося нелегко, тож, промучившись кілька років, він покинув школу.

А в 1956 році на чемпіонаті СРСР у спортсмена просто на дистанції — за 300 метрів до фіналу — розійшлися шви після видалення апендикса. Іван, зціпивши зуби, закінчив заїзд, але після того пішов із спорту. Влаштувався на роботу в морському порту і щасливо жив iз родиною, де виховувалося троє дітей. А от у віці за шістдесят чоловіка біс поплутав. Сивий красень закохався... в 25–річну сусідку! І хоча любовна історія тривала недовго — надто велика різниця у віці, та до родини спортсмен уже не повернувся. На той час він отримав у Херсоні однокімнатну квартиру на десятому поверсі. Посидівши в ній якийсь час один–однісінький, він продав своє житло та оселився на безлюдному острові. Рідня думала, поживе старий на природі рік–другий та й повернеться в місто. Але вийшло так, що він прожив там цілих 28 років! І лише в останні чотири роки свого життя він повернувся на «велику землю» та оселився в дочки.

Після смерті Івана Сили його будинок–мазанка на безлюдному острові у плавнях на річці Конка продовжує «жити» своїм самотнім життям. Іноді влітку там зупиняються закохані парочки та шукачі пригод. Було б добре перетворити це місце в музей просто неба, інакше пам’ять про Івана Силу дуже скоро кане в Лету...