Ласкаво просимо на «Титанік»

08.10.2013
Ласкаво просимо на «Титанік»

«Ласкаво просимо на «Титанік». Огляд починається з трапа корабля. (Юрія САПОЖНІКОВА.)

Їй було 19 років, йому — 49. Некруглу дату — дев’ятиріччя весілля — подружжя британців Філліпсів вирішило відзначити розкішно — мандрівкою на новомодному судні, яке завдяки гігантським розмірам називали «плаваючою Ейфелевою вежею». У перший же день плавання Кейт отримала від чоловіка подарунок — елегантний кулон на срібному ланцюжку. За багато десятиліть опісля Джеймс Камерон побачить цю прикрасу в приватного колекціонера і вирішить зробити її одним iз ключових сентиментальних епізодів у своїй грандіозній стрічці. Фільм цей, як ви розумієте, називається «Титанік». А прикрасу, щоправда, значно більшу й у формі серця, а не прямокутника, як в оригіналі, подарує нелюбий наречений героїні Кейт Уїнслет.
Кейт разом iз дитиною вдалося вскочити на рятувальну шлюпку і вціліти, її чоловік назавжди залишився в океані. А кулон, разом із сотнею дрібниць пасажирів «Титаніка», і тих, хто вижив, і загиблих, тепер мандрує світом. Виставка «Титанік. Корабель мрії» відкрилася в Києві.

«Це не експозиція артефактів із затонулого «Титаніка», наша виставка — сердечна, вона оповідає історії людей, які пливли на тому кораблі», — пояснює швед Клаус–Горан Веттерхольм. Цей чоловік, історик, є одним зі співвласників виставки, саме його колекція, яку збирав майже 40 років, лягла в її основу. Багатьох пасажирів, які врятувалися з кораблетрощі, пан Веттерхольм знає поіменно й особисто: ще у 1970—80–х він зустрічався з ними, має кілометри магнітних записів розмов і головне — подаровані речі, винесені з «Титаніка».

«Ось цей черевичок, — показує журналістам, — належав чотирирічній дівчинці на ім’я Ліз. У ці черевички вона була взута, коли маму та сестер ледь не силоміць заштовхали в рятувальний човен (мама вирішила, що не покине чоловіка, і вся сім’я, де було п’ятеро дітей, мусить загинути разом!). Ліз усе життя зберігала цей скарб у коробці. А коли помирала — передала онуці. Коли я зателефонував і попросив: «Чи не позичите ви черевичок для виставки», та жінка поставила лише одну умову: «Приїздіть по нього особисто». Отож я змушений був летіти зі Стокгольма в Сан–Франциско по цей експонат».

До речі, з 710 осіб, яким пощастило вціліти (а загалом на борту було 2224 людей), лише третина — чоловіки. Майже всі вони завдячують життям помічнику капітана Вільяму Мердоку, адже той керував евакуацією на шлюпки з правого боку судна і наказав садити всіх без розбору, а не тільки жінок i дітей. Таким чином не виникло штовханини, і більше людей змогли потрапити на рятувальні шлюпки з правого боку, ніж iз лівого, певен Клаус–Горан Веттерхольм. А ось і сам містер Мердок. На світлині. «Його роль насправді не була настільки негативною, як це зображено у фільмі Камерона», — переконує історик.

Особисті речі, світлини й зворушливі історії конкретних героїв тієї драми розташовані в просторі, який нагадує інтер’єр «Титаніка». Ось каюта першого класу — блиск, шик і краса. Ще б пак! Квиток сюди коштував за ціною річного винайму апартаментів у Швейцарії. Ресторанні стільці червоного дерева, дерев’яні панелі салонів, прикрашені різьбленням у стилі рококо, шовкові панелі обшивки, столове срібло... Це не ерзац, їх та інші предмети було взято з аналогічних «Титаніку» кораблів, збудованих тією ж компанією «Уайт Стар Лайн» на початку минулого століття, насамперед з «Олімпіка». Це були кораблі–близнюки, що підтверджують і світлини з «Титаніка».

Не треба думати, що першим класом подорожувала тільки знать. Був тут і великий комбінатор зі Швейцарії, який їхав iз підробним паспортом і в Сполучених Штатах хотів сховатися від правосуддя — що ж, сховався назавжди і від усіх. Був тут і безіменний шанувальник раритетів, який на першій же зупинці, ще в Британії, десь між Белфастом і Ліверпулем, поцупив iз ресторана тарілку з тавром «Титаніка» і передав товаришу. А вигадка молодого іспанського багатія Віктора Пеньяско і зовсім збила спантелику слідство. Мати Віктора боялася відпускати сина в міжконтинентальний рейс, тож син написав заздалегідь дюжину листів і відрядив лакея в Париж, аби той відправляв їх неньці щотижня, мовляв, пливемо добре, вітер східний, чайки кричать, море реве... Листи надходили бідній жінці й після того, як «Титанік» пішов на дно.

«Корабель мрії» будували міцно, на віки. До прикладу, його «брат» «Олімпік» став на вічний причал аж у 1955 році. На виставці є чи не єдиний неоригінальний предмет — копія водонепроникних дверей, які було вставновлено на «Титаніку». Його ж бо будували як «непотоплюване судно»! Таких дверей налічувалося сім. Але й вони не встояли під натиском айсберга.

Хоч Клаус–Горан Веттерхольм сам брав участь у чотирьох експедиціях на «Титанік», у його збірці є лише один предмет, піднятий iз затонулого лайнера, — шмат вугілля вагою 2,5 кг. У топливному відсіку «корабля мрії» досі зберігається понад дві тонни цього палива.

«Річ у тім, що після відкриття місцезнаходження «Титаніка» у 1984 році всіма правами на корабель володіє компанія RMS Titanic, Inc, — пояснює «УМ» Хенрік Стуфберген, член ради директорів компанії Musealia, власника виставки. — Придбати в неї артефакти неможливо».

Утім і без речей, піднятих iз понад двокілометрової глибини, виставка «звучить». У всіх сенсах слова. Врешті, якщо візьмете аудіогід, то почуєте голоси пасажирів, які вже через 60 років розповідають про те, як святково відправляли «Титанік» у першу й останню його путь. І побачите фото тих, хто звучав до останньої миті, — оркестрантів, які грали, щоб хоч трохи вгамувати паніку на кораблі. Ніхто з них не врятувався.

 

Виставка у НСК «Олімпійський» триватиме до 16 березня 2014 року. Вхід у будні дні — 130 грн., у вихідні — 150 грн. студентам, пенсіонерам, підліткам — 100 грн.

ДО РЕЧІ

Першовідкривач «Титаніка» працював у Чорному морі

«Титанік» було знайдено в 1985 році експедицією американських науковців на чолі з Робертом Баллардом. До того часу Баллард майже десятиліття пробував знайти «Титанік». Наразi 71–річний доктор Баллард не тільки професор океанології, а й колишній військовий чиновник ВМС США. «Він шукав американські атомні субмарини, мав таке завдання від керівництва ВМС і майже випадково наштовхнувся на «Титанік», — розповідає «УМ» Віктор Вахонєєв, завідувач відділом підводної археології Чорноморського центру підводних досліджень, який кілька років тому працював iз Робертом Баллардом над одним iз проектів у Чорному морі.

Пан Вахонєєв каже, що лише минулого року «Титанік» став об’єктом підводної культурної спадщини ЮНЕСКО. За нормами ЮНЕСКО, такий статус надають затонулому об’єкту через 100 років, за нормами України — через 44 роки.

Щодо «Титаніка», то на його дослідження було відправлено близько десятка експедицій, піднято з затонулого корабля понад 5500 об’єктів. Утім, як кажуть учені, чималу частку роботи за науковців «зробили» чорні археологи. Лише приблизно десятиліття тому легендарний корабель, котрий, на своє горе, затонув ще й у нейтральних водах, було взято під постійну охорону ВМС США.