«Палять» чорнозем

Якось по ТБ пройшла знакова інформація, що, за даними ООН і Світового банку, якість української землі катастрофічно знижується, але її ще можна врятувати. Це сприймається і як попередження, і як підказка. Якщо ЩЕ можна врятувати, то, може, треба прискорити впровадження ринку землі, щоб земля отримала приватного власника, який фахово розпорядиться нею? Інший внутрішній голос нагадує: чому ти забув, що приватні власники зруйнували кілька галузей промисловості України, на місці колишніх промислових гігантів побудували мережу гіпермаркетів, де народ творець і виробник виконує роль обслуги і прислуги в продажі імпортної продукції?! Але якщо підприємства можна побудувати нові, галузі відновити, то втрата якості землі незворотна: чорнозем — це не просто чорна земля, а живий організм, населений черв’яками, комахами, мікроорганізмами, які структурують ґрунт і переробляють поживні речовини у форми, які здатні засвоювати рослини. Основне джерело життя біологічних організмів ґрунтів — гумус, тобто перегній. Зниження якості чорноземів — проблема не нова. Ще в кінці 80–х років ХХ століття знайомий фаховий землевпорядник розповідав, що за останні (на той час) 50 років товщина гумусового шару чорноземів Полтавщини зменшилася майже вдвічі — з 70 см до 40 см.

Цьому сприяли два чинники: з одного боку — зменшення кількості перегною, який обов’язково вносився на посівні лани, і, відповідно, зменшення «населення» гумусового шару, з іншого — збільшення мінеральних добрив і хімічних засобів боротьби з хворобами та шкідниками, які знищують біологічні об’єкти і перетворюють ґрунти на пусту породу. За свідченням робітників цукрового заводу на Чернігівщині, без щорічного внесення мінеральних добрив у все більших обсягах цукрові буряки просто не ростуть; можна лише здогадуватись, як це впливає на якість цукру. Сотні років, протягом кільканадцяти поколінь, український народ жертовно боровся за землю, за волю, за кращу долю, і з цих позицій — за незалежну Українську державу. Якщо ж у цій державі капітали перебувають у руках неукраїнців, то це більше нагадує окрему окуповану територію. І нинішні окупанти поводяться не краще окупантів зовнішніх: у роки ІІ Світової війни німці ешелонами вивозили до фатерлянду український чорнозем. Нині «свої» нищать його на кореню. Подорожуючи шляхами України, можна бачити нескінченні лани технічних культур — сировини для біопалива — кукурудзи, соняшнику, рапсу тощо, які швидко виснажують родючі чорноземи. В еру, коли наростає світова продовольча криза, віддавати чорноземи всюдисущому вампіру, двигуну внутрішнього згорання, — чинити злочин! Тим латифундистам, що користуються великими посівними площами, цікаво одне — заробити швидкі гроші сьогодні, а завтра, як кажуть, — хоч трава не рости. Господарі чинять інакше, наприклад у господарстві «Агроекологія» (Шишацький район Полтавщини), яким керує Семен Свиридович Антонець, чверть століття не застосовують мінеральні добрива, понад 30 років — гербіциди. Але органічне землеробство не розвивають в Україні — у нас інша політика: руйнування сіл триває, знищення селян, овдовілу землю виставляють «на панель», де її вже чекають оптові покупці. Про готовність купити чи орендувати землю й обробляти її своїми робітниками та вивозити собі урожай заявили Китай та Індія. Далі буде?..

Українській землі потрібен не приватний власник, а дбайливий господар. А таким може бути лише український селянин, який любить землю, вміє її слухати і відчувати її потреби...

Такий план порятунку української землі пропонувався лише один раз — колишнім першим секретарем Полтавського обкому КПРС, останнім міністром екології СРСР, ученим агрономом Ф. Т. Моргуном, який пропонував свою кандидатуру на посаду Голови Ради Міністрів України тодішньому Голові Верховної Ради Л. М. Кравчуку: «...якщо тяжко селу — погано всім. Твердо переконаний, що уряд України виконає доручення Верховної Ради, успішно відродить село в найближчі п’ять років. Моє кредо в аграрній політиці — вести справу так, щоб селянин став справжнім господарем землі й продукції, яку виробляє. Селянин повинен мати право вільного вибору форм і видів трудової діяльності. Максимально сприятиму кожному, хто хоче стати фермером, орендарем, акціонером. Щодо колгоспів і радгоспів. Перше — не розганяти, а допомагати всім, хто міцно стоять на ногах і в кого охоче працюють селяни... Друге — не стримувати розпаду тих, яким це судилося, і всебічно допомагати фермеру, селянину — приватному власнику, створювати йому найсприятливіші умови... Ґрунти України — життя і сила наша. Вони, як і природа взагалі, за останні десятиліття піддалися небувалому натиску людей, на очах утрачають свою велику родючу силу. Для відновлення цих утрат розумники–технократи запропонували... нарощування внесення хімічних добрив, гербіцидів і пестицидів, якими отруюють поля, води і живі організми. За такого режиму катастрофічне погіршення українських чорноземів не за горами, справа за часом». Але Леонід Макарович чомусь навіть не запросив автора Комплексної програми трансформації потужної союзної республіки в потужну незалежну державу на бесіду. Може, були інші плани?! Щодо землі найкраще сказано в Святому Письмі: «І Йосип купив усю землю єгипетську для фараона, бо єгиптяни спродували кожен поле своє, посилився — бо був голод між ними. І стала земля фараоновою» // «А народ — він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її» // «А вони відказали: «Ти нас удержав при житті. Нехай же знайдемо милість в очах свого пана, — і станемо рабами фараонові». (Біблія. Книга Буття, 47.20, 21, 25). До біблійного одкровення можна додати лише, що за нинішніх умов фараоном виступає великий — вітчизняний і міжнародний — капітал. А єгиптяни, згадаймо, ставши рабами, розбіглися, розчинилися в арабському світі, зникли і зникла їхня мова, бо раби творити державу не можуть, вона їм не потрібна. Отже, реальна ціна української землі вимірюється життям Української нації.

Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ, інженер

Полтава