Якби «Джоконда» жила сьогодні...

Медичні секрети «Мони Лізи»

Одна з найстаріших клінік Дніпропетровська — друга міська лікарня, якою керує Сергій Вальчук, розташувалася в промисловому районі. Не дивно, що в народі її називають робітничою. Віднедавна цей лікувальний заклад привертає до себе увагу ще й незвичайним підходом у навчанні майбутніх ескулапів. У терапевтичному корпусі, який є клінічною базою кафедри пропедевтики внутрішньої медицини Дніпропетровської державної медичної академії, розгорнуто картинну галерею шедеврів світового образотворчого мистецтва. Проте її призначення — не тільки мистецьке...

— Наша галерея діагностичних симптомів і синдромів від видатних художників світу не тільки підвищує освітній рівень наших студентів, а й ерудиції в діагностичному процесі та професійній орієнтації, яка знадобиться у повсякденній лікарській діяльності, — пояснює завідуюча кафедри, доктор медичних наук, професор Тетяна Хомазюк. — Ми навчаємо майбутніх колег не просто споглядати художні твори та захоплюватися глибиною емоційних почуттів, а й помічати ознаки патології, аналізувати їх, формувати діагностичні гіпотези щодо хвороб персонажів, зображених художниками. Адже творили їх справжні генії, поза увагою яких не залишалася жодна деталь у відтворенні людських образів та страждань, у тому числі й пов’язаних зі здоров’ям. Тобто привчаємо студентів дивитися на картини професійним поглядом лікаря, тренувати спостережливість, клінічне мислення.

Для прикладу — відомий шедевр Леонардо да Вінчі «Мона Ліза». Понад п’ять століть загадковий образ та чарівна посмішка молодої жінки хвилюють не тільки шанувальників краси та мистецтвознавців, а й експертів медицини. Скажімо, італійський професор патологічної анатомії університету Палермо Віто Франко побачив у Мони Лізи ознаки гіперліпідемії. І якщо поглянути на картину лікарським поглядом, можна завважити в куточках очей героїні ксантелазми (підшкірні «зернятка» відкладень холестерину), а також «ліпомку», такий собі пухирець за контуром правої кисті. Вочевидь, у Мони Лізи була підвищена кількість «поганих» ліпідів у крові. Можливо, ідеться і про спадкову гіперхолестеринемію — тобто порушений обмін ліпідів, що, з погляду сучасної медицини, є суттєвою загрозою для судин. Дивлячись на такого персонажа (пацієнта), лікар уже повинен замислитися про враження серцево–судинної системи. Найголовніше ж — Мона Ліза як на свій вік (а їй на той час 29) виглядає особою з високим ризиком серцево–судинних захворювань та ускладнень.

— А ось таку ж, але менш відому загалу сучасну «Джоконду» ви показуєте ще й у вигляді, так би мовити, спотвореному...

— Я б сказала інакше. Це сучасне бачення «Джоконди» в стилі фігуративізму кисті відомого колумбійського художника Фернандо Ботеро, якого ще називають «поетом тіла» ХХ сторіччя. Чому ми показуємо Джоконду майбутнім лікарям саме в трансформації третього тисячоліття? Бо йдеться про пандемію XX століття — метаболічний синдром, головна ознака якого — надлишкова маса тіла та ожиріння. Від цієї хвороби у світі потерпають майже 1,5 мільярда людей. Тож трансформація Джоконди у талановитому виконанні Фернандо Ботеро — повчальна і викликає не посмішку, а смуток.

Змалювавши подагру, художник Джеймс сам наразився на «хворобу королів»

— Під час навчання використовуєте тільки портрети у виконанні знаних художників?

— Не тільки портрети. Наприклад, маємо жанрову сцену з картини Вільяма Хогарта «Шлюбний контракт», написану у XVIII столітті. Повчальною є сама сцена. У лівій частині картини — стомлені нічними розвагами байдужі до події молодята. Справа — двоє батьків та нотаріус, які укладають контракт. Найповажніший з них вельможа привертає увагу забинтованою правою ногою, яку для вгамування «нестерпного» болю поклав на спеціально змайстрований елегантний ослінчик із зручною подушечкою. Це ознака подагри, яка виникає при порушенні обміну сечової кислоти, один із проявів згаданого вже метаболічного синдрому. І хоч цей заможний вельможа гордовито вказує на своє генеалогічне дерево, насправді йому хизуватися нічим. Бо окружність його талії (за золотим поясом із соболями), вочевидь, понад 102 см, а це означає ожиріння і порушення різних видів обміну речовин, що є маркером атеросклерозу, ураження судин, недовготривалого життя на тлі ускладнень (інфарктів, інсультів тощо).

Подагра, що дослівно перекладається з латинської як «нога у капкані», відома медицині кілька тисяч років як хвороба «помилок обміну речовин». А художні її назви — «хвороба королів», «піратська хвороба», «панська хворь», «крапля отрути».

Ще в давнину на неї нездужало багато людей творчих, діяльних, які мають визначні здібності. Гален діагностував це захворювання, зокрема, в героїв Троянської війни царя Пріама та Ахілла, Беллерофона, Едіпа. Великими «подагриками» були Олександр Македонський, Іван Грозний, Борис Годунов, гетьман Мазепа. Північну війну називають війною трьох «подагриків» — Карла ХII, Петра I та Августа II Сильного. Не дивно, що подагра активно «фігурує» у творах образотворчого мистецтва. Зокрема, у лондонській Національній галереї експонується робота великого майстра карикатури Гілрея Джеймса, датована 1799 роком. Вона так і називається — «Подагра». І лише цією роботою митець не обмежився — їх у нього ціла серія, яка відображує класичну клінічну картину хвороби. А сам Джеймс знаменитий тим, що, перетворивши карикатуру на самостійний вид мистецтва, сам зіштовхнувся з цією недугою. Подагра стала для нього покаранням — у віці 49 років він почав сліпнути, зловживати алкоголем, не витримуючи нестерпних нападів хвороби...

До речі, у співавторстві з ректором Національної академії медичних наук, доктором медичних наук, професором Георгієм Дзяком, який є ідеологічним натхненником нашої галереї — ми видали книгу «Подагра: «капкан» метаболічних проблем», щедро проілюстровану творами славетних художників. На власному викладацькому досвіді пересвідчилася: студенти таку подачу навчального матеріалу сприймають краще за сухий матеріал звичайних посібників, бо пізнають основи діагностичного процесу та лікування через мистецтво.

Черчілль до останку був активним, тому з усієї «трійці» прожив найдовше

— А чи є у вас улюблений художник?

— Великі митці тому й великі, що кожен iз них неповторний. Погляньте на картину Сальвадора Далі «Палаючий жираф». Це хвилі емоцій та роздумів. Що тут зображено? Палаючий образ людини з червоними «прапорцями» для привернення уваги: голова, руки і напіввідкриті скриньки десь iз грудей, за ходом лівої кінцівки... Тобто, вогонь палає в грудях. Художник пропонує — висуньте скриньки, погляньте вглиб почуттів та проблем... З чим це асоціюється? Насамперед — з гострим коронарним синдромом (з болем за грудиною, розповсюдженням болю в спину, кінцівки, порушенням мозкового кровообігу), проблемами судин нижніх кінцівок, пов’язаних з атеросклерозом, атеротромбозом...

— Цікаво, а образи відомих історичних постатей, таких як Ленін, Сталін, Гітлер, також використовуєте в суто медичному аспекті?

— Навіть більше — це ще одна з родзинок нашого навчального процесу. Погляньте на світлини історичної Ялтинської конференції 1945 року, де зображена «Велика трійка» ХХ століття: Черчілль, Рузвельт та Сталін. Тема навчальних міркувань: «Хвороба і влада», артеріальна гіпертензія як «німий» вбивця №1 ХХ століття. Насамперед розмірковуємо, хто з цих політичних діячів піде з життя перший (за зовнішніми даними та факторами ризику серцево–судинних недуг, виходячи з наявної медичної інформації), а хто проживе найдовше. Придивіться пильніше — найслабшим виявляється Рузвельт (чоловік у поважному віці — 63 роки, як завжди, з цигаркою, незважаючи на високий артеріальний тиск), він піде із життя вже через кілька місяців.

Чому Черчілль протримався довше за Сталіна і Рузвельта? Сталін після Ялтинської конференції прожив ще майже 8 років. А Черчілль залишив цей світ, коли йому було вже за 90. І це — попри те, що з усіх трьох він здається найогряднішим, та ще й із кубинською сигарою... Але мало хто знає, що Черчілль написав понад 300 живописних полотен і заклав більше 200 цеглин у фундамент своєї оселі... А ще щодня писав 2 тисячі слів у своїй монументальній праці про Другу світову війну. Тобто Черчілль був активною людиною як фізично, так і духовно, що й дозволило йому пройти довгий життєвий шлях.

З іншого боку, всі троє пішли з життя через проблеми серцево–судинної системи. У кожного з учасників ялтинської конференції були проблеми з мозковим кровообігом та артеріальною гіпертензією, які на той час практично не коригували.