«У нас що не дитина, то — перлина»
Історія з турбазами, що, зрештою, мала щасливий, передусім для дітлахів, кінець, — лише штрих до портрета директора Івано–Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Нещодавно один із відомих прикарпатських науковців захоплено розповідав авторові цих рядків про неординарного чоловіка Михайла Косила. «На моєму довгому житейському шляху, — зізнався історик, — стрічалося чимало обдарованих людей, але й з–поміж них Михайло Юрійович — унікум. Диву даєшся, як він устигає зробити все до ладу не тільки на роботі, а й на громадських посадах — голови обласної спілки краєзнавців та обласної федерації спортивного туризму, члена Комітету з Державної премії України в галузі освіти. Він ініціював та домігся заснування двох вагомих обласних премій — педагогічної імені Івана Косика та краєзнавчої імені Володимира Полєка, редагує популярний краєзнавчий журнал, пише цікаві статті й книги. Можна було б заслужено почивати на лаврах, а він у поважному віці — можете уявити? — вступає до аспірантури. Мушу, пояснює, ще прислужитися науці позашкільного виховання».
Згодом вдалося дізнатися, що пан Михайло не тільки вберіг від «перепрофілювання» дитячі турбази, збудовані в радянські часи, а й реконструював та відкрив кілька нових. Очолюваний ним Центр туризму і краєзнавства віддавна перебуває на лідируючих позиціях у загальнонаціональному рейтингу. Підсумки минулого року засвідчили, що за відсотком охоплення дітей позашкільною освітою туристично–краєзнавчого спрямування іванофранківцям немає рівних в Україні, а гуртківців у них більше, ніж навіть у Києві, на Донеччині й Дніпропетровщині, де населення в кілька разів перевищує кількість мешканців Прикарпаття.
На моє запитання, чи не обплутало його чиновницьке «павутиння» за майже тридцять років керування Центром туризму й краєзнавства, пан Михайло з посмішкою відповів: «Я ніколи не вважав себе чиновником класичного зразка. У юнацькі роки мріяв стати військовим льотчиком і серйозно готувався здійснити цю мрію, проте Господь розпорядився моєю долею так, що став педагогом. І жодним чином про це не шкодую. До того ж упродовж тривалого перебування на посаді виробив для себе певні правила, що вберігають від рутини. Мені цікаво працювати з юними земляками. Вони в нас дуже талановиті: що не дитина, то — перлина. Звісно, таланту потрібні умови для розвитку, про що ми найперше й дбаємо, зокрема створили обласну програму «Наші діти». Завдяки їй охочі не тільки мають змогу реалізувати свої здібності в туризмі та краєзнавстві, а й через спеціальні програми місцевого телебачення заохочують до цієї справи своїх ровесників».
У гори — до глибокої старості
— Мандри, особливо високогірними стежками, — цікаві й корисні випробування для школярів, а краєзнавство, мабуть, інтелектуальний до них додаток?
— Ми практикуємо різні види туризму — оздоровчий, екскурсійний, дослідницько–пошуковий, тобто краєзнавчий, та спортивний. Походи у спортивному туризмі мають різні ступені складності. Приміром, похід першої категорії триває 10 днів. Діти не лише пішки долають маршрут протяжністю близько 130 кілометрів, а ще й змагаються при подоланні перешкод, підкоренні висот тощо. На завершення судді підбивають підсумки всіх етапів і нагороджують переможців. Це спортивна складова мандрівки, але в ній, крім фізичного гарту, неодмінно має бути захоплюючий краєзнавчий аспект. Ми так плануємо походи, аби, вирушаючи в дорогу, учасники ретельно вивчили історичні, природні, етнографічні та інші особливості регіону, яким пролягатиме маршрут.
Ще в нас культивують водний, лижний, велотуризм. Від старту до фінішу ведуть детальний літопис походу з елементами краєзнавства. Таким чином школярі гартуються фізично, отримують нові знання і крок за кроком наближаються до того моменту, коли поняття «патріотизм» стає для них близьким і зрозумілим.
— За еталон сучасному молодому поколінню часто слугує гламурне життя співаків, кіноакторів та інших знаменитостей, котрі фривольно засмагають на тропічних пляжах, відпочивають в елітних нічних клубах. Виснажливі мандрівники з важкими наплічниками, ночівля в не надто комфортних наметах — ця романтика покоління, яке вже досягнуло пенсійного віку, напевне, не надто захоплює дітей ХХІ століття.
— Блага сучасного життя багатьох справді спонукають до комфортних лінощів, які, м’яко кажучи, не додають здоров’я і не сприяють довголіттю. Як один з орієнтирів тривалого й активного життя я наводжу приклад Рафаїла Йосиповича Віленкіна, прикарпатського ветерана спортивного туризму, який до глибокої старості ходив у гори. Так ось, напередодні свого 90–річчя він зателефонував мені й попросив сприяння в організації походу на Говерлу, аби на її вершині відсвяткувати свій ювілей. Звісно, я допоміг, чим міг, і навіть запропонував супровід лікаря. «Навіщо мені твій лікар?» — щиро здивувався Рафаїл Йосипович. І він таки підкорив із дружиною дві вершини Чорногірського хребта — Говерлу і Петрос (висота обох — понад 2 тисячі метрів над рівнем моря), де провів три доби, ночуючи в наметі. Нині йому 97 років, вiн пережив інсульт, але не втрачає силу духу. Отже, якщо людина дотримується основ здорового способу життя, відзначається стабільною фізичною активністю, то в будь–якому віці почувається впевнено. Про це я зазвичай наголошую і в розмовах зі своїми юними колегами, вихованцями наших гуртків.
Екстрим? Будь ласка!
— А як з особистим прикладом директора? Ви часто буваєте на лоні природи?
— Дуже люблю походи, особливо водні, але бажання брати в них участь не завжди збiгається з моїми можливостями. Так склалися обставини, що мушу підтримувати життєдіяльність батьківського сільського обійстя. Хата і сад, де кожне деревце щеплене руками батька, потребують постійного догляду, тож у вихідні стараюся бути там. Сусіди кажуть, що, якби мої мама і тато встали, то потішилися б, як добре виглядає їхня садиба.
Ландшафти з перепадами висот у моєму рідному Заріччі, розташованому неподалік Яремче, також додають динамізму. Крім роботи по домашньому господарству, на городі та сінокосі, ми з дружиною до пізньої осені збираємо в довколишніх лісах гриби і ягоди. Словом, у Заріччі гріх скаржитися на брак фізичних навантажень.
— Екстремальні випробування для себе не влаштовуєте?
— Чому ні. Якось у 2009–му відомий політик Анатолій Матвієнко захотів здійснити сплав Чорним Черемошем від його витоків до злиття з Білим Черемошем. Я знав, що Анатолій Сергійович — чоловік дужий і витривалий, позаяк щодня по дві години завзято займається фізичними вправами. Та вода в гірських річках тоді піднялася до критичного рівня, і я попередив його про серйозні ризики водної мандрівки. Але він не захотів змінювати плани. Коли вже їхали вздовж бурхливої річки до її верхів’їв, то в очах Анатолія я вже не помітив такої непохитної впевненості. Але відступати було нікуди. Майже цілий день на катамарані–четвірці ми боролися з грізною стихією Чорного Черемошу, поки не дісталися райцентру Верховина. Лише тоді Анатолій показав мені криваві мозолі на свої долонях. Це був архіекстрім.
— Льотчиком ви не стали, а чи повною мірою реалізували себе в педагогіці?
— Як на мене, кожен може вважати, що реалізував себе повністю, лише тоді, коли став справжньою людиною за власними оцінками і сприйняттям оточення. І не обов’язково бути видатним ученим, знаним мандрівником чи ще кимось відомим. Наскільки я став такою людиною, не знаю. Напевне, ще перебуваю в процесі становлення. Маю чимало задумів і намагаюся не потонути в круговерті буденних справ. Багато речей iз часом відкриваю для себе заново. І мені цікаво жити.
ДОСЬЄ «УМ»
Михайло Косило
Народився 4 вересня 1955 року в селі Заріччя Яремчанського (нині — Надвірнянського) району Івано–Франківської області. Має дві вищі освіти, здобуті в Івано–Франківському державному педінституті й Тернопільській академії народного господарства.
Працював учителем фізики та на виборних посадах у молодіжних організаціях. Із 1984 року — директор Івано–Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Досліджує проблематику дитячо–юнацького туризму і краєзнавства в Україні. Автор понад 40 книг i наукових публікацій у фахових виданнях. Засновник i шеф–редактор регіонального науково–методичного альманаху «Краєзнавець Прикарпаття» і «Бібліотеки журналу «Краєзнавець Прикарпаття».
Заслужений працівник освіти України, Почесний працівник туризму України.