Що написане пером...

Віднині ухилитись від повернення грошей, які були взяті під розписку або шляхом договору про займ, стане неможливо. 18 вересня суд постановив, що відтепер письмова форма договору займу є доказом не тільки факту укладання самого договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Такий висновок ВСУ виплив iз неоднозначної справи двох громадян, один iз яких 29 листопада 2008 року позичив іншому 300 тисяч доларів на термін шiсть днів. 5 грудня термін позики вийшов, але чоловік борг кредиторові не повернув. Сам кредитор подав судовий позов про стягнення суми боргу лише три роки потому, але запросив уже 3,32 млн. гривень, до яких увійшло 2,39 заборгованих млн. (за курсом НБУ на момент подачі позову), 3% річних від простроченої суми в розмірі 195,7 тис. грн., а також інфляційні втрати — 736,4 тисячі гривень.

Правомірність своїх вимог позивач ґрунтував на тому, що підписання договору про займ і передачу коштів у розмірі 300 тисяч доларів відбулись у присутності двох свідків. Відповідач, у свою чергу, подав зустрічний позов, посилаючись на те, що між ними та кредитором був заключений лише «проект договору займу», але фактична передача грошей так і не відбулась. У цьому «проекті договору», як каже відповідач, було вказано суму боргу, можливий термін його повернення, а також були зазначені люди, які мають бути присутні під час його підписання.

Спершу, за рішенням Подільського районного суду, справу виграв кредитор, але апеляційний та касаційний суди визнали таке рішення недійсним. За висновком інстанцій, з договору займу не випливає, що відповідач узяв гроші і зобов’язався їх повернути, адже в документі вказано лише те, що він їх бере. Окрім того, сам договір не відповідав встановленим вимогам, адже був підписаний лише позичальником, та не містив назву та код валюти, в якій надавалась позика. Це рішення оскаржувалося через неоднакове використання судами норм матеріального права.

Верховна Феміда визнала, що сам договір займу не тільки означає факт передачі грошей, а й не потребує підписів обох сторін. Тобто договір укладається односторонньо, і відтепер підписатись під ним має лишень позичальник, на якого з цього моменту покладаються всі зобов’язання.

Тож віднині ВСУ вимагає в судів виявляти правову ґрунтовність подібних документів, незважаючи на їх найменування. Окрім того, відтепер відсутність у документі уточнення, в якій саме валюті був узятий борг, не є причиною для відмови його стягнення у суді, а лише може вплинути на визначення суми боргу.

Юрист Сергій Мітюрін коментує «УМ» нове судове впровадження так: «Рішення є двобоким, адже такі договори справді нерідко є безвалютними. Якщо раніше були шанси це довести, то тепер, цим новим рішенням, Верховний Суд позбавив людей будь–якої можливості щось довести. З іншого боку, це рішення є дуже позитивним для тих, хто позивається до суду, вимагаючи в людини виплатити насправді заборгованi грошi. Тобто раніше лазівку було можливо знайти, хоч і важко, зараз — ні».