— Юлю, формати розмовного ТБ — одна з фішок нинішнього ТВі. Чим для вас особисто відрізняється ваша «Окрема думка», скажімо, від проекту Homo Sapiens, яку веде Мирослава Барчук, від інших?
— ТВі — чи не єдиний форпост на вітчизняному телебаченні, де одним з пріоритетних є жанр цікавих і змістовних інтерв’ю з одним чи кількома гостями. На більшості каналів, я вважаю, відбувся синтез жанрів. ТВі ратує за жанрову чистоту.
Від Homo Sapiens «Окрема думка» відрізняється уже тим, що мій проект— щоденний, а той, який робить Мирослава Барчук, виходить раз на тиждень. Там кожен гість, можна сказати, хрестоматійний вибір: блаженнійший Любомир Гузар, почесний президент Києво–Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький, народний артист України Мирослав Скорик. У студії «Окремої думки» кожного разу з’являється ньюзмейкер дня, той, хто нас здивував саме сьогодні, або людина, що розмірковує про історичну дату чи подію. Кожен гість «Окремої думки» в ефірі презентує свою авторську позицію. Цей проект — щось середнє між «Героєм дня» й аналітичною програмою — досить суб’єктивний, де немає полеміки, як у проекті «Сьогодні. Про головне» з Єгором Чечериндою.
— Чи не виникають проблеми з запрошенням на ефіри на маленький канал?
— Нещодавно я говорила з однією дуже популярною співачкою і повідомила їй, що тепер співпрацюю з ТВі . Вона відреагувала на це так: «Його всі дивляться». ТВі — канал, який має дуже якісну аудиторію. Пам’ятаю, коли Дмітрій Дібров на російському НТВ робив свою «Антропологію»: у нього у студії лунала жива музика, були дуже цікаві співрозмовники, але рейтинги програми, яка виходила десь опівночі, були дуже низькими. На докори щодо малої кількості глядачів ведучий відповідав: зате програму дивляться всі ті, хто приймає рішення у цій країні. На телебаченні, як у світі моди, є програми і канали «прет–а–порте», і є «від кутюр». Якісне ТБ, до якого належить ТВі, — це те, яке дивляться навіть ті люди, яких від телебачення уже давно відвернуло.
— На ТВі ви прийшли, коли більша частина колективу — 30 чоловік — вирішила залишити канал через те, що дивним чином відбулася зміна власника. Чому прийняли таке рішення? Хто вам запропонував місце ведучої на ТВі?
— На кожному каналі періодично відбувається ротація кадрів. Часто переміщення відбуваються після зміни власника. Один з останніх прикладів — канал «Інтер». На ТВі мене запросив Артем Шевченко. Ми з ним разом навчалися у Дніпропетровському університеті. Здається, тільки ми двоє з курсу залишаємося у журналістській професії.
— Як вважаєте, масовий глядач уже зрозумів, що ви ведуча не одного з великих каналів, де працювали раніше?
— Мені здається, глядачі уже давно перестали дивитися канали. Люди дивляться просто «телевізор». Щось їх радує, щось засмучує, якісь обличчя подобаються, інші — дратують. На каналі ТВі зараз найбільше авторських проектів і ведучих, які мають власну точку зору. Я знаю багатьох людей, які не можуть заснути, якщо не подивляться підсумкову програму Віталія Портнікова. Мені приємно, що я долучилася до такої потужної команди.
— Чому ви залишили «Інтер»? Чи пов’язано це зі зміною власників і менеджменту на каналі на початку цього року?
— Каналу ТВі сьогодні потрібен проект, який я роблю. Якщо «Інтеру» потрібен буде проект, який я б могла там робити, думаю, не буде проблем. З «Інтера» після останньої зміни власника (яка, до речі, була не менш болісною, ніж на ТВі) люди пішли без галасу. Бо вони професіонали. І через 10 секунд після того, як залишили канал, їм запропонували нову роботу. Не треба зчиняти галас, якщо ти вмієш щось робити. А великий канал більшою мірою, ніж малий, учить виживати.
— «Інтер» припинив виробництво програми «Позаочі» і не запропонував вам долучитися до іншого проекту?
— Так. Коли змінюється власник, змінюється погляд на розвиток каналу і його програмне наповнення.
— Чи вистачає часу дивитися, наприклад, новини ТВі? Як ви сприймаєте новий для вітчизняного ТБ формат інформаційного мовлення, який останнім часом ТВі пропонує глядачам?
— Я намагаюся дивитися усе те, що роблять мої колеги. ТВі, мені здається, стає мобільнішим, гнучкішим, намагається залучити молодшу аудиторію. Нове керівництво, Вадим Гарнаєв, намагається урізноманітнити ранкове, денне і вечірнє мовлення. Пам’ятаю часи, коли виходили «Міжнародна панорама» і програма «Врємя». Завжди кореспонденти були популярними людьми. Глядач звик, що вони працюють не в одній студії з ведучими, а на місці події. У випусках новин на ТВі зараз ламають цей стереотип.
— Пісенно–розважальні проекти («Місце зустрічі»), соціальне ток–шоу («Розбір польотів»), портретні програми («Позаочі»), тепер інформаційно–аналітична — в якому форматі вам працювати найкомфортніше?
— Мені пощастило попрацювати у різних жанрах. Кожен проект був цікавим. Багато тих, з ким я працювала, стали для мене друзями. Здається, складно 20 чи 30 років працювати лише, скажімо, у новинах.
— Портретні інтерв’ю, які ви робили останніх кілька років на великому каналі, були найдосконалішими з подібних на вітчизняному ТБ. Наскільки просто було розговорити візаві? Як шукали, добирали тих, хто розповідав ексклюзивну інформацію про героїв?
— Програму «Позаочі» робили три режисери, двоє журналістів, гостьовий редактор, я — ведуча, яка була і редактором, та оператори. Успіх програмі забезпечували власне герої, про яких ми розповідали, — люди з цікавими історіями. Щоразу ми розуміли, що нам треба зайти у святая святих — приватне життя, яке більшість людей не любить афішувати. Але саме події минулого дуже часто пояснюють нинішню поведінку. Інколи завдяки нашій програмі герої могли подивитися на себе по–іншому. Думаю, розкривалися перед нами герої програми тому, що ми завжди були толерантними, не перетинали межу. Бо як у лікарів, так і в журналістів, основним має бути правило: не нашкодь! Ми нікого не виводили на чисту воду. Хоча були ті, хто бачив свої помилки уже під час ефіру. Багато хто у студії плакав. Я сподіваюся, це були сльози щастя, люди переживали своєрідний катарсис — очищення. Хоча такі кульмінації не були попередньо запланованими.
Можливо, ще одним секретом успіху проекту було те, що я не ставила питань героям, а просто розмовляла з ними.
— Скільки часу в середньому йшло на підготовку одного випуску «Позаочі»?
— Усе залежало від відряджень. Для того щоб зняти програму про Святослава Вакарчука, треба обов’язково було доїхати до Львова.
Довго збирали, наприклад, друзів і родичів Іллі Рєзніка, які емігрували, в Ізраїлі та США.
— Чи хотіли б продовжувати робити проект «Позаочі». Чи можливо це на ТВі?
— «Позаочі» ми робили 8 років. Можливо, колись повернуся до цього формату. Такі проекти не втрачають своєї популярності. Просто вони — як якісне кіно, не можуть бути для всіх. Якщо ви не хочете зіпсувати собі ім’я, не будете робити їх на потребу широкого загалу, порушуючи етичні стандарти.
«Позаочі» — це авторська ручна робота. А великі проекти на зразок «Х–фактора» — це шаблонна робота за попередньо прописаною так званою «біблією». Проте на форматне шоу треба значно більше коштів. Канал ТВі зацікавлений у портретному проекті. Але у мене на нього поки що зовсім не вистачає часу. Щоденні ефіри — це надзвичайно складно.
— Не можу не згадати окремо ваше соціальне ток–шоу «Розбір польотів», його перший варіант, виробництво якого припинили, незважаючи на його відмінну якість. Як вважаєте, чому наші канали ніяк не можуть знайти оптимального формату таких програм? Чому в Україні немає нашого Малахова?
— Тому що, як сказав Леонід Данилович Кучма, Україна — не Росія. По–перше, Україна — менша країна, і в нас, на щастя для людей, — менше трагедій. По–друге, український глядач толерантніший за російського. «Вбив, задушив, з’їв» — це ніколи у нас не буде таким популярним, як у Росії, де насправді цивілізація закінчується уже за межами Москви. В Україні багато інтелігентних міст і місць, яким такі теми нецікаві. Мені шкода, що телевізійні продюсери викидають гроші і свої сили, на «гарматне м’ясо» перетворюють ведучих.
Перший «Розбір польотів» був дуже виваженим суто журналістським проектом. Ми би, можливо, і продовжували його робити. Але у нас був дуже малий колектив для такого щоденного проекту: зі мною працювало лише двоє сценаристів, Оля Река і Леся Гонта та троє журналістів. Але нам було цікаво.
— Ви — двомовна ведуча. На вітчизняному ТБ переважає російська мова. Чи вважаєте, що еволюційним шляхом зміниться мовна ситуація на українському ТБ?
— Якби ми цінували своїх людей і не платили шалені гроші заробітчанам — білорусам, росіянам, які відкидають розвиток вітчизняного телебачення ще на десятки років; якби ми цінували Олександра Роднянського, який зробив еталонний 10 років тому канал «1+1», де звучала лише українська мова... Зараз ми купили Савіка Шустера, Дорофєєва, Кисельова — і хочемо мати українське телебачення. Дай, Боже, усім їм доброго здоров’я, але українського телебачення ще років 20 у нас не буде. Нам залишається лише сподіватися, що ці люди зароблять в Україні достатньо грошей і поїдуть витрачати їх, згадають про свої родини. Можливо, тоді ми почнемо піднімати з колін українське телебачення. До речі, згадайте Дмитра Кисельова, якому на каналі ICTV платили великі гонорари. Тепер він погрожує евтаназією Україні. Зараз на більшості українських так званих великих каналів прайм–тайм віддано іноземним громадянам, а концерт до Дня Незалежності веде Діма Шепелєв — про що можна говорити?! На каналі «Україна» працює росіянин Олексій Суханов, а папери йому підносить наш професійний журналіст Рома Скрипін... Не буде українського телебачення, допоки не будуть працювати в ефірі українські ведучі.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
