Кремль здав Владивосток замість Києва?

31.07.2004

Цікаво, чи зрозумів хтось, чому раніше засудженому громадянинові на прізвисько Вінні-Пух (у миру — Володимир Ніколаєв) дозволили стати мером міста Владивосток, як допустило таке неподобство суворе московське начальство? Дивно, чому цього разу не прогримів над країною набатний дзвін, ніхто не вийшов на зубцювату стіну й не прокричав на всю горлянку: «Гвалт! Кримінал рветься у владу!» Проспала, проморгала, чи що, кремлівська варта?

Прості, необізнані люди мелють бозна-що. «Видно, цей Ніколаєв ікру до Москви бочками тягав», — казала вчора літня пані на зупинці московського трамвая № 23. Пані, безумовно, відстала від життя. Але хто знає правду напевно? Єдина офіційна особа федерального рангу, котра спромоглася прокоментувати владивостоцький конфуз, — глава Центрвиборчкому Олександр Вешняков. «ЦВК не втручається в місцеві вибори», — коротко проінформував громадськість Вешняков. У нас, мовляв, свобода волевиявлення, диктатура закону тощо. Тому громадяни й обирають казна-кого.

Вешняковська версія — не краще «ікряної». Всі ж бачили, як «не втручався» ЦВК РФ у губернаторські вибори в Красноярську. А хто не пам'ятає, з яким ентузіазмом центральна влада виправляла результати волевиявлення громадян Нижнього Новгорода, які у 1998 році обрали мером колишнього зека Андрія Климентьєва? Тоді проти «криміналу, що рветься у владу», повстали всі гілки, корені й суки російської влади. Бідний нижньогородський обранець не встиг дійти до мерії, як йому заламали руки за спину, потягнули до буцегарні, впаяли 6 років. А тим часом кримінальне минуле Климентьєва було зовсім безневинним у порівнянні з ніколаєвським: по молодості хлопець відхопив строк за поширення касет з непристойним фільмом «Еммануель». Новий владивостоцький градоначальник бешкетував набагато крутіше. За ним, якщо вірити міліцейській і судовій документації, числяться участь у двох перестрілках із завдаванням тілесних ушкоджень, вимагання у великих розмірах, погроза вбивства, згвалтування, 15 місяців СІЗО і три з половиною роки тюремного строку, не відбутого з нагоди раптової амністії. Взагалі, місцеві правоохоронці вважають Вінні-Пуха ватажком одного з найвпливовіших у Примор'ї організованих злочинних угруповань, що, власне, і є основним елементом ділової, людської й політичної репутації цього громадянина. Проте у владу він пройшов.

Якось не віриться, що Москва прогледіла владивостоцькі вибори. Схоже, що Вінні-Пуху просто повезло — так карти лягли, що високому начальству було не до нього. Якщо точніше, Москві було незручно здіймати трам-тарарам через вибори мера далекого міста Владивосток, коли в неї на носі вибори Президента прилеглої України. При чому тут українські вибори? А при тому, що їхній результат у всіх відношеннях незрівнянно важливіший для Росії, ніж голосування в якомусь там Владивостоці, тому в Москви є свій кандидат на київський престол, і програш цього кандидата, якщо таке трапиться, стане найбільшою зовнішньополітичною поразкою Кремля. Кандидат же, відібраний Москвою, як на гріх, має той самий репутаційний недолік, що й приморський Вінні-Пух.

Ідеться, природно, про Віктора Януковича, нинішнього Прем'єр-міністра братньої держави. У Росії про цього пана поки мало що знають, зате українці начувані про його бурхливу молодість досить добре. У тамтешніх опозиційних газетах замість «прем'єр-міністр» уже зловтішно пишуть «прем'єр-рецидивіст». Наприкінці 60-х — початку 70-х кандидат у президенти України був двічі засуджений: спочатку за крадіжку, потім — за завдавання тілесних ушкоджень. За двома вироками отримав 5 років, відсидів 2 роки 7 місяців. Пізніше Донецький обласний апеляційний суд реабілітував Януковича за обома справами, однак недавно з'ясувалося, що справ Януковича в архіві донецького суду немає — загубилися. Зрозуміло, всі вирішили, що їх безслідно втратили тоді, коли Янукович став обласним головою Донеччини.

Є й додаткові подробиці, які паплюжать імідж кандидата в президенти. Воно б і нічого, якби українські вибори не були приречені на найпильнішу увагу світової громадськості. Протиборство Віктора Януковича з Віктором Ющенком неминуче розглядатиметься як бій Росії і Заходу за контроль над пострадянським простором, від результатів цього голосування залежатиме проходження східних кордонів Євросоюзу і НАТО, майбутнє СНД, розташування оборонних рубежів РФ, не кажучи вже про численні зовнішньоекономічні проекти. Природно, що Захід відіграється на біографії Януковича «по повній програмі». І обов'язково буде сказано, що Росія ставить на «кримінальника». І російським політикам та політтехнологам доведеться старанно «відмивати» свого ставленика, плекаючи надію на те, що ці моменти сорому окупляться сторицею, що відштовхнутий Заходом Янукович тепер від нас нікуди не дінеться, буде ріднішим і поступливішим за Лукашенка.

Судячи з інформації про переговори, проведені керівником путінської адміністрації Дмитром Медведєвим у Києві, Янукович та його «група підтримки» готові віддячити Москві сповна. У їхньому становищі скупитися нерозумно. Один із місцевих популяризаторів Януковича недавно взявся обілювати його, звернувшись до біографій Нельсона Мандели й Вацлава Гавела: ті, бачте, теж сиділи, а якими славними президентами стали. Якщо в хід ідуть такі аргументи, отже, лінія захисту Януковича зовсім слабка. В міру ж інтенсифікації пропагандистських боїв українським братам може знадобитися і наш досвід. Дивіться, скажуть вони, у Росії вже не дивляться, хто за що сидів, ось і нам, хохлам, нічого полоскати свою білизну всьому світові на потіху.