Кожна нація має свою мову, яка несе в собі код народу, його характер, звичаї, а разом — культуру. Вони є визначальними символами держави, з якими її ідентифікують. Ми, українці, пишаємося своєю милозвучною мовою і вважаємо її однією з найкращих у світі. Вона, як відомо, була основною для багатьох східнослов’янських діалектів і мов, стала основою сотень тисяч народних пісень, що зачаровують світ.
Хочу поділитися з читачами роздумами на мовну тему. Така потреба назріла, адже русифікація України набирає обертів. В усіх країнах мова — інструмент спілкування, а у нас це фактор відчуження. Ми вже як нацменшини у своїй державі. У Харкові, Одесі та Києві, коли люди йдуть вулицею і говорять українською, на них озираються. Українці вже не почуваються своїми у власній країні.
Відомо, що мер Одеси О. Костусєв заборонив підлеглим готувати йому на підпис документи українською мовою. Свою зневагу до української мови повсякчас демонструють нардепи від КПУ П. Симоненко, О. Голуб, К. Самойлик, регіонал М. Чечетов та інші. О. Єфремов вважає, що його однопартійцям слід виступати у Верховній Раді російською мовою, бо інакше виборці їх не розуміють. Отакої! Куди вже абсурдніше?
Прийнятий ВР закон Ківалова—Колесніченка про засади мовної політики спрямований на втілення в життя гасла, з яким Янукович ішов на вибори («Дві мови — одна держава»), неодмінно призведе до хаосу, поглиблення розколу України, що в інтересах Росії. Отож не випадково В. Путін відзначив старання творців цього антиукраїнського закону і низки інших українофобів урядовими нагородами.
На мою думку, проблем з російською мовою в Україні немає. Вона себе почуває тут набагато вільніше, ніж українська. Тож захищати потрібно, перш за все, нашу мову, українську, материнську.
Очевидно, багатьом нашим депутатам їхні розумові здібності не дозволяють освоїти мову народу, який їх обрав. Якщо це так, то як вони можуть керувати країною? Може, вони принципово не хочуть знати державної мови, а разом із нею і народу українського, і України самостійної? То їм тим більше не місце у ВР, адже вони ніколи не працюватимуть на українську Україну. Таким горе–патріотам варто нагадати слова К. Маркса: «Особа, що не володіє мовою народу, на землі якого мешкає, — гість або окупант, або раб цього окупанта».
Дмитро КОРЗУН,
ветеран війни і праці
Славута, Хмельницька область