Дім чистоти і натхнення

Славнозвісна літературна перлина Криму нині обросла аквапарком, дельфінарієм і котеджами. Більшість корпусів легендарного Будинку творчості письменників перетворилася на приватні готелі. І лише дім, що стоїть на березі мальовничої бухти, між древнім вулканом Карадаг і кіммерійськими пагорбами, зберігає атмосферу Срібної доби...

Останні приготування

«Торгові намети і потворні будівлі відвертають від поезії, — чи не перше, що я почула від харківського письменника Ігоря Березюка, який, стоячи на набережній, біля пам’ятника Максиміліану Волошину, намагався привернути до себе увагу, читаючи поетичні твори — як свої, так i відомих авторів. — В епоху «чистогану» саме волошинський куточок залишається єдиним місцем, де панує дух чистоти і натхнення».

Меморіальний будинок–музей Максиміліана Волошина до ювілейної дати в останні тижні підфарбовували, висаджували клумби, доріжки на території закладали плиткою... Роботи, як зазначалося в оголошенні, проводили на внески добродіїв. Коштів, очевидно, не вистачало. Навіть довелося відмовитися від безкоштовних творчих вечорів, які протягом усього літа, за традицією, проводили для курортників, тепер це задоволення платне. Вартість квитків сягнула 50 гривень. Та бажаючих не спостерігалося... Всі чекали грандіозного свята «Планета Макс збирає друзів», яке призначили на 17 вересня і проводили в рамках Міжнародного творчого симпозіуму «Волошинський вересень». І свято вдалося. Вхід був вільний для всіх — яблуку ніде впасти. Лунали вірші. І, звісно, згадували славнозвісних мешканців будинку...

Інтелігенти фривольної вдачі

...Мати поета приїхала до Коктебеля наприкінці XIX століття, щоб придбати дачну ділянку. Відтоді й почалося будівництво легендарного будинку.

«Кожен експонат Дому поета, як називали його сучасники, є свідком життя Волошина та його оточення, — розповіла кореспонденту «УМ» заступник директора музею Тетяна Свидова. — Будинок став місцем паломництва творчої інтелігенції. В гості до Волошина приїжджали Осип Мандельштам,  Максим Горький, Валерій Брюсов, Олексій Толстой, Михайло Булгаков, Олександр Грін, Марина Цвєтаєва, Микола Зощенко, Корній Чуковський... У своїх листах–запрошеннях, які Волошин писав десяткам адресатів, він попереджав, що прислуги у нього немає, воду кожен приносить собі сам. А для спільного проживання «потрібні життєрадісність, людяність і бажання брати участь в інтелектуальному житті». Одяг радив брати зручний і простий, на відміну від костюмів «буржуазного типу».

«Краще місце на землі, місце моєї душі», — писала про Коктебель Марина Цвєтаєва. Саме на березі моря у 1911 році вона, збираючи камінці, познайомилася з майбутнім чоловіком Сергієм Ефроном — він подарував їй сердолік. Чудернацьке захоплення гостей порпатися у пляжній гальці письменник Михайло Булгаков називав кам’яною хворобою. А супереч­ку між нормальними дачниками і «обормотами» (епатажними гостями з фривольною вдачею) вирішував на користь останніх. Зокрема, про нудистів — «голих уродів» — писав так : «Насправді вони ж і є найрозумніші. Вони розуміють, що шкіра у Криму має дихати. Інакше й не треба їхати!». Сам же Булгаков обрав для себе інший відпочинок: забирався з сачком на невисокі схили Кара–Дагу, ловлячи метеликів.

Найвимогливішим гостем вважали письменника Олексія Толстого. Він не був шанувальником гучних компаній. І приїздив до Волошина не відпочивати, а працювати. Писав, зазначимо, стоячи, а поруч мали лежати стос білих аркушів паперу і заточені олівці. Знаючи про цю слабкість письменника, Максиміліан Волошин зробив власноруч для нього кафедру, яку влаштував у своїй майстерні.

Шаради з минулого

Найстаріша мешканка Коктебеля Мірель Шагінян, яка відійшла в інший світ минулого року в 95–річному віці, за життя розповідала кореспонденту «УМ», що вперше потрапила в Дім Волошина наприкінці 20–х років. Її мати товаришувала з дружиною Максиміліана Волошина, Марією.

«Щонайменше у будинку оселялися 15 гостей, — згадувала Мірель Яківна. — Вони полюбляли влаштовувати гумористичні театральні постанови з шарадами. Сценарії змінювалися, залежно від інтересів і характеру відпочиваючих. Незмінним залишався «Гімн обормотів», а також насамкінець — фокстрот і полька–«бабочка». Пригадую, натомість металевої огорожі навколо будинку влаштували огорожу зі «спинок» металевих ліжок. Утім нічого виняткового в цьому не було. Їх застосовували тоді на всіх дачах».

Про кожен експонат будинку–музею можна розповідати окремо. Чого варта тільки бібліотека, що нараховує понад 10 тисяч книг iз мистецтва, астрономії, фізики, філософії, художніх творів. Серед них — «Поезії Тараса Шевченка» 1902 року, видані товариством «Просвіта» у Львові. Штамп «Максимилиан Александрович Кириенко–Волошин» засвідчує, що ця книга дійсно належала йому.

«Українські письменники приїздили до музею вже після смерті Волошина, їх Сталін відправляв на інші «курорти», — зазначила Тетяна Свидова. — Так, Максим Рильський листувався з вдовою Максиміліана — Марією Волошиною (Заболоцькою), яка й зберегла обстановку кімнат, бібліотеку, архів. Письменник залишив теплі слова на титульному листі книги «Зимові записи»: «Милой Марусе с переводом одного стихотворения Максимилиана Александровича. 12.IV.64 г.»